Як серце вкаже.
Рідню, всіх друзів, час,
Ім'я, маєток,
Кредит і плани, пісню муз…
Це все – мотуз.
Вона хоробрий майстер,
Дозволь зростати їй,
Мчи до кінця за нею,
В надії без надій.
Все вище й вище,
Несе у полудень її,
Крил рух невтомний
І намір поки невимовний.
Вона, втім, бог,
Що відає свій шлях,
Дорогами у сяйних небесах.
Вона – не для усіх,
Вона – для мужніх душ,
Без сумніву, хоч як воруш,
Незрушних до любої втрати.
Така винагорода тим,
Що вернуться –
Себе вже більш
І будуть ще зростати.
Залиш любові задля – все,
Втім, ще послухай, ще
Лиш слово, що від серця лине,
Лиш імпульс наміру твердий
Підтримає тебе сьогодні,
І завтра, й завжди,
Неначе, бедуїна вільним –
Не від любові, від людини…
Тримайся діви цупко ти,
Сюрпризу не дивуйся втім,
Неясним здогадкам отим,
Мов тінь по грудям молодим
Від радощів, як ти далеко,
Свободу їй верни ти легко,
Не втримуй ні її рукав,
Ні кинуту троянду білу,
Яку ти влітку дарував.
Хоч ти любив її як сам себе,
Як і себе, чистіше котрий,
І від розлуки з нею день аж чорний,
Живі вже благодаті не знаходять
Та знає серце, що
Напівбоги коли пішли –
Боги приходять.
Переклад Віталія Гречки