Зеппелю, я беру тебе. Чистити картоплю вмієш?
— Звичайно, пане Лихопупе!
Петрозілій Лихолюб вибухнув гнівом.
— Ти, йолопе, перекрутив моє ім'я! — вигукнув він, — Я не якийсь простий пан, я вимагаю звертатися до мене "великий чаклун Петрозілій Лихолюб!" Запам'ятай це раз і назавжди!
— Авжеж, запам'ятаю, великий чаклуне Гіркозілля Пихослупе, — сказав Касперль зовсім невинно.
— О прокляття!
Великий чаклун ухопив Касперля за комір і щосили струснув.
— Думаєш, я стерплю твоє глузування? Зараз же оберну тебе в мавпу або черв'яка!
Петрозілій Лихолюб клацнув пучками — лясь! — і в його руці з'явилась чарівна паличка. Але Гуцик-Буцик не дозволив йому наслати на Касперля чари. Він кинувся обіймати чаклуна та заспокоювати:
— Товаришу давній, цей хлопчисько перекручує твоє ім'я ненавмисне! Він такий дурний, що не може його запам'ятати!
— Он як! — оговтався Петрозілій Лихолюб і засміявся. — Гуцику-Буцику! — вигукнув він, — я не можу передати, який я радий! Цей Зеппель мені подобається, він наче створений для послуг у моєму домі! Зараз же спроваджу його на кухню, нехай там начистить картоплі. А ми собі спокійненько поговоримо про ціну.
— Поговоримо ліпше про це зараз! — мовив розбійник Гуцик-Буцик.
— Хай буде по-твоєму. Я пропоную тобі, скажімо, півмішка нюхального тютюну.
— Півмішка? — скривився Гуцик-Буцик. — Чи не замало за такого служника?
— Гаразд, ти одержиш повен мішок, — мовив Петрозілій Лихолюб. — Згоден?
Він простяг Гуцику-Буцику праву руку.
— Згоден! — відповів розбійник, і вони вдарили по руках. — Віднині роби із Зеппелем, що завгодно. Він належить тобі.
Нічна пригода
Решту дня Касперль провів на кухні чаклунського замку за чищенням картоплі. Через те великий та злий чаклун Петрозілій Лихолюб не мав змоги випробувати свого служника повністю. На обід він ізжер сім мисок картопляного пюре, на вечерю проковтнув близько тисячі картопляних галушок із цибулячою підливою. Не дивно, що цього вечора він перебував у пречудовому гуморі.Нарешті він підвівся з-за столу, задоволено поплескав Касперля по спині і сказав:
— На сьогодні досить! Зараз я покажу, де ти спатимеш. Ходімо, Зеппелю!
Касперль попрямував за господарем замку через сіни до невеличкої кімнати. Там стояли порожнє ліжко та умивальник.
— Це твоє житло, Зеппелю, тут ти спатимеш.
— Тут? На голому ліжку?
— Май терпіння! — мовив Петрозілій Лихолюб.
Він клацнув пучками: на залізному ліжку з'явився товстий солом'яний матрац. (Як це чаклун зробив, Касперль не міг збагнути.) Потім чаклун клацнув пучками вдруге, і втретє, і вчетверте: на матраці з'явилися простирадло, перина та подушка.
— Гадаю, тобі цього досить! — мовив великий чаклун. — Я пішов спати. На добраніч, Зеппелю!
— На добраніч, великий чаклуне Відросілю Мухоїде!
Лихолюб вийшов. Його опочивальня містилася у замковій вежі на п'ятому поверсі. А Касперлева кімната І кухня були на першому. У вікно було видно сад, а за садом ліс.
Вікно?
Вікно не було заґратоване і легко відчинялося.
"Непогано! — подумав Касперль. — Боюся, що вранці великий чаклун сам чиститиме картоплю…"
Касперль зачекав, коли надворі зовсім споночіє. Якщо він вийде звідси на волю, то відразу побіжить визволяти свого друга Зеппеля. Як це зробити, він ще не думав. Спочатку треба вирватися звідси самому!
Знати б, чи заснув уже Петрозілій Лихолюб?
Касперль нищечком виліз через вікно у сад, пробіг очима вгору по замковій стіні. Все оповила темрява, мертва тиша. Дуже добре!
Садова огорожа була не вельми висока. Одначе, коли Касперль зібрався було перелізти її, сталося несподіване: хтось ухопив його за полу куртки та за комір і відкинув назад. Касперль приземлився м'яким місцем не дуже м'яко.
— Що за нечиста сила? Чи не великий та злий чаклун Петрозілій Лйхолюб це зробив?
Касперль боязко повертів головою навсібіч — ніде нікого!
"Чи не здається мені? — подумав Касперль. — Спробую ще раз, але в іншому місці".
Він підвівся й ступив пару кроків. Потім кинувся на огорожу — хотів ураз перестрибнути її. Та знову йому не поталанило. Цього разу хтось ухопив його за барки й відтяг, наче мішок із борошном.
Касперль якийсь час не ворушився, а лежав посеред квітникової клумби. Він нашорошив вуха — нічичирк.
— Ф'ю! — тихо засвистав Касперль. — Хто тут?
Мертва тиша. Тільки ліс шумів здалеку, по той бік огорожі.
"Таки мені все це привиділося, — подумав Касперль, — Спробую втретє… але вже нема охоти перестрибувати огорожу, може, десь низом пролізу!"
Касперль поповз понад огорожею, сподіваючись знайти дірку. Ось штахетина ледве прибита! Він одхилив її, і вийшла дірка якраз для нього.
"От добре!" — подумав Касперль і намірився був вилізти. Та й цього разу його чекала невдача: хтось узяв його за ноги і швидко відтяг від огорожі.
Але пригоди на цьому не скінчилися!
Раптом щось ляснуло, і Касперль дістав такого ляпаса, що аж закричав зі страху.
Великий чаклун Петрозілій Лихолюб прокинувся, запалив світло і в нічному ковпаку на голові нахилився з вікна своєї опочивальні на п'ятому поверсі.
— Егей! Що я чую, що бачу! — загукав він. — Зеппель хоче дременути! Але хіба знайдеш ще такого дурня, як Зеппель? З мого чаклунського замку для тебе нема дороги. А вийти зможеш, тільки з мого дозволу (якщо я коли-небудь тобі його дам). Не погіршуй свого життя тут. Лягай спати, Зеппелю, і ніколи більше не збавляй мене сну, інакше…
Згори раптом шугонула блискавка і вдарила в землю біля самісіньких Касперлевих ніг. Касперль мало не вмер із переляку, а великий чаклун Петрозілій Лихолюб глумливо зареготав і з тріском зачинив вікно на п'ятому поверсі замкової вежі.
Чи можна чогось іншого сподіватися від злої людини?
Треба грати дурня
Наступного ранку Касперль мусив наварити для великого чаклуна повний казан картопляного пюре, і Лихолюб випустив із руки ложку аж тоді, коли спорожнив його дочиста. Потім він задоволено втер рота краєчком свого чаклунського плаща.— А я? — розчаровано спитав Касперль, Адже він сподівався, що Петрозілій залишить йому трохи.
— Не турбуйся, мій любий!
Чаклун клацнув пучками і начаклував буханець хліба, масла й сиру.
— Це для тебе, Зеппелю, — мовив він. — Але не квапся з'їсти, я маю дещо сказати тобі…
Він прокашлявся й почав:
— Сьогодні я мушу залишити тебе самого, поїду до свого приятеля в Букстенгуд і повернуся пізно ввечері. Коли захочеш їсти, піди в комору й візьми те, що вибереш. Адже ти працюватимеш. Запам'ятай, що маєш зробити. По-перше, на вечерю начистиш шість відер картоплі й поріжеш кружальцями, по-друге, напиляєш три сажні дров, порубаєш і складеш у стоси, по-третє, підметеш та помиєш підлогу на кухні і, по-четверте, перекопаєш у саду голі клумби. Повтори!
— Як велиш, великий чаклуне Бедрозілію Тихогупе! — сказав Касперль. Він вирішив, що гратиме дурня й надалі, аби довести чаклуна до відчаю. Можливо, Петрозілій Лихолюб від люті прожене його із замку.
Касперль удав, що напружено пригадує все. Він закотив під лоба очі, почухав потилицю. Якийсь час Петрозілій Лихолюб дивився на нього, потім йому урвався терпець.
— Швидше думай! — вигукнув він. — Мені вже пора рушати. Ну ж бо, відкрий рота й скажи мені, що ти повинен зробити!
— А що я повинен?.. — перепитав Касперль. — Я повинен… Дідько б його взяв, що ж я повинен? Щойно ніби все добре пам'ятав. А тепер… Хвилинку, зараз я знову все пригадаю.
Касперль натяг Зеппелів капелюх на лоба.
— Я повинен, по-перше, напиляти шість відер картоплі, порубати й поскладати в стоси. По-друге, підмести три сажні дров, по-третє, на вечерю начистити на кухні підлогу й порізати кружальцями, по-четверте…
— Замовкни! — закричав великий чаклун Петрозілій Лихолюб. — Верзякаєш казна-що!
Касперль скорчив здивовану міну.
— Чому верзякаю? — спитав він.
— Бо ти все сплутав, наговорив сім мішків гречаної вовни! Починай спочатку!
— З радістю, великий чаклуне Гіркезілля Лихоцапе! Я повинен, по-перше, перекопати шість відер картоплі, по-друге, розпиляти підлогу на кухні, порубати й скласти в стоси, по-третє, підмести голі клумби в саду, по-четверте… Яка ж у мене четверта робота?
— Несусвітні дурниці! — закричав Петрозілій Лихолюб. — Нісенітниці!
— Чому? — спитав Касперль.
— Чому? — Петрозілій Лихолюб постукав себе по лобі. — Тому що ти недоумкуватий! Дурний як пень! Найпростішої роботи не можеш запам'ятати! Ти мене доведеш до відчаю! До від-чаю!
Великий чаклун у гніві щосили гупнув ногою.
"Зараз він мене прожене!" — подумав Касперль.
На жаль, цього не сталося.
Великий чаклун Петрозілій Лихолюб не витурив його, бо Касперль був йому потрібний. Він клацнув пучками й вичаклував пляшечку кминної горілки. Погамувавши нею свою злість, мовив:
— Те, що ти, Зеппелю, несусвітній дурень, і біда, і щастя. Гаразд, мене задовольнить, якщо ти тільки начистиш шість відер картоплі — начистиш і поріжеш на кружальця. Запам'ятав? Я дуже полюбляю на вечерю смажену картоплю. Решту роботи через твою глупоту ми відкладемо на майбутнє. А зараз я мушу поспішати, а то мій колега в Букстенгуді подумає, що я забув про нього.
Великий чаклун Петрозілій Лихолюб миттю помчав нагору. На даху замкової вежі до його послуг був майданчик. Розіславши на ньому свого широченного, помережаного жовтими та червоними магічними знаками, чарівницького плаща, він сів посередині й проказав заклинання. Чарівницький плащ ураз піднявся з ним у повітря і поніс його до Букстенгуда.
А Касперль?
З'ївши хліб з маслом та сиром, він узявся до роботи. Самотньо сидів у замковій кухні, чистив картоплю й роздумував.
Насамперед його думки полинули до Зеппеля.
Вчора, полишаючи свою печеру, розбійник Гуцик-Буцик прикував його до стіни у темному куті між двома бочками з порохом та перцем.
Чи й досі він сидить на ланцюзі на холодній кам'яній долівці?
"Хоча б йому Гуцик-Буцик постелив соломи чи дав чимось укритися", — міркував Касперль.
І чим довше він думав про Зеппеля, тим палкішим було його бажання знати, що там із Зеппелем у розбійниковій печері…
Бідолашний Зеппель
Багато годин самотньо пролежав Зеппель у темній розбійниковій печері. Якби не ланцюг на нозі, він давно дременув би звідси світ за очі. Одначе ланцюга зняти не вдавалося. Зеппель у. відчаї тряс, смикав ногою, але ланцюг сидів міцно і ніякої ради тут не було.Надвечір повернувся Гуцик-Буцик.