Еротичне алілуя в трьох діях з прологом
Камерний варіянт (1930)
Переклад з еспанської Юрія Тарнавського
Дієві особи:
дон Перлімплін, Беліса, Маркольфа, мати Беліси, 1 Ґном, 2 Ґном.
ПРОЛОГ
Хата дона Перлімпліна. Зелені стіни. Меблі помальовані на чорно, В глибині кону балкон, крізь двері якого видно балкон Беліси. Соната. Перлімплін, у зеленім халаті та білій перуці з локонами. Маркольфа, наймичка, у класичній сукенці в смужки.
ПЕРЛІМПЛІН Так?
МАРКОЛЬФА Так.
П. Але чому так?
М. Тому, що так.
П. А коли я скажу, що ні?
М. (Сердито) Що ні?
П. Що ні!
М. А скажіть мені, паничу, чому ні?
П. А скажи мені ти, служнице твердолоба, чому так?
(Хвилина тиші).
М. Двадцять і двадцять – сорок.
П. (Слухає) Це правда.
М. І ще десять – п'ятдесят.
П. Авжеж.
М. П'ятдесят років це вже не дитинство.
П. Ясно, що ні.
М. А я можу померти кожної хвилини.
П. А я й забув!
М. (Плаче) А що ви почнете без мене?
П. Що я почну?
М. Тому й мусите женитися.
П. (Неуважно) Так?
М. (Енерґійно) Так!
П. (Благальним голосом) Але ж, Маркольфо. Чому? Коли я був малим, одна жінка задушила свого чоловіка. Шевця. Я цього не можу забути. Я ніколи не хотів женитися. Мені добре з моїми книжками. Навіщо мені жінка?
Дивіться також
- Федеріко Гарсія Лорка — Memento
- Федеріко Гарсія Лорка — Село
- Федеріко Гарсія Лорка — Хід
- Ще 33 твори →
П. Що таке?
М. Я аж почервоніла.
(Мовчанка. Чути піаніно).
ГОЛОС (Співає за сценою)
Любов, любов!
Між моїми стиснутими стегнами
плаває риба сонця.
Тепла вода в очереті.
Любов!
Півню, тікає ніч!
Хай не відходить!
М. Пробачте, паничу, що моя правда.
П. (Чухає голову) Добре співає.
М. Оце жінка для вас, паничу, Беліса. А яке у неї тіло біле!
П. Беліса... Та чи не було б краще?
М. Ні... Ходіть, побачите. (Бере його за руку й веде до балкону) Кличте: "Белісо!"
П. Белісо...
М. Голосніше.
П. Белісо! (Двері балкону, що навпроти, відчиняються, і виходить Беліса. Вона майже гола і сяє красою)
БЕЛІСА Хто кликав?
(Маркольфа ховається за занавіскою балкону).
М. Відповідайте!
П. (Тремтячим голосом) Я.
Б. Ви?
II. Так.
Б. А чому так?
П. Тому, що так.
Б. А коли я скажу, що ні?
П. Мені буде прикро... тому, що... ми вирішили, що я повинен одружитися.
Б. (Сміється) З ким?
П. З вами.
Б. (Стає серйозно) Але ж... (Голосно) Мамо, мамо, матусю!
М. Справи йдуть хороше.
(Виходить мати у перуці з вісімнадцятого століття, повній птахів, стрічок і намиста)
Б. Дон Перлімплін хоче одружитися зо мною. Що йому сказати?
МАТИ. Добрий вечір вам, сусідоньку дорогенький. Я завжди кажу моїй дочці, що у вихованні та ввічливості ви достеміннісінько такий, як була ваша покійна матуся, з якою я не мала приємности бути знайомою.
П. Спасибі.
МАРКОЛЬФА (Сердито, з-за занавіси) Я вирішив, що я повинен...
П. Ми вирішили, що я повинен...
МАТИ Вступити в стан подружній, правда?
П. Так, оце й саме.
Б. Але ж, мамочко... А я?
МАТИ Ти, безперечно, годишся. Дон Перлімплін прекрасний муж.
П. Сподіваюся ним бути, ласкава пані.
МАРКОЛЬФА (До дона Перлімпліна) Ще трошки, і вже кінець.
П. Ти думаєш? (Говорять з собою).
МАТИ (До Беліси) У дона Парлімпліна багато землі. На ній багато гусей і овець. Овець гонять на ярмарок. На ярмарку дають за них гроші. Гроші приносять красу... А красу цінитимуть інші мужчини.
П. В такому разі...
МАТИ. З найбільшою приємністю... Белісо, йди-но всередину... Не личить, щоб дівчина чула певні розмови.
Б. До побачення. (Відходить).
МАТИ Я вам кажу, це лілея. Ви бачили обличчя? (Тихіше) А якби ви побачили ще більше!.. Як з цукру... Та, вибачте... Я не повинна аж так розхвалювати свою дочку такій модерній та компетентній особі, як ви...
П. Справді?
МАТИ Так... Я це кажу без іронії.
П. Не знаю, як висловити нашу вдячність.
МАТИ. О, нашу вдячність !.. Що за вихованість! Вдячність вашого серця і вас самих. Я це зрозуміла... Я це зрозуміла... Попри те, що вже двадцять років не маю справи з чоловіками.
МАРКОЛЬФА (Збоку) А весілля...
П. А весілля...
МАТИ Коли захочете... Хоча (Витягає платок і плаче) усі матері... До побачення... (Відходить).
МАРКОЛЬФА Нарешті.
П. Ой, Маркольфо, Маркольфо! Куди ти мене завела?
М. У подружжя.
П. Правду тобі сказавши, найшла на мене спрага... Принеси мені води. (Маркольфа підходить до нього і шепче йому щось у вухо) Та невже?
(Чути піаніно. Сцена стає напівтемною. Беліса розсуває занавіски свого балкону і, майже гола, співає лінивим голосом).
Б. Любов, любов!
Між моїми стиснутими стегнами
плаває риба сонця.
М. Красива дівчина.
П. Як з цукру... Вся біла. Ти думаєш, що вона могла б мене задушити?
М. Жінка полохлива, якщо її вчас налякати.
Б. Любов...
Півню, тікає ніч!
Хай не відходить!
П. Що це значить, Маркольфо? Що вона співає? (Маркольфа сміється). І що зі мною діється? Що зі мною діється?
(Далі грає піаніно. Над балконом пролітає зграя птахів з чорного паперу).
ЗАВІСА
ДІЯ ПЕРША
Спальня дона Перлімпліна. Посередині велике ліжко з балдахином і китицями пер. Кімната має шість дверей. Перші праворуч служать для входу й виходу дона Перлімпліна. Пошлюбна ніч. Маркольфа з свічником у руці стоїть в перших дверях з лівого боку.
МАРКОЛЬФА Добраніч.
ГОЛОС БЕЛІСИ (За лаштунками) Добраніч, Маркольфо.
М. Доброї вам пошлюбної ночі, паничу.
ПЕРЛІМПЛІН Добраніч, Маркольфо. (Маркольфа відходить. Перлімплін іде навшпиньки до кімнати посередині і зазирає від дверей). Белісо, маєш стільки мережок, що виглядаєш, як хвиля... аж мене страх бере, як у дитинстві над морем. Відколи ми вернулися з церкви, хата повна таємних звуків, і вода сама нагрівається в кухлях. Ой, Перлімпліне! Де ти? (Відходить навшпиньки).
(Входить Беліса, одягнена у довгий спальний одяг, повний мережок. Довгий серпанок покриває її голову і спадає водоспадом бганок та складок до її ніг. Її волосся розпущене і рамена голі).
БЕЛІСА Служниця посипала кімнату тиміямом, а не м'ятою, як я їй наказала. (Йде до ліжка) І не застелила ліжко тонкими простиралами, що у неї в скрині... (В цю мить стає чути солодкий звук гітар. Беліса кладе руки навхрест на своїх грудях) Ох! Хто шукатиме мене з вогнем, мене знайде. Моя спрага ніколи не загасне, як не загасне спрага тих потвор, яким б'є вода з рота у фонтан. (Музика продовжується) Що за музика! Боже мій! Що за музика! Як гарячий пух лебедів! Боже! Чи це я, чи музика? (Накидає на свої плечі довгий плащ з червоного оксамиту й починає ходити по кімнаті).
(Музика вривається, і чути п'ять разів свист)
Б. П'ять!
П. Можна?
Б. Безперечно.
П. Хочеш спати?
Б. (Іронічно) Спати?
П. Трохи похолодніло (Тре собі руки).
Б. (Резолютно) Перлімпліне!
П. (Тремтячим голосом) Що?
Б. (Знеохочено) Перлімплін гарне ім'я.
П. Твоє ще краще, Белісо!
Б. (Сміється) Спасибі!
(Хвилина тиші).
П. Я хотів тобі щось сказати.
Б. Що саме?
П. Це трохи довго... але...
Б. Ну, говори...
П. Белісо... я тебе кохаю!
Б. О, мій муженьку, це твій обов'язок!
П. Так?
Б. Так.
П. Але чому так?
Б. (Кокетливо) Тому, що так.
П. Ні.
Б. Перлімпліне!
П. Ні, Белісо. Заки ми одружилися, я не кохав тебе.
Б. (Жартівливо) Що ти кажеш?
П. Я оженився от так собі... та я тебе не кохав. Я не міг уявити собі твоє тіло, поки не побачив тебе крізь дірку від ключа, коли ти одягалася до шлюбу. І тоді я почув уперше моє кохання! Тільки тоді! Як різець у горлянці.
Б. (Зацікавлено) Але ж... інші жінки?
П. Які жінки?
Б. Яких ти мав переді мною.
П. Але хіба є інші жінки?
Б. (Підноситься) Ти знаєш, ти мене дивуєш!
П. Я дивую себе ще більше (Мовчанка. Чути п'ять разів свист). Що це?
Б. Годинник.
П. Вже п'ята?
Б. Час спати.
П. Дозволиш мені зняти халат?
Б. Безперечно (Позіхає), муженьку мій. І погаси світло, будь ласка.
П. (Гасячи світло, потиху) Белісо.
Б. (Голосно) Що, синочку?
П. (Тихо) Я погасив світло.
Б. (Жартівливо) Я бачу.
П. (Багато тихше) Белісо...
Б. (Голосно) Що, коханий?
П. Я так тебе кохаю!
(Чути ще голосніше п'ять разів свист, і розкривається ліжко. Два ґноми виходять із протилежних сторін кону і затягають сіру завісу. Сцену огортає пітьма. Чути солодкі присипляючі звуки флейти. Ґномами повинні бути діти. Вони сідають на суфлерську будку, обличчям до глядачів).
1 ҐНОМ. І як тобі у пітьмі?
2 ҐНОМ. Нічого собі, братіку.
1 Ґ. Нарешті.
2 Ґ. Правда, що гарно ховати чужі недоліки.
1 Ґ. Так, і щоб пізніше глядачі самі їх відкривали.
2 Ґ. Бо якщо не поробити цілу купу заходів...
1 Ґ. Ніколи їх не відкриють.
2 Ґ. І без цього ховання і відкривання...
1 Ґ. Що вдіяли б бідні люди?
2 Ґ. (Дивиться на завісу) Щоб не було ні найменшої щілинки.
1 Ґ. Бо щілинки сьогодні є темрявою завтра.
(Сміються).
2 Ґ. Коли речі ясні. ..
1 Ґ. Людина думає, що їх не треба розкривати...
2 Ґ. І йде до речей каламутних, щоб розкривати в них таємниці, які вже знає.
1 Ґ. Та на це ми тут – два ґноми!
2 Ґ. Ти знаєш Перлімпліна?
1 Ґ. Від дитини.
2 Ґ. А Белісу?
1 Ґ. Дуже добре. В її кімнаті так пахне парфумою, що одного разу я заснув і прокинувся в котячих кігтях.
(Сміються).
2 Ґ. Це була справа...
1 Ґ. Преясна!
2 Ґ. Кожний міг був собі це уявити.
1 Ґ. І коментар тікав до найбільш таємничих місць.
2 Ґ. Тому треба пильнувати, щоб не розкрилася наша ефективна і приятельська завіса.
1 Ґ. Так, треба пильнувати.
2 Ґ. Душа Перлімпліна, маленька і перелякана, як каченя, що щойно вилупилося з яйця, збагачується й підноситься саме в цю хвилину.
(Сміються).
1 Ґ. Глядачі хвилюються.
2 Ґ. І мають на це причини. Підемо?
1 Ґ. Так, ходім. Я вже чую солодкий холодок на моїй спині.
2 Ґ. П'ять холодних камелій світанку розцвіло у стінах спальні.
1 Ґ. П'ять балконів, що виходять на місто.
(Встають і натягають великі сині каптури).
2 Ґ.