Уміла вишивать бої своїх мужів,
А в тебе по канві між розмаїтих див
Чи в'яві оживе життя моє стражденне?
Кохана, чорну нить ти вибрала для мене,
Щоб вишить мій загин, мій біль останніх днів.
Та чом би не додать, щоб я в журбі не скнів,
На вивороті десь надії цвіт зелений?
Але із барв мені впадають все до віч
Оранжева лише і чорна, ніби ніч,-
Печальні свідчення нестерпного страждання.
О доле рятівна! Не очі лиш одні,
А всі її діла породжують в мені
І хвилю розпачу, і мить розчарування.
Автор: П'єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра