Заводить жайворон свій мелодійний спів,
Давно вже й соловей коханій разповів
Про свій любовний пал, в густі сховавшись шати.
Вставайте! Глянемо на росну грядку м'яти,
На пишний кущ троянд в уборі з пелюстків
Та на гвоздик, що їм після спекотних днів
Носили воду ви, щоб, спраглих, поливати.
А вчора поглядом ви поклялись мені,
Що встанете раніш, ніж я прийду за вами.
І все ж раюєте у непробуднім сні…
Гарненьких любить сон, чарує їх дивами…
Ось поцілую я у очі й грудь сто раз,
Тоді я вас навчу вставати в ранній час.
Автор: П'єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра