Тільки вони самі хочуть це зробити, точніше, не хочуть, щоб за це взявся фараон.
— Де в тебе докази? — спитав Рамзес.
— В мене нема доказів, але я пришлю до тебе такого жерця, який зможе пояснити все з допомогою планів і обчислень.
— Хто він, цей жрець?
Гірам замислився і, помовчавши, сказав:
— Чи можеш ти пообіцяти мені, володарю, що про нього ніхто не знатиме, крім нас? Цей жрець зробить тобі більше послуг, ніж я сам. Він знає багато таємниць і... багато підлості жерців...
— Обіцяю, — відповів фараон.
— Цей жрець — Саменту. Він служить у храмі Сета під Мемфісом... Він дуже мудрий... Але йому потрібні гроші, і він дуже честолюбний... А через те, що верховні жерці принижують його, він мені сказав, що коли ти, святий володарю, захочеш, то він... повалить жерців... Бо він знає багато таємниць... О, багато!..
Рамзес глибоко замислився. Він зрозумів, що цей жрець великий зрадник, але оцінив і те, які важливі послуги Саменту може йому зробити.
— Добре, — відповів фараон. — Я подумаю про цього Саменту. А зараз припустімо на хвилину, що такий канал можна збудувати, — тоді що я матиму з цього?
Гірам підняв ліву руку й почав рахувати на пальцях.
— По-перше, — сказав він, — Фінікія віддасть тобі п'ять тисяч талантів несплаченої данини. По-друге, Фінікія заплатить п'ять тисяч талантів за право виконання робіт... По-третє, коли почнуться роботи, ми будемо платити тисячу талантів податку щороку і ще стільки талантів, скільки десятків робітників постачить нам Єгипет. По-четверте, за кожного єгипетського інженера ми дамо тобі, володарю, по таланту за рік. По-п'яте, коли скінчаться роботи, ти, володарю, віддаси нам канал в оренду на сто років, а ми плататимемо за це тисячу талантів щороку... Хіба це малий прибуток?.. — спитав Гірам.
— А зараз, сьогодні, — сказав фараон, — ви дасте мені ці п'ять тисяч данини?
— Якщо сьогодні буде укладена умова, дамо десять тисяч і ще додамо три тисячі, як податок за три роки наперед!
Рамзес XIII замислився. Не раз уже фінікійці пропонували володарям Єгипту провести такий канал, але завжди натикалися на впертий опір жерців. Єгипетські мудреці доводили фараонам, що через цей канал Середземне море і Червоне можуть затопити Єгипет. А от Гірам каже, що цього не може бути і що жерці про це знають!..
— Ви обіцяєте, — озвався фараон по довгій мовчанці, — ви обіцяєте платити по тисячі талантів у рік протягом ста років.
Ви кажете, що цей канал, викопаний у пісках, — найвигідніша в світі справа. Я цього не розумію і, признаюсь тобі, Гіраме, підозріваю... У фінікійця заблищали очі.
— Володарю, — відповів він, — я скажу тобі все, але заклинаю тебе твоєю короною... тінню твого батька... щоб ти нікому не розкрив цієї таємниці... Це найбільша таємниця жерців халдейських і єгипетських, і навіть Фінікії... Від неї залежить майбутнє всього світу!..
— Ну, ну... Гіраме! — відповів фараон, усміхнувшись.
— Тобі, царю, — вів далі фінікієць, — боги дали мудрість, завзятість і благородство, отже, ти наш... Ти один із земних володарів можеш узнати цю таємницю, бо ти один покликаний вершити великі справи. Ти досягнеш такої могутності, якої ще не досягав ніхто...
Фараон відчув у душі солодку гордість, але не показав цього.
— Ти мене не хвали за те, чого я ще не зробив, — відповів він, — але скажи мені, яку користь дасть Фінікії і моїй держані цей канал?
Гірам умостився зручніше в кріслі і сказав стишеним голосом:
— Знай, володарю наш, що на схід, південь і північ від Ассірії й Вавілона немає ні пустелі, ні боліт, заселених дивними потворами, але є велетенські... велетенські країни й держави. Країни ці такі великі, що твоя піхота, володарю, уславлена своїми переходами, мусила б майже два роки йти на схід, перше ніж досягла б їхніх кордонів...
Рамзес звів брови, як людина, що дозволяє комусь брехати, хоч розуміє, що це брехня. Гірам злегка знизав плечима й вів далі:
— На схід та на північ від Вавілона, над великим морем, живе близько ста мільйонів люду; у них могутні царі, у них жерці мудріші, ніж єгипетські, у них є древні книги, вправні майстри... Люди ці вміють виробляти не лише тканини, меблі і начиння так само чудово, як і єгиптяни, але з давніх-давен будують підземні й надземні храми, більші, кращі й багатші, ніж у Єгипті...
— Кажи далі... Кажи!.. — заохочував його Рамзес, але з обличчя його не можна було зрозуміти, чи він зацікавлений розповіддю, чи обурений брехнею.
— В цих країнах є перли... самоцвіти... золото... мідь... Є особливих сортів збіжжя, квіти й плоди... Є, нарешті, ліси, де цілими місяцями можна блукати між деревами, товщими, ніж колони у ваших храмах, вищими за пальми... Люди в цих країнах прості й лагідні... І якби ти, володарю, послав туди на кораблях два свої полки, ти міг би здобути землю, більшу за весь Єгипет, багатшу, ніж скарбниця в Лабіринті... Завтра, якщо ти дозволиш, я пришлю тобі зразки тамтешніх тканин, дерева й бронзових виробів... Пришлю також кілька зерен тамтешніх чудових бальзамів. Коли людина проковтне їх, перед нею відкриються врата вічності, і вона зазнає щастя, яке випадає на долю тільки богам...
— Пришли мені зразки тканин і виробів, — відповів фараон. — А щодо бальзамів... мабуть, не треба!.. Досить натішимося вічністю й богами після смерті...
— А далі, дуже далеко на схід від Ассірії, — говорив Гірам, — лежать ще більші країни, які мають зо двісті мільйонів населення...
— Як ти щедро розкидаєшся мільйонами!.. — усміхнувся фараон.
Гірам поклав руку на серце.
— Присягаюсь, — сказав він, — духом предків моїх і своєю честю, що кажу правду!..
Фараон ворухнувся, його вразила така страшна присяга.
— Кажи... кажи далі...
— Отож краї ці, — вів далі фінікієць, — дуже дивні. Живуть там люди з косими очима та жовтою шкірою. Люди ті мають володаря, який зветься сином неба і править ними з допомогою мудреців, та це не жерці і вони не мають такої влади, як в Єгипті... А втім, люди ті дуже схожі на єгиптян... Вони шанують умерлих предків і дуже дбають про їхні тіла. Вони мають письмо, що нагадує ваше, жрецьке... Але носять довгий одяг з тканин, яких у нас зовсім не знають, сандалі — як маленькі лавочки, а голови покривають гостроверхими коробочками. Дахи їхніх будинків теж гостроверхі, з задертими краями... Ті незвичайні люди вирощують хліб, який дає врожай більший, ніж єгипетська пшениця, і роблять з нього напій, п'янкіший від вина. У них є така рослина, листя якої дає пружність тілу і веселість думкам і навіть помагає відганяти сон. Крім того, вони мають папір, який уміють прикрашати барвистими малюнками, і мають глину, що після обпалення просвічує, мов скло, і дзвенить, як метал... Завтра, якщо ти, володарю, дозволиш, я пришлю зразки виробів цього народу...
— Чудеса ти розказуєш, Гіраме, — сказав фараон. — Але я не бачу зв'язку між цими дивами й каналом, який ви хочете копати...
— Я поясню тобі коротко, — відповів фінікієць. — Коли буде канал, весь фінікійський та єгипетський флот попливе в Червоне море, з нього далі, і через кілька місяців досягне тих багатих країн, до яких сушею майже неможливо дістатися. Невже ти, володарю, — вів далі фінікієць, у якого розгорілися очі, — не бачиш скарбів, які ми там знайдемо?.. Золота, самоцвітів, збіжжя, дерева!.. Присягаюсь тобі, володарю, що тоді золота буде в тебе більше, ніж зараз міді, дерево буде дешевше за солому, а невільник — за корову. Дозволь тільки, володарю, викопати цей канал і найми нам п'ятдесят тисяч своїх воїнів... Рамзес теж запалився.
— П'ятдесят тисяч воїнів? — повторив він. — А скільки ж ви дасте мені за це?
— Я вже сказав тобі, володарю. Тисячу талантів щороку за право виконання робіт і п'ять тисяч за робітників, яких ми самі будемо годувати й платити їм за роботу...
— І замучите їх роботою?..
— Хай боги боронять!.. — вигукнув Гірам. — Ніхто в тому не зацікавлений, щоб робітники гинули... Твої воїни працюватимуть на каналі не більше, ніж зараз на будівництві укріплень чи доріг... А яка слава для тебе, володарю!.. Які прибутки скарбниці!.. Яка користь Єгиптові!.. Найбідніший селянин матиме дерев'яну хату, кілька голів худоби, різні побутові речі і принаймні одного раба... Жоден фараон не підносив держави так високо й не робив такої великої справи...
Бо що ті мертві й непотрібні піраміди проти каналу, яким пливтимуть скарби з усього світу?..
— Ну... — зауважив фараон, — і п'ятдесят тисяч воїнів на східному кордоні...
— Звичайно!.. — вигукнув Гірам. — Бачачи таку силу, утримання якої не буде нічого коштувати тобі, володарю, Ассірія не посміє простягнути руку до Фінікії...
План був такий блискучий і стільки обіцяв вигоди, що Рамзесові XIII аж затуманилась голова. Але він не показав цього.
— Ти гарні обіцянки даєш мені, Гіраме! — сказав він. — Такі гарні, що я вже починаю боятись, чи не криються за ними якісь менш приємні наслідки. Тому я сам повинен обміркувати цю справу і порадитися з жерцями.
— Вони ніколи не згодяться добровільно! — вигукнув фінікієць. — Хоча (хай боги простять мені це блюзнірство) я певен, що, якби сьогодні найвища влада в державі перейшла в руки жерців, через кілька місяців вони запропонували б нам почати це будівництво...
Рамзес глянув на нього з холодною погордою.
— Старий, — мовив він, — залиш мені турботу про згоду жерців, а сам краще доведи, що вся твоя балаканина — правда. Я був би дуже поганим царем, якби не зумів усунути перешкод, що виникають між моєю волею та інтересами держави.
— Ти воістину великий володар, повелителю наш, — шепнув Гірам, схиляючись до землі.
Була вже пізня ніч. Фінікієць попрощався з фараоном і разом з Тутмосом вийшов з палацу. На другий день він прислав через Дагона скриньку, де були зразки скарбів невідомих країн. Фараон знайшов у ній статуетки богів, індійські тканини та персні, невеличкі грудочки опіуму, а в другому відділенні — жменьку рису, листочки чаю, кілька порцелянових чашечок, оздоблених розписом, і кілька картин, намальованих фарбами й тушшю на папері..
Фараон оглянув усе це з великою увагою і мусив визнати, що нічого такого він досі не бачив: ні рису, ні паперу, ні зображень людей в гостроверхих шапочках і з косими очима.
В нього вже не було сумнівів щодо існування якоїсь нової країни, де все було інакше, ніж в Єгипті: гори, дерева, будинки, мости, кораблі...
"І ця країна, напевно, існує одвіку, — подумав він.