Навряд чи жінку, та ще й таку гарну, спіткає щось страшніше, аніж доля дружини якогось вождя, якщо ви з вашою вдачею погодитеся вийти за індіянина. Краще б ви залишилися в ковчезі чи в замкові. Та зробленого назад не повернеш. Що ви хотіли сказати отим "до того ж"?
— Говорити про це небезпечно, Звіробою, — поспіхом мовила дівчина, проходячи повз нього з удавано байдужливим виглядом. — Півгодини для нас можуть усе вирішити. Ваші друзі не сидять склавши руки.
Мисливець відповів їй вдячним поглядом. За мить він повернувся до ворогів, наче готуючись зустріти нові тортури. Тим часом вожді порадились між собою і дійшли рішення. Хитрощі Джудіт не тільки не досягли своєї мети, а й викликали прямо протилежні наслідки: вони дуже послабили милосердні наміри Розчахнутого Дуба. Природна річ: індіянин обурився, виявивши, що його замалим не обдурила недосвідчена дівчина. На той час уже всі знали, хто вона та, ка; слава красуні допомогла її викрити. А до її незвичайного вбрання індіяни враз утратили цікавість, захопившися загадковими звірами з двома хвостами.
Отож коли Розчахнутий Дуб знову став перед полоненим, на лиці йому був зовсім інший вираз. Він облишив думку його врятувати і не був схильний відволікати найстрашнішу частину тортур. Ця зміїна у почуттях вождя передалася молодим воїнам, і вони жваво заходилися готувати все потрібне для довгожданого видовища: швидко понаносили до молодого дерева сухого труску, назбирали трісок, аби встромити їх у тіло жертви, а потім запалити, і вже наготували пута, щоб знову прив'язати його до дерева. Все те вони робили в глибокій мовчанці. Джудіт стежила за кожним їхнім рухом, затамувавши подих, а Звіробій стояв незворушний, наче сосна на горбі. Проте, коли вони підступили, щоб його зв'язати, юнак подивився на Джудіт, наче питаючи поради — чи йому опиратися, чи підкоритися. Виразним знаком вона порадила йому останнє; за хвилину його знову припнули до дерева, і він став безпомічною жертвою для будь-якої образи чи зловмисної дії. Все те робилося поспіхом, без жодного слова. По тому воїни запалили вогнище й нетерпляче стали чекати кінця.
Гурони не збиралися підсмажувати на смерть свою жертву. Вони хотіли до краю випробувати юнакову витривалість. Звичайно, їм потрібний був його скальп, який вони бажали віднести в своє селище, але спершу їм кортіло зламати його мужність, примусити, аби він виказав усі ознаки страждань. З цією метою вони розклали багаття на деякій відстані, щоб полум'я припекло Звіробоя добряче, але не загрожувало його життю. Як то часто буває в таких випадках, ця відстань була визначена неправильно, і полум'я підвело свої роздвоєні омахи так близько до обличчя жертви, що за мить могло б завдати їй фатальної шкоди, аби не втрутилася Гетті. Схопивши палицю, вона пробилася крізь натовп і розкидала багаття на всі боки. Кілька рук підвелося, щоб збити з ніг непрошеного захисника, але вожді втрутилися, нагадавши своїм розлютованим підлеглим, що дівчина не сповна розуму. Сама Гетті не розуміла, яка їй загрожує небезпека; вчинивши те сміливе діло, вона стала і насуплено оглянула натовп дикунів, наче докоряючи їм за їхню жорстокість.
— Боже благослови тебе, люба сестро, за цей хоробрий вчинок, — прошепотіла Джудіт, така знесилена від нервової напруги, що неспроможна була до будь-якої дії.— Саме небо спонукнуло тебе на цю добру справу.
— То був добрий намір, Джудіт, — озвався полонений, — намір чудовий і своєчасний, хоч зрештою він може виявитися несвоєчасним. Що має статися, нехай станеться якомога швидше. Аби я вдихнув на повний рот цього полум'я, ніяка людська сила не змогла б урятувати мені життя. А ви бачите: цього разу вони так прив'язали моє чоло, що я не можу поворухнути головою. Намір добрий, але, мабуть, краще було б, аби вогонь зробив своє милосердне діло.
— Жорстокі, безсердечні гурони! — вигукнула обурено Гетті.— Ви ладні спалити людину, наче поліно. Невже ви не читаєте біблії?
Розчахнутий Дуб дав знак позбирати розкидані головешки. Індіяни принесли ще дров; і навіть жінки з дітьми жваво заходилися збирати сухі галузки. Полум'я вже знову спалахнуло, коли це якась індіянка пробилася в коло, підскочила до вогнища й відкинула ногою палаючі гілки. Знову розчаровані в своїх сподіваннях, ірокези зарепетували щосили; та коли винна повернулася, всі впізнали Уа-та-Уа й вигукнули з великого дива і втіхи. На хвилину індіяни забули про свою жорстоку справу. І молоді, й старі скупчилися круг дівчини, аби швидше довідатися про причину її нежданого й негаданого повернення. Саме цієї критичної миті Уа-та-Уа сказала щось Джудіт упівголоса, непомітно передала їй якусь річ і зразу ж повернулась, відповідаючи на привітання гуронських дівчат, котрі дуже її любили. Джудіт отямилася і негайно заходилася діяти. Маленький нагострений ніж, що його їй дала Уа-та-Уа, вона доручила Гетті, бо ж та могла безпечно, не викликаючи підозри, передати його Звіробоєві. Проте через недоумкуватість дівчини задум той розладнався. Замість розрізати пута на руках полоненого, а потім сховати ножа в його одежі, щоб він міг його використати слушної миті, простодушна Гетті стала сама різати мотузки, які припинали юнакові голову, аби він не дихнув полум'ям. Звичайно, гурони побачили, що дівчина робить, і схопили її за руки; вона встигла звільнити лише голову й плечі полоненого. Те відкриття зразу викликало недовіру до Уа-та-Уа. На подив Джудіт, смілива індіянка не приховувала своєї участі в цій справі.
— Чому мені не допомогти Звіробоєві? — спитала вона затято. — Він брат делаварського вождя; моє серце теж делаварське. Вийди-но, мерзенний Терновий Шпичаку, змий з обличчя ірокезький візерунок! Стань перед гуронами, вороно! Ти ладен їсти своїх мерців, аби не голодати. Поставте його лицем до лиця з Звіробоєм, вожді й воїни; я покажу вам, якого негідника ви прийняли до свого племені.
Ці сміливі слова, що їх дівчина виголосила гуронською говіркою, та ще й переконаним упевненим тоном, справили на ірокезів глибоке враження. Зрадникам завжди не довіряють, і хоч перекинчик Терновий Шпичак щосили пнувся прислужитися своїм ворогам, та, попри всі його силкування догодити їм, вони його ледве терпіли. Бажання взяти Уа-та-Уа собі за дружину призвело його до того, що він зрадив і дівчину, і свій народ: але серед нових друзів виявилися серйозні суперники, які ще дужче почали зневажати його за зраду. Словом, хоч Терновому Шпичакові й дозволили залишитися в гуронському таборі, проте за ним стежили так само пильно, як і за Уа-та-Уа. Він рідко з'являвся перед вождями і всіляко уникав Звіробоя, котрий до цієї хвилини не знав навіть, що він є тут. Але коли до нього звернулися, перекинчик відчув — ховатися годі. Ірокезького візерунка з свого обличчя він не змив, і коли виступив на середину кола, розмальований новими фарбами, мисливець спочатку його не впізнав. Набундючившися, Терновий Шпичак запитав, хто може сказати що-небудь проти нього.
— Спитай самого себе, — відповіла Уа-та-Уа, хоч думала, очевидячки, вже про щось інше, і це помітили Звіробій та Джудіт. — Спитай про те своє власне серце, полохливий зраднику делаварів, не ходи тут, удаючи з себе невинного. Піди подивися в струмок — ти побачиш ворожі кольори на своїй брехливій шкірі, а коли вернешся, то похвастайся, як ти втік од свого племені й убрався у французьку ковдру. Розмалюй себе барвисто, мов колібрі,—однаково будеш чорний, неначе ворона.
Живучи в гуронів, Уа-та-Уа поводилася так лагідно, що вони тепер дивом дивувалися, слухаючи її мову. А в затаврованого зрадника кров закипіла в жилах, і щастя гарненької ораторші, що йому не до снаги було здійснити помсту, яку він плекав, незважаючи на кохання.
— Кому потрібний Терновий Шпичак? — спитав він, насупившись. — Якщо цьому блідолицьому набридло жити, якщо він боїться індіянських тортур, скажи слово, Розчахнутий Дубе, — я пошлю його слідом за воїнами, котрих ми втратили.
— Ні, вождю, ні, Розчахнутий Дубе! — враз утрутилася Уа-та-Уа. — Звіробій нічого не боїться, а менше всього ворони. Розв'яжи його, розріж його пута, постав лицем до лиця з цією галасливою вороною, тоді ми побачимо, кому з них набридло жити.
І Уа-та-Уа ступила наперед, аби взяти ножа й зробити самій те, чого вона просила, але її спинив один літній воїн за знаком Розчахнутого Дуба. Вождь недовірливо стежив за дівчиною, бо, навіть коли вона говорила й трималася як найзухваліше, в ній відчувалась якась невпевненість, ніби вона чогось чекала, і це не уникло його спостережливого ока. Вона добре грала свою роль, але двоє чи троє старих індіянів збагнули — то вона тільки грає. Отож її пропозиція звільнити Звіробоя від пут була відхилена, і збентежену Уа-та-Уа одтягли від дерева тої самої миті, коли вона вже повірила була в успіх. Водночас гурт ірокезів, який досі юрмився безладно, знову став колом. Розчахнутий Дуб оголосив: старшини поклали провадити тортури; затримка виявилася задовга й марна.
— Стривай, гуроне! Стривайте, вожді! — вигукнула Джудіт, сама не знаючи, що каже, — аби тільки виграти час. — Заради бога, ще одну хвилину…
Мову її урвала ще одна і ще незвичайніша з'ява. Якийсь молодий індіянин проскочив крізь гуронські ряди і вистрибнув на середину кола з упевненістю й сміливістю, що межувала з божевіллям. П'ятеро чи шестеро вартових і досі пильнували озера в різних близьких та далеких місцях; спочатку Розчахнутому Дубові здалося — то прибіг один з них, аби сповістити якусь важливу новину. Незнайомий рухався прудко, й одяг на ньому, якого було се набагато більш, ніж на античній статуї, не вирізнявся нічим особливим, тож першої миті неможливо було визначити, хто він, — свій чи чужий. Трьома стрибками цей воїн опинився поряд із Звіробоєм, і не встиг ніхто й оком змигнути, як він перерізав мотузки. Мить — і бранець стояв уже вільний. Аж тоді незнайомий повернувся, і здивовані гурони побачили шляхетне чоло, гарну статуру й орлиний погляд молодого воїна, помальованого делаварським візерунком і спорядженого делаварським обладунком. У кожній руці він тримав по рушниці, спираючись прикладами на землю, а на одній висіла ладунка й порохівниця. То був "оленебій". Сміливо й визивно оглянувши юрбу навколо, індіянин подав зброю її власникові.