Бо хоч вони й вільні, але не з усіх поглядів. Адже над ними стоїть владар — це закон і його вони бояться далеко більше, ніж твої люди бояться тебе. І природно вони роблять те, що він наказує. А він завжди наказує їм те саме: він не дозволяє тікати з бойовища, скільки б там не було ворогів, але наказує залишатися на своїх місцях і там або перемогти, або бути вбитими. Якщо тобі здається, що я кажу дурниці, то відтепер я волію краще мовчати про все. Але ти примусив мене сказати. Незважаючи на все це, царю мій, я бажаю, щоб усе сталося так, як ти хочеш"(1).
105. Таку відповідь дав Демарат, але Ксеркс зовсім не обурився, обернув усе на жарт і по-дружньому відпустив його. Порозмовлявши з ним, Ксеркс поставив там у Доріску правителем Маскама, сина Мега-доста, замість іншого, призначеного Дарієм, і вирушив із своїм військом через Фракію до Еллади.
106. Маскам, якого там залишив Ксеркс, так виявив себе, що Ксеркс лише йому посилав дари, як найкращому з усіх правителів, котрих призначав він сам, або Дарій, і він посилав їх щороку, так само і Артак-серкс, Ксерксів син, посилав дари нащадкам Маскама. Отже, у Фракії і в усіх містах Геллеспонту були поставлені правителі ще перед цим походом. Але всіх їх, крім правителя Доріска, і всіх, що були на Геллес-понті та у Фракії, прогнали після цього походу елліни. Проте правителя Доріска, Маскама, ніхто не спромігся прогнати, хоч багато хто намагався. Через це кожен перський цар посилає йому дари.
107. З інших, вигнаних еллінами, Ксеркс нічого так не шанував як хоробру людину, крім лише одного Богія з Еіона(1). Він не переставав співати йому похвали та його синам, що залишилися жити в Персії, він віддавав йому почесті, бо справді Богій був гідний великої похвали. Він, обложений у місті афінянами та Кімоном, сином Мільтіада, і маючи можливість вийти з міста внаслідок переговорів і повернутися в Азію, не схотів так зробити, щоб не подумав Цар, нібито його було підкуплено, і він через боягузтво зберіг своє життя, але він чинив опір до останньої крайності. І коли вже в фортеці зовсім не залишилося харчів, він склав велике вогнище, а потім зарізав своїх дітей та свою жінку, наложниць, слуг і кинув усіх їх у вогонь, а після того все золото та срібло, що було в місті, він кинув через мури в Стрімон і, коли покінчив із цим і сам стрибнув у вогонь. Так його і досьогодні вихваляють цілком слушно перси.
108. З Доріска Ксеркс вирушив у похід на Елладу і всіх, кого він зустрічав на своєму шляху, він змушував іти з ним у похід, бо, як я вже сказав вище, вся країна аж до Фессалії була підкорена і виплачувала Цареві данину. її підкорили Мегабаз, а після нього Мардоній. Посуваючись від Доріска, він спершу проминув самофракійські фортеці(1), з яких остання на заході була так звана Месамбрія (2). З нею сусідить місто тасосців Стріма, а поміж ними протікає річка Лісе, у якій тоді не вистачило води для Ксерксового війська, коли в ній пересохла вся вода. Ця країна за давніх часів називалася Галлаіка, а тепер її називають Бріантіка. Треба відверто сказати, що вона власне належить кіконам.
109. Коли він перейшов через висохле річище річки Ліссу, він пройшов повз еллінські міста Маронейя, Дікая і Абдери(1). Отже, він пройшов повз них і проминув славнозвісні озера, між Маронеєю і Стрі-мою озеро Ісмаріду, а біля Дікаї — Бістоніду, до якої вливаються води двох річок Траву і Компсату. В області Абдерів він не знайшов жодного вартого уваги озера, але дійшов до ріки Несту, що виливається в море. Після того він проминув на суходолі міста тасосців, а в області одного з них є озеро, окружність якого сягає тридцяти стадій і в ньому багато риби, а вода в ньому солона. Його вода висохла остаточно, коли в'ючні тварини випили її. Це місто називається Пістір.
110. Отже, ці прибережні еллінські міста Ксеркс залишив ліворуч, ідучи далі. Фракійські племена, країною яких він проходив, були такі: пайти, кікони, бістони, сапаї, дербаї, едони та сатри. Серед них ті, що мешкали на узбережжях, мусили піти із флотом, а всі інші, крім сатрів, змушені були піти з сухопутним військом.
111. Сатри, наскільки я знаю, ніколи дотепер не були ніким поневолені, але єдині серед фракійців до моїх років залишалися вільними, бо вони мешкають високо в горах, під захистом усяких гатунків лісів і снігів і вони видатні войовники. В них є пророче святилище Діоніса. Це святилище побудовано на найвисокішій горі, а пророками в цьому святилищі є бесси з племені сатрів. І так само, як у Дельфах, пророчицею там є жінка. Більш там нема нічого видатного(1).
112. Перетявши цю країну, про яку я згадав, Ксеркс потім пройшов повз фортеці піерійців(1), із яких одна має назву Фагрій, а інша — Пер-гам. У цих краях, проходячи повз ці фортеці, він залишив праворуч від себе гору Пангайон, яка є великою і високою горою і де існують копальні золота та срібла, що їх використовують піери, одоманти і найбільше — сатри.
113. Він проминув країну доберів та пайоплів, пайонійських племен, що мешкають на північ від Пангайону, і пройшов на захід, поки не прибув до ріки Стрімону і до міста Еіона, правителем якого був Богій, котрий ще був живий і що про нього в мене вже йшлося трохи вище. Ця країна навколо гори Пангайону називається Філліда і простягається на захід до річки Ангіту, що вливається в Стрімон, а на півдні простягається аж до самого Стрімону, якому, щоб його власкавити, маги принесли в жертву білих коней(1).
114. Закінчивши цей магічний обряд та й ще деякі інші, вони попрямували до мостів, котрі вони знайшли готовими на річці Стрімоні в місцевості Едоніда, що називається Дев'ять Шляхів. Коли вони довідалися, що ця місцевість називається Дев'ять Шляхів(1), вони закопали живцем дев'ятеро хлопців і дев'ять дівчат із числа тубільців. Це такий перський звичай закопувати живцем, так, наприклад, я чув, що Аместріда, Ксерксова жінка, коли стала старою, принесла в жертву богові, що, як кажуть, перебуває під землею, щоб подякувати йому, чотирнадцять синів знатних персів, наказавши поховати їх живцем.
115. Продовжуючи свій похід далі від Стрімону, військо пройшло прибережною місцевістю, яка тягнеться на захід і де розташоване еллінське місто Аргіл, повз яке він пройшов. Ця країна та інша на півночі від неї називається Бісалтія. Звідти, маючи ліворуч затоку біля храму Посейдона, він пройшов рівниною Сілея(1), що так називається, минаючи еллінське місто Стагір, і прибув до Аканта. Він забрав із собою на своєму шляху всі народи цих країв та всі інші, що мешкають навколо гори Пангайон, як він зробив із тими, про яких я згадав вище. Ті, що мешкали на узбережжі, були залучені до морського війська, а ті, що мешкали в горах понад морем, пішли в похід як піхота. Цей шлях, яким пройшов із своїм військом Ксеркс, фракійці не обробляють і не засівають аж до моїх років, але дуже його шанують (2).
116. Коли, нарешті, Ксеркс прибув до Аканта, він оголосив відозву про те, що акантяни вважатимуться його друзями і подарував кожному з них мідійське вбрання і висловив їм своє задоволення з огляду на те, що, по-перше, вони згодні взяти участь у поході і, по-друге, за те, як він довідався, що вони дуже допомогли в спорудженні каналу.
117. Коли Ксеркс перебував в Аканті, сталося так, що захворів і помер той, хто мав доглядати над прокопуванням каналу, Артахай, із роду Ахеменідів, якого дуже шанував Ксеркс. Він щодо зросту був найвищим із персів (чотирьох пальців не вистачало, щоб він був на зріст у п'ять царських ліктів) і він мав гучний голос, як ніхто інший. Так Ксеркс дуже побивався і влаштував йому найпишніший похорон, усе військо працювало, щоб спорудити йому надмогильний курган. Цьому Артахаєві акантяни за велінням оракула приносять як героєві жертви і в молитві гучно називають його ім'я(1). Отже, цар Ксеркс уважав утрату цього Артахая за велике нещастя.
118. Еллінів, які мусили влаштувати приймання перського війська і почастувати обідом Ксеркса, спіткало велике лихо, таке, що вони покинули свої спорожнілі домівки, бо тасосцям, котрі влаштували приймання і частування Ксерксового війська за свої міста на протилежному березі, Антіпатр, Аргеїв син, один із найвидатніших громадян, призначений для забезпечення цього, подав рахунок, в якому зазначив, що він витратив на частування чотириста талантів срібла.
119. Майже таке саме випало на долю інших міст згідно рахункам, що їх подали наглядачі за прийманням. Цей обід було підготовано заздалегідь і зроблено дуже уважно і ось як це було. Одразу, щойно довідалися від вісників, які переказали всім розпорядження, городяни розподілили між собою пшеницю і за кілька місяців намололи пшеничного та ячмінного борошна. Потім добре відгодували найкращу худобу, яку тільки могли закупити, відгодували сухопутних та водоплавних птахів у курниках та на ставках, щоб почастувати військо, і ще виготували з золота та срібла келихи та кратери та інше начиння, все, що ставлять на стіл. Це вони зробили для самого Царя і його співтрапезників, а для всіх інших воїнів вони заготували лише харчі. Куди б не приходило військо, скрізь було поставлено намет, де міг би відпочити сам Ксеркс, а інше військо розташовувалося просто неба. Коли наставала година обідати, ті, що забезпечували частування, не заспокоювалися ні на хвилину, а гості, скоро насичувалися, ночували там, а вранці знімали намет і забирали все можливе і віддалялися, не залишивши нічого після себе, все вони забирали.
120. Ось як добре сказав один абдерит, Мегакреонт. Він порадив абдеритам зайти в храми, всім без винятку, і чоловікам і жінкам, посідати там, як благальникам і просити богів вирятувати їх у майбутньому від половини халеп, що їм загрожували, а щодо минулого висловити їм щиру подяку, бо цар Ксеркс не мав звички їсти двічі на день. Якби він наказав їм приготувати йому також сніданок, схожий на обід, тоді їм довелося б вибирати, або не чекати на прибуття Ксеркса, або залишатися на місці і чекати на більше нещастя, що могло б із ними статися. Звичайно, це було їм дуже важко, але вони виконували те, що їм було наказано.
121. Ксеркс із Аканта послав наказ начальникам флоту чекати на нього в Термі(1) і залишив флот пливти без нього (Терма розташована на Термайській затоці, а від неї і затока одержала свою назву), бо йому сказали, що звідти йде найкоротший шлях.