Ох, яка жалісна, цнотлива милосердна брехня! "За нас свідчитиме сама чеснота..." Євангеліє читається як книга спокуси мораллю: ті людці привласнили мораль, – авжеж, вони добре знають, що їм з нею робити! Адже мораллю найліпше дурити людство! А насправді тут щонайсвідоміша пиха "обранців" прикидається скромністю: "громаду", "добрих і праведних" відразу й довіку поставлено на бік "істини", а решту, ввесь позосталий "світ", відсунуто в протилежний бік... Це була найзгубніша манія величності з усіх, що досі з'являлися на землі: жалюгідні виродки, святенники й брехуни почали зазіхати на уявлення "бог", "істина", "світло", "дух", "любов", "мудрість", "життя", ототожнили себе з ними і, відмежувавшись таким чином від "світу", ті дрібні гоноровиті іудеї, за якими вже скучила божевільня, переробили всі вартості на свій кшталт: мовляв, лише християни – розум, сіль, міра і останній суд для всієї решти... Все це лихо постало через те, що в світі, та ще й у найближчих родичів, уже існувала подібна манія – іудаїзм. Як тільки розітнулася прірва поміж іудеями і іудеями-християнами, цим останнім нічого не зоставалося, як, повернувши його проти самих євреїв, ухопитись за той самий спосіб самовиживання, який підказував іудейський інстинкт, бо ж досі іудеї використовували його тільки проти неєвреїв. Християнин – це жид із трохи "ширшим" світоглядом...
45
На кількох прикладах я покажу, що ті людці втовкли собі в голову, що вони вклали у вуста своєму покровителю, – наведу самі признання "прекрасних душ".
"А як місто яке вас не прийме і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на свідчення супроти них. По правді кажу вам, – легше буде Содому й Гоморрі дня судного, аніж місту тому!" (Єв. від Марка, 6, 11). – Як по-євангельськи!
"Хто ж спокусить одного з малих цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море!" (Єв. від Марка, 9, 42). – Як по-євангельськи!
"І коли твоє око тебе спокушає, – вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни (огненної), де "їхній черв'як не вмирає і не гасне огонь!" (Єв. від Марка, 9, 47–48). – Адже малось на увазі не око...
"По правді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі" (Єв. від Марка, 9, 1). – Добре, лисичко, брешеш...
"Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе і хай візьме свого хреста та й за Мною йде! Бо..." (Єв. від Марка, 8, 34). Примітка психолога: християнська мораль спростовується оцими "бо": заперечувати свої "основи" – оце по-християнськи.
"Не судіть, щоб і вас не судили; ...якою мірою будете міряти, такою відміряють вам" (Єв. від Матвія, 7, 1–2). – Яке ж уявлення про справедіивість, про "праведного" суддю!..
"Коли-бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте? Хіба не те саме й митники роблять? І коли ви вітаєте тільки братів своїх, то що ж особливого робите? Чи й погани не чинять отак?" (Єв. від Матвія, 5, 46–47). – Принцип "християнської любові": вона принаймні має бути добре оплачена...
"А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших" (Єв. від Матвія, 6, 15). – Надто вже воно компрометує так званого "отця"...
"Шукайте ж найперш Царства Божого й правди його, – а все це вам додасться" (Єв. від Матвія, 6, 33). Все це: отже, харч, одяг і все, що потрібне для життя. Делікатно мовлячи, це помилка... Адже перед цим принаймні в певних випадках бог виступав як кравець...
"Радійте того дня й веселіться, нагорода-бо ваша велика на небесах. Бо так само чинили пророкам батьки їхні" (Єв. від Луки, 6, 23). – Безсоромна потолоч! Вона вже прирівняла себе до пророків...
"Чи не знаєте ви, що ви – Божий храм, і Дух
Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той – то ви!" (Перше послання an. Павла до корінфян, 3, 16–17). – Та на таке і зневаги не вистачить...
"Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть? Коли ж будете ви світ судити, то чи ж ви не гідні судити незначні справи?" (Перше послання ап. Павла до корінфян, 6, 2). – На жаль, це не промова божевільного... А далі цей страхітливий брехун плів дослівно таке: "Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Анголів, а не тільки життєве?" (Ibid. 6, 3).
"Хіба Бог мудрість світу цього не змінив на глупоту? Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. ...небагато хто мудрі за тілом, небагато хто сильні, небагато хто шляхетні. Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити, так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло" (Перше послання ап. Павла до корінфян, 1, 20–29). – Аби збагнути це першорядне свідчення для розуміння психології будь-якої моралі паріїв, прочитайте першу розвідку з мого "Родоводу моралі": в ній уперше розкрито протилежність між шляхетною мораллю і породженою ressentiment і безсилою помстою мораллю паріїв. Павло був найвидатнішим апостолом помсти...
46
– Який звідси висновок? Добре робитиме той, хто, читаючи Нового Заповіта, вдягне рукавички. Адже сила всілякого бруду, до якого підступаєш так близько, майже примушує до цього. Знати про перших християн – така ж непотрібна річ, як і знатися з польськими євреями, – і нема ніякої потреби хоч щось закидати їм: ті і ті однаково смердять... У Новому Заповіті я марно вишукував хоч одну симпатичну рису: там нема нічого, що було б вільним і добрим, щирим і справедливим. Людство в ньому навіть не ступило на перший щабель свого розвою, – там бракує інстинкту чистоти... В Новому Заповіті відчуваються самі лихі інстинкти, і нема навіть смілості, щоб їх виявляти належним чином. Всюди боягузтво, на все заплющують очі, дурять самих себе. Після Нового Заповіту будь-яка книга вам здасться чистою: я, наприклад, одразу після Павла прочитав книжку чарівного і зухвалого жартуна Петронія, про якого можна сказати те, що писав Доменіко Боккаччо про Цезаря Борджа в листі до герцога Пармського: "е tutto festo" – отже, невмируще здорове, невмируще веселе і щасливе... А ті жалюгідні святенники прорахувалися якраз у головному: вони нападають на все, і те, чого вони торкнулися, таким чином уже відзначене. І хоч вони нападали, опоганити все ж не могли... Навпаки: це ж бо честь, якщо на когось нападалися "перші християни". І Нового Заповіта читаєш не без прихильності до того, що в ньому зневажається і цькується, – вже й не кажучи про "мудрість світа цього", яку марно намагався зганьбити зухвалий варивода своєю "дурнуватою проповіддю"... Адже від такого суперництва мали вигоду навіть фарисеї і книжники: певне, вони були чогось варті, якщо їх так несамовито ненавиділи. А "перші християни" ще зважувались обвинувачувати їх у лицемірстві! Та, зрештою, вони були привілейовані: цього досить, ненависть паріїв більше ніяких підстав не потребує. "Перший християнин", – боюся, що це, мабуть, уже й "останній християнин", якого я побачу на своїм віку, – бунтує проти всіх привілейованих, дослухаючись найниціших інстинктів, – він живе й бореться тільки за "рівноправність"!.. Та коли придивитися пильніше, то в нього й вибору не було. Якщо хочеш уважатись "обраним богом", – чи "храмом божим", чи "суддею ангелів", – то будь-який інший принцип вибору, скажімо, за справедливістю, величчю духу, мужністю й гордістю, красою і свободою серця, а чи просто "світом", буде лихом у собі... Мораль: кожне слово на вустах "першого християнина" – брехня, будь-який його вчинок – прояв інстинкту нещирості; всі його вартості й цілі шкідливі, але ті, кого він ненавидить, і те, що він ненавидить, має вартість... Християнин, а надто священик-християнин – це критерій вартості... Невже я ще маю казати, що в усьому Новому Заповіті є лиш одна постать, яку слід шанувати? Це Пілат, римський намісник. Сприймати поважно жидівську суперечку – ні, до цього він не дав себе намовити. На одного єврея більше або менше, – ну то й що?.. І шляхетна зневага римлянина, перед яким безсоромно надуживають слово "істина", збагатила Новий Заповіт єдиним справді вартісним словом, яке водночас і критикує, і навіть знищує його: "Що є істина?.."
47
Ми примітні не тим, що ні в історії, ні в природі, ні поза природою не знайшли якогось іншого бога, а тим, що вшановуєм як бога те, що відчуваємо не "божественним", а жалюгідним, безглуздим і шкідливим, що вважаємо не просто помилкою, а злочином супроти життя... Ми заперечуємо бога як бога... І якби нам довели існування цього християнського бога, ми б у нього вірили ще менше. Бо ж deus qualem Paulus creavit, dei negatio[32]. Така релігія, як християнська, що ніде не торкається дійсності і що зразу падає, заледве хоч десь утверджується дійсність, напевне ж має бути смертельним ворогом "мудрості світу", тобто науці, і для неї всі засоби будуть добрі, щоб отруїти, оббрехати і знеславити всяке плекання духу, силу і певність у розв'язку моральних проблем, духовну велич, незворушність і свободу. "Віра" як імператив – це вето всій науці, – in рrахі[33] брехня за всяку ціну... Павло збагнув доконечність брехні, отже, "віри"; згодом церква теж зрозуміла Павла. Той бог, якого винайшов Павло, бог, який "поганьбив" "мудрість світу" (власне, медицину і філологію, двох непримиренних ворогів будь-яких забобонів), насправді є тільки рішучою вигадкою самого Павла. Називати "богом" свою власну волю, thora, споконвіку притаманне іудеям. Павло прагнув "поганьбити" "мудрість світу": його ворогами були тямущі філологи й лікарі олександрійської школи, – їм він оголошував війну. Справді, не можна бути філологом і лікарем, не будучи водночас антихристиянином. Як філолог людина прозирає "священні книги", як лікар – фізіологічну ненормальність типових християн. Лікар каже: "незціленне", філолог – "шахрайство"...
48
А чи ви справді зрозуміли славнозвісну історію на початку біблії, – про те, як бог страшенно боявся знань?.. Ні, цього не зрозуміли.