Усвідомлення смертельної небезпеки відступило. Це він, нехай і у чужій оболонці, завоював любов зоряної принцеси. Хоча і не усвідомлюючи цього, вона любила не Зарт Арна, а його – Джона Ґордона!
Втеча в нікуди
Таємниця ледь не зірвалася з вуст Ґордона. Дуже хотілося сказати Ліанні, що він – Зарт Арн тільки зовні, а насправді – Джон Ґордон з далекого минулого. Однак він не міг порушити цієї обіцянки. І навіщо слова, якщо врешті-решт він залишить її і повернеться у свій час? Яка ще тортура зрівняється з цією? Робити все для того, щоб поставити половину Всесвіту і дві тисячі століть між собою і єдиною дівчиною, яку він кохає… Ґордон сказав невпевнено:– Ліанно, вам не можна летіти. Це дуже небезпечно.
Вона швидко глянула на нього блискучими очима.
– Щоб дочка зоряних королів злякалася небезпеки?! Ні, Зарте, ми летимо разом. Зрозумійте, ваш батько не наважиться вдатися до сили, якщо ви будете зі мною у Фомальгауті. Імперії потрібні союзники, навіщо йому сваритися з моїм народом?..
Думки у Ґордона понеслися у дикому галопі. Ось, можливо, його шанс потрапити на Землю! Вирвавшись з Троона, він знайде спосіб умовити людей Корбуло і вони відвезуть його на Землю, до лабораторії. Там він потай від Ліанни зробить зворотний обмін з принцом. А справжній Зарт Арн як-небудь доведе свою невинність.
Корбуло наблизився знову. На суворому обличчі була тривога.
– Зволікати більше не можна! Зміна варти – це наш єдиний шанс!
Ліанна схопила Ґордона за руку і повела до виходу. Корбуло відсунув важкі двері. Коридор за ними був слабо освітленим і порожнім.
– Ми підемо до маловідомої гілки підземки, – квапливо пояснив Корбуло. – Там чекає один з найвірніших моїх офіцерів.
У коридорі було тихо. Глухі склепіння не пропускали ні звуку з величезної будівлі, розташованої десь вгорі. Нарешті втікачі дісталися вестибюля однієї з гілок підземної дороги. У тунелі чекав вагон, поруч стояв чоловік у формі флоту.
– Терн Ельдред, командир крейсера, який доставить вас до Фомальгауту, – представив його Корбуло. – Вірна мені людина.
Терн Ельдред походив з системи Сіріуса, на це вказував блідо-зелений колір його шкіри. Він був схожий на справжнього космічного вовка, але на жорсткому обличчі пробігла посмішка, коли він вклонився Ґордону і Ліанні.
– Принц Зарт, принцесо, для нас це велика честь. Адмірал розповів мені про всі тонкощі завдання. Можете розраховувати на моїх людей, ми доставимо вас точно до пункту призначення.
– Можливо, все ж не варто… – завагався Ґордон. – Наш втечу можуть неправильно витлумачити.
– Це єдиний вихід! – відрізав Корбуло. – Мені потрібен час, щоб розкопати докази вашої невинності і пред'явити їх Арн Аббасу. Інакше він розстріляє вас як зрадника.
Ґордон більше не протестував. Але про головну причину знав тільки він: втеча давала йому можливість повернутися на Землю. Ліанна м'яко сказала адміралові: – Ви багато чим жертвуєте заради нас. Я ніколи не забуду цього.
Ґордон і Корбуло на прощання потисли один одному руки. Терн Ельдред натиснув важіль, і вагон помчав у темряву тунелю.
– Все розраховано до секунди, принце. Мій "Маркаб" чекає нас у окремому доці. Офіційно ми вирушаємо у патрульний рейс.
– Ви ризикуєте головою, капітане, – сказав Ґордон. Сіріанець посміхнувся.
– Адмірал Корбуло був мені як батько. Я не міг би не виправдати довіри, яку він виказав мені та моїм людям.
Вагон уповільнив хід і зупинився біля невеликого перону, де їх зустріли два офіцери з атомними рушницями. Втікачі вийшли з вагону. Терн Ельдред повів їх до рухомого килиму.
– Прикрийте обличчя плащами, – попередив він. – Ви будете у безпеці лише на борту "Маркаба".
Вони вийшли наверх на околиці космопорту. Була ніч, у теплому світлі двох золотих місяців тьмяно блищали масивні кораблі, крани, машини. У доках темніли чорні громади потужних бойових кораблів. Проходячи повз один з них, Ґордон помітив тупі рила важких атомних гармат.
Сіріанин жестом зупинив супутників – попереду пройшли якісь люди. Стоячи у темряві, Ґордон відчув на руці потиск пальців Ліанни.
Потім Терн Елдред подав знак рухатися далі.
– Треба поспішати. Запізнюємося!
Чорний рибоподібний корпус "Маркаба" виріс перед ними у золотистому місячному сяйві. Із ілюмінаторів сочилося світло, з корми доносився приглушений гул генераторів. Всі піднялися по вузькому трапу до відкритого люка. І раптом тишу розірвав рев сигнальної сирени.
З гучномовців космопорту почувся хрипкий, збуджений голос:
– Тривога всьому льотному складу! Вбито Арн Аббаса!
Ґордон завмер на порозі люка, міцно зціпивши долоню Ліанни. Голос надривався:
– Негайно знайти і заарештувати принца Зарта! Негайно!
Величезний космопорт був охоплений тривогою. Оглушливо ревли сирени, голос з гучномовця знову і знову повторював страшне оголошення. Били дзвони, бігали і кричали люди.
Далеко на півдні, над вежами міста, у нічне небо один за одним злітали бойові літаки.
Терн Елдред втягнув за руки Ґордона і Ліанну.
– Поспішайте, принце! Вас врятує тільки терміновий старт!
– Утікти, щоб всі думали, ніби це я вбив Арн Аббаса? – вигукнув Ґордон. – Ні! Ми повертаємося до палацу!
– Повернемося, – підтримала його Ліанна, хоча і сильно поблідла. – Смерть Арн Аббаса потрясе Імперію.
Ґордон сіпнувся до трапу. Зелене обличчя Терн Ельдреда спотворилося, він вихопив з кишені скляну паличку. На кінці вона мала скляний півмісяць з металевими наконечниками.
– Зарте, це паралізатор! Стережіться! – закричала Ліанна.
Кінці півмісяця торкнулися підборіддя Ґордона. У мозку немов спалахнула блискавка. Він відчув, що падає, втрачаючи свідомість. І стало темно.
Морок тривав вічність, потім десь з'явилося світло. Ґордон відчув під собою тверду гладку поверхню. У вухах стояв рівний, гнітючий гул.
Ґордон із зусиллям відкрив очі. Він лежав на ліжку у крихітній каюті. На іншому лежала Ліанни, очі її були закриті. Крізь круглий ілюмінатор світили зірки. Ґордон зрозумів, що гул йде від потужних атомних турбін. "Маркаб" на граничній швидкості мчав крізь галактичну порожнечу.
Ліанна ворухнулася. Ґордон змусив себе піднятися, підійшов до неї. Розтирав руки і обличчя, поки у неї не відкрилися очі. Дівчина відразу прийшла до тями.
– Вашого батька убито! – згадала вона. – І на Трооні думають, що це зробили ви!
– Потрібно повернутися, – кивнув Ґордон. – Ми вмовимо Терн Ельдреда летіти назад.
Він ледве дістався до дверей каюти, посмикав їх. Двері не піддалися. Вони були замкнені.
Голос Ліанни змусив Ґордона обернутися. Дівчина стояла біля ілюмінатора. Її обличчя змінилося.
– Зарте, йдіть сюди.
Він підійшов. Каюта розміщувалася у носовій частині крейсера, і кривизна борту дозволяла дивитися прямо по курсу.
– Вони летять не до Фомальгауту! – вигукнула Ліанна. – Терн Елдред обдурив нас!
Ґордон дивився на зірки, нічого не розуміючи.
– Дивіться на захід від Туманності Оріона, – прошепотіла Ліанна.
Ґордон подивився туди, куди вона показувала. Далеко попереду у небесах чорніла пляма. Похмура, зловісна, здавалося, ніби вона поглинула частину простору.
– Нас везуть до Хмари! Зарте, це змова Шорр Кана!
Хмара! Таємниче царство пітьми. Ліґа Темних Світів, де визрівають мерзенні задуми про війну і поневолення народів Галактики.
Галактична змова
У Ґордона немов би відкрилися очі. Все, що сталося з того моменту, як він перетворився на Зарт Арна, робилося під диктовку тирана з Хмари. Шорр Кан вирішив втягнути його у конфлікт між галактичних державами, і не без успіху. Володарю Темних Світів служить безліч таємних агентів. Один з них, безперечно, Терн Ельдред.– Клянуся Небом, я зрозумів! Терн Елдред – зрадник. Він допомагає Хмарі!
– Але навіщо це їм, Зарте? Навіщо звинувачувати вас у вбивстві власного батька?
– Щоб остаточно скомпрометувати мене і не дати повернутися до Троону! – скрипнув зубами Ґордон.
Ліанна зблідла, але погляд її залишався твердим. Ґордону стало за неї страшно. Це через нього їй загрожує смертельна небезпека, їй, яка так хотіла йому допомогти…
– Ліанно, я попереджав, що вам не можна летіти! Якщо з вами щось станеться…
Двері ривком зрушилися. На порозі стояв Терн Ельдред. На зелених губах грала глузлива посмішка. Охоплений люттю, Ґордон кинувся до негідника. В руках у Терн Ельдреда з'явилась скляна паличка.
– Ось мій паралізатор, – сухо сказав він. – Чи ви забули, як він Діє?
– Зрадник! – закричав Ґордон. – Ви зганьбили свій мундир! Терн Елдред незворушно кивнув.
– Так, я вже багато років довірений агент Шорр Кона. Сподіваюся отримати від нього заслужену винагороду, коли доставлю вас до Талларни.
– До Талларни? Столиці Ліґи? – запитала Ліанна. – Отже, ми справді летимо до Хмари?
– І будемо там за чотири дні. На щастя, знаючи розклад патрулів Імперії, я можу вибирати маршрут, який позбавить нас від неприємних зустрічей.
– Тож Арн Аббас убитий вами, шпигунами Ліґи! – крикнув Ґордон. – Ви знали, що це трапиться! Ось чому ви так поспішали! Зрадник холодно підтвердив:
– Звичайно. Все було розраховано до секунди. Ніхто тепер не засумнівається, що ви вбили свого батька і втекли, а ми допомогли вам. Гнів Ґордона посилився.
– Клянуся Небом, ми ще не у Хмарі! Адмірал Корбуло зуміє скласти два і два та відправить за вами погоню!
Кілька секунд Терн Елдред мовчки дивився на нього, потім розреготався.
– Прошу вибачення, принце, але я ніколи не чув нічого настільки смішного! Хіба ви не здогадалися, що саме Корбуло все і придумав?
– Ви з глузду з'їхали! Корбуло – найвірніший солдат Імперії.
– Звичайно, – погодився Терн Ельдред, – але тільки офіцер, всього лише адмірал флоту. А він честолюбний і давно вже мітить набагато вище. Останні кілька років він і ще чоловік двадцять вищих офіцерів працювали на Шорр Канна. – Очі його заблищали. – Коли Імперія капітулює, кожен з нас отримає по королівству. А Корбуло дістанеться найбільше…
Ґордон з жахом зрозумів, що це правда. Корбуло– таємний зрадник! Неймовірно, але це багато пояснювало.
Мабуть, Терн Елдред прочитав на обличчі Ґордона, що відбувається у його голові.
– Тепер ви розумієте, чому я сміявся? Та Корбуло сам і прикінчив Арн Аббаса! І тут же поклявся, що на власні очі бачив, як це зробили ви! Ліанна була вражена.
– Але чому? Навіщо вплутувати Зарта?
– Це найпростіший спосіб розколоти Імперію, – знущально посміхнувся сіріанин.