Розбійник хотів дременути. Одначе Зеппель миттю вхопив його за ноги, а Касперль також гав не ловив: опустив металеві жалюзі й защемив Гуцика-Буцика.
Той затріпався, як рибина на сухому.
— Пильнуй, Зеппелю, аби він ще не викинув якогось коника, — застеріг Касперль і вибіг з поліцаєм Дімпфельмозером у присадок.
Гуцик-Буцик по пояс звисав з вікна. Він перебирав руками, мовби вчився плавати.
— Рятуйте! Я задихаюсь! Я більше не витримаю! — закректав він. — Чи довго я ще висітиму?
— Це залежить від тебе, — сказав Касперль. — Будеш поводитися чемно, знімемо враз.
— Згоден! — застогнав Гуцик-Буцик, зрозумівши, що в нього нема іншої ради.
Він покірно дозволив поліцаєві зв'язати вірьовкою свої руки за спиною. Тоді Зеппель трішечки підняв жалюзі. Дімпфельмозер із Касперлем стягли розбійника з вікна. Наче лантух з картоплею, гепнувся об землю старий капосник.
— Отож-бо! — пробурмотів поліцай Дімпфельмозер. — Тепер ти в наших руках. Одначе не можна спускати з тебе ока, бо ти щось утнеш.
Розбійник Гуцик-Буцик важко підводився з землі.
— Хоч клітку зніміть у мене з голови!
— Ні, не знімемо, — відказав поліцай Дімпфельмозер.
Він оголив шаблю. Та перш ніж повести Гуцика-Буцика, сердечно подякував Касперлеві та Зеппелеві за допомогу;
— Я потурбуюся, — сказав насамкінець поліцай Дімпфельмозер, — аби вже завтра ви одержали винагороду від пана бургомістра. Ви ще маєте мені розповісти, як усе це сталося. Я, звичайно, занесу вашу розповідь до протоколу. А тим часом — до побачення!
Поліцай Дімпфельмозер тричі провів на прив'язі розбійника Гуцика-Буцика крізь усеньке місто. Люди вибігали з будинків і дивувалися. Вони раділи: нарешті розбійника спіймали.
— Що ви з ним зробите? — кортіло їм знати.
— По-перше, ми посадимо його у пожежному депо під замок.
— А по-друге?
— А по-друге, його судитимуть.
Кава зі сливовим пирогом
Касперль та Зеппель сиділи в затишній бабусиній світлиці й сяяли од щастя. Як добре, що вони знову нарешті разом! Аж не віриться, що минуло лише три дні, відколи вони гостювали тут.Бабуся також була щаслива. Вона хутенько накрила на стіл, побігла в комору й принесла сливовий пиріг. А ще вона поставила на стіл повну мисочку збитих вершків.
— Але ж, бабусю! — з подивом вигукнув Касперль. — Здається, сьогодні неділя!
— Ясна річ! — відповіла бабуся. — Неділя, якщо десь, може, й середа!
Вона підійшла до дзеркала, поправила на голові чепчик і заквапилась до виходу.
— Ти нас полишаєш? — спитав Касперль.
— Я на хвильку до пані Майєр, позичу млинка для кави. Яке ж свято без…
— Не треба, — мовив Касперль і всміхнувся. — Звичайно, без кави й свято не свято. Прошу!
Він витяг з-під курточки млинок для кави, поставив його на стіл і застиг у напрузі, що ж скаже бабуся.
Бабуся не зронила й слова. Вона взяла млинок у руки й почала крутити корбу. Млинок заграв на два голоси: "Оновить все красень травень…"
Касперль та Зеппель притихли мов миші.
— О! — вигукнула нарешті бабуся, — Моя чарівна мелодія! Чи знаєте, як мені легко на душі?
— Як?
— Здається, ніби в мене день народження та ще й у різдвяну ніч. Ну, а зараз я приготую каву…
Бабуся зварила найміцнішої в своєму житті кави. Коли кавник уже стояв на столі, а в чашечках парувала кава, настала черга для Касперля та Зеппеля розповідати про свої пригоди.
— Аж волосся дибом стає! — примовляла бабуся, похитуючи головою. — Аж мороз іде поза шкірою.
Бабуся час од часу відсьорбувала каву. Касперль та Зеппель до болю в животі наїлися сливового пирога зі збитими вершками і були такі щасливі, що їм міг би позаздрити будь-хто, навіть сам константинопольський імператор.
[1] Тут гра слів. "Снігур" німецькою мовою в переносному значенні ще "йолоп, бовдур".
Переклад: Володимир Василюк