Серце ще жило й ворушилося, наче щойно покинута дитина. І хоча кров не витікала з перерізаних артерій, воно енергійно пульсувало. У вухах підлітка гупало: бум! бум! бум! Це калатало його власне серце. Обидва серця — поховане і власне — билися в унісон, ніби про щось перемовляючись.
Переводячи подих, підліток рішуче сказав собі: "Нема чого боятися! Це ж просто людське серце. В атласі зображено таке ж. Кожна людина має серце. Я також". Заспокоївшись, він загорнув серце в ганчірку, поклав у яму й засипав землею. Потім затоптав землю босими ногами, аби ніхто не помітив, що яму розкопували, лопату притулив до дерева там, де вона раніше стояла. Уночі земля була холодна, немов лід. Після цього підліток видряпався на підвіконня і заліз назад у теплу, добре знайому кімнату. Обтрусив ступні над відром для сміття, щоб не забруднити простирадло, і, забравшись у ліжко, вирішив заснути, але помітив, що тут уже хтось лежить. Замість нього спав хтось, накрившись ковдрою.
Розгнівавшись, підліток щосили смикнув за ковдру. "Гей, ти! Забирайся! Це моє ліжко!" — спробував він крикнути, але голос кудись пропав. Бо в ліжку він побачив самого себе. Лежав у постелі й мирно уві сні посапував. Підліток, утративши дар мови, завмер як укопаний. "Якщо я вже сплю тут, то де ж спати мені іншому?" Підліток уперше по-справжньому злякався. Страх, здавалось, пронизував холодом до самих кісток. Підліток хотів закричати. Якомога голосніше й різкіше, аби розбудити себе, котрий спав, і всіх людей у домі. Та голосу не було. Хоч як він старався, а жоден звук не виходив з рота. Тоді підліток схопив себе сплячого за плече й щосили потряс. Однак сплячий не прокидався.
Хоч-не-хоч підліток зняв із себе кофту на ґудзиках, кинув її на підлогу й, силоміць відсунувши сплячого двійника, втиснувся на край вузького ліжка. Треба ж було забезпечити собі місце! Бо інакше його випхнуть із цього світу. Лежати було незручно, навіть подушки не вистачало, та як тільки він ліг, очі склепилися самі. Підліток уже ні про що не міг думати і наступної миті заснув.
Коли наступного ранку підліток прокинувся, то побачив, що лежить сам-один посеред ліжка. Як завжди, подушка була в нього під головою. Поруч — нікого. Він неквапливо підвівся й оглянув кімнату. З першого погляду в ній нічого не змінилося. Усе те саме — і стіл, і шафи, і торшер. Стрілки настінного годинника показували 6:20. Але підліток знав: щось тут негаразд. Хоча зовні нічого начебто не змінилося, але минулої ночі він заснув в іншому місці. Відрізнялося все — і повітря, і світло, і звуки, і запахи. Можливо, інша людина цього не помітила б, а от він відчув різницю. Він скинув ковдру й оглянув себе. По черзі ворухнув пальцями. Вони його слухалися — і на руках, і на ногах. Нічого не боліло, не свербіло. Підліток зліз з ліжка й подався до туалету. Справив малу нужду, став перед умивальником і поглянув у дзеркало. Зняв піжаму, виліз на крісло і оглянув своє біле маленьке тіло. Нічого особливого на ньому не помітив.
Та все-таки щось було не так. Підлітку здалося, ніби його помістили в іншу оболонку. Він зрозумів, що ще не звик до свого нового тіла. Відчував у ньому щось несумісне з його колишньою натурою. Підліток раптом відчув себе безпорадним і хотів гукнути: "Мамо!" Та голос пропав. Голосові зв'язки не могли викликати коливання повітря. Здавалось, слово "мама" зникло із цього світу. Однак невдовзі підліток збагнув, що зникло не слово.
13
Таємниче лікування М
АРТИСТИЧНИЙ СВІТ, ЗАРАЖЕНИЙ ОКУЛЬТИЗМОМ
Із щомісячника "…", грудень
…У більшості випадків відомості про окультні методи лікування, які останнім часом стали своєрідною модою в артистичному світі, поширюються усно, через знайомих людей, та інколи до цього долучаються і якісь таємні організації.
Візьмімо для прикладу 33-річну актрису М. Років десять тому вона здобула визнання, знявшись у другорядній ролі в одному телесеріалі, і відтоді виступала в провідних ролях на телебаченні та в кіно. Шість років тому М. вийшла заміж за одного "молодого бізнесмена", власника великої ріелторської фірми. Перші два роки подружнього життя пройшли начебто без жодних проблем. Справи в її чоловіка просувалися успішно, та й вона мала певні досягнення на артистичній ниві. Однак потім його побічний бізнес на Роппонґі — клуб і бутик, відкриті на її ім'я, — потрапив у скрутне становище й обріс боргами, які формально лягли на неї. М. ніколи не думала ставати діловою жінкою, але, видно, чоловік хотів розширити свій бізнес, а тому майже силоміць переконав її взяти в ньому участь. Подейкували, начебто чоловіка втягли в якусь аферу. До того ж, уже давно М. не знаходила спільної мови з чоловіковими батьками.
Пішли чутки, ніби за таких обставин між подружжям настав розлад. Невдовзі вони роз'їхалися, а два роки тому, залагодивши проблему боргів, нарешті розлучилися офіційно. Після того в М. з'явилися симптоми депресії, й вона перестала зніматися, бо потребувала постійного лікування. За словами одного співробітника студії, де працювала актриса, після розлучення її регулярно мучили нестерпні галюцинації. Приймаючи проти них заспокійливі засоби, вона підірвала своє здоров'я настільки, що про акторську кар'єру мусила б забути. "Вона втратила здатність зосереджуватися, так потрібну на знімальному майданчику. Уся її чарівність кудись пропала. Будучи зроду серйозною людиною, вона багато думала про те, що з нею відбувається, і через це її психічний стан тільки погіршився. На щастя, після розлучення її фінансове становище залишилося задовільним, тож М. якийсь час могла не думати про роботу".
М. була далекою родичкою дружини відомого політика, колишнього міністра, що любила її як рідну дочку. Два роки тому родичка познайомила М. з однією жінкою — екстрасенсом, яка, кажуть, лікувала небагатьох людей з вищого товариства. За рекомендацією родички М. майже цілий рік регулярно ходила до неї на сеанси, але ніхто не знає, у чому конкретно полягало це лікування. Бо сама М. розповідати про нього твердо відмовлялася. В усякому разі, завдяки постійному спілкуванню із цією жінкою здоров'я М. значно поліпшилося, і незабаром вона відмовилася від заспокійливих засобів. Зникла незвична набряклість, волосся знову стало густим, а сама вона — привабливою. Поправився її психічний стан, і М. поступово вернулася до роботи актрисою. А тому на цьому вона закінчила лікування.
Однак у жовтні цього року, коли спогади про пережитий кошмар почали розвіюватися, колишня хвороба раптом вернулася. Як на біду, це сталося за кілька днів до серйозної роботи, з якою впоратися в такому стані вона не могла. М. вирішила зв'язатися з жінкою, яка її лікувала, й попросити повторити лікування. Однак цього разу жінка чомусь відмовилася. "Вибачте, але я нічого не можу для вас зробити. Я більше такого лікування не практикую. Не маю ні сил, ні здатності. А втім, якщо обіцяєте зберігати таємницю, то я можу познайомити вас з однією людиною. Якщо скажете комусь про це хоч одне слово, то пожалієте. Зрозуміли?"
Жінка пояснила М., як дістатися до місця, де її зустрів чоловік років тридцяти, із синьою плямою на обличчі. Під час сеансу він не промовив ні слова. Але лікування виявилося "неймовірно ефективним". Назвати плату за сеанс М. відмовилася, але можна припустити, що "гонорар за консультацію" становив досить значну суму.
От що розповіла про загадкове лікування М. Її "дуже близька подруга", що заслуговує довіри. Спочатку актриса зустрілася в одному готелі в центрі міста з юнаком, який провів її до підземного VIP-паркінгу, звідки вони на "великому чорному автомобілі" прибули на місце. Про саме лікування так і не вдалось нічого дізнатися. М. сказала подрузі: "У цих людей потужна сила, і якщо я порушу обіцянку, то мені так не минеться".
М. відвідала це місце лише один раз, але після цього приступи припинилися. Ми хотіли розпитати саму М. про подробиці лікування і про ту загадкову жінку, але вона, як ми і сподівалися, відмовилась від зустрічі. За словами одного експерта, ця "організація", видно, уникає контактів з людьми з артистичного світу і надає перевагу політикам і фінансистам, що вміють тримати язик за зубами. Тому роздобути додаткової інформації від людей з артистичного світу наразі не вдалося…
14
Непроханий гість
Чого не можна позбутися
Людина — не острів
Коли після восьмої вечора стало зовсім темно, я тихенько відчинив хвіртку на задвір'ї й вийшов на доріжку. Хвіртка така вузька й низька, що протиснутися в неї ледве вдається. Заввишки з метр, вона так уміло замаскована в самому кінці огорожі, що ззовні її не побачиш очима і не намацаєш руками. Як завжди, доріжка проступає з темряви в холодному білому світлі ртутної лампи у дворі дому Мей Касахари.
Хутко зачинивши хвіртку, я квапливо йду доріжкою. Проходжу повз будинки вздовж неї і за огорожею мигцем бачу силуети людей, що сидять у вітальнях і їдальнях за вечерею або дивляться телесеріали по телевізору. З кухонних вікон і вентиляторів пливуть запахи страв. Приглушивши звук, хлопчина вправляється у виконанні якогось швидкого пасажу. У вікні другого поверху видно серйозне обличчя маленької дівчинки, яка вчить за столом уроки. Чути, як свариться жінка з чоловіком. Захлинається плачем немовля. Десь дзвонить телефон. Доріжка переповнюється реальністю — звуками, образами, вимогами, відповідями, — як посуд водою.
Аби заглушити кроки, як звичайно, я надіваю тенісні тапочки. Треба йти не надто швидко, але й не надто повільно. Важливо не привертати до себе уваги без потреби, не перечепитися ненароком об "реальність", що заповнює все навколо. Я пам'ятаю тут усі повороти й перепони. Навіть у пітьмі можу пройти доріжкою, ні на що не наштовхнувшись. Нарешті підходжу до задвір'я мого дому, зупиняюся й, озираючись навколо, перелажу через низьку огорожу.
У темряві дім пригнувся переді мною, немов кістяк велетенської тварини. Відчинивши чорний хід на кухню, вмикаю світло й замінюю воду в котячій мисці. Добуваю з буфета банку консервів, відкриваю. Почувши цей звук, хтозна-звідки з'являється Макрель. Потершись кілька разів об мою ногу, він з апетитом береться до їжі. А тим часом я виймаю з холодильника холодне пиво. Вечеряю завжди в "садибі", де страви готує Цинамон, а дома обходжуся простим салатом або шматком сиру.