Ви бачили те на власні очі, дівчино, правда, бачили?
— Так, бачила, Звіробою, і дуже за тим шкодувала. Я ж бо сподівалася, що ви не відплатите ударом за удар, а, навпаки, віддасте добро їм за зло.
— Ет, Гетті, так можуть чинити місіонери, але в лісі з тими правилами не проживеш безпечно. Пантера прагнув моєї крові й з дурного розуму кинув мені зброю тієї самісінької хвилини, коли вирішив її пролити. Стриматися за таких обставин — то була б річ неприродна, в такий спосіб я зганьбив би своїх вихователів і себе самого. Ні-ні, я хочу віддати належне кожній людині, і, сподіваюся, ви це засвідчите, коли вас розпитуватимуть про сьогоднішні події.
— А ви, Звіробою, одружитеся з Сумахою? Адже тепер у неї немає ані чоловіка, ані брата, і нікому її годувати.
— Невже ви, Гетті, маєте такі погляди на шлюб? Хіба молодий хлопець може одружитися з старою, християнин з поганкою? Це суперечить природі й здоровому глуздові, ви й самі це зрозумієте, коли поміркуєте хвильку.
— Мати моя завжди казала, — відмовила Гетті, одвертаючись з притаманною їй жіночою соромливістю, — людям слід одружуватися лише тоді, коли вони люблять одне одного дужче, аніж брати й сестри. Мабуть, ви саме це маєте на увазі. Сумаха стара, а ви молодий.
— Так, і вона червоношкіра, а я білий. Крім того, уявіть собі, Гетті: ви побралися з людиною однакового віку, стану й кольору шкіри, наприклад з Гаррі Непосидою, — Звіробій навів цей приклад тільки тому, що Гаррі був єдиний молодик, якого вони обоє знали, — і він загинув на стежці війни; то чи згодились би ви взяти собі за чоловіка його вбивцю?
— О ні, ні, ні! — відповіла, здригаючись, дівчина. — То було б негоже, та ще й безсердечно! Жодна християнка на те б не погодилася. Я ніколи не стану дружиною Непосиді, але коли б він був мій чоловік, я б ні за кого не вийшла після його смерті.
— Я був певен, що, зрозумівши всі обставини, ви дійдете цього висновку, Гетті. Одружитися з Сумахою я аж ніяк не можу. І хоч індіяни беруть шлюб, не вінчаючись у священика, сумління не дозволить мені тим скористатися і втекти від Сумахи, коли трапиться слушна нагода. Я радше прийму смерть, аніж одружуся з цією жінкою.
— Не кажіть так голосно, — урвала його Гетті.— Гадаю, чути це їй було б не до вподоби. Я певна, Непосида одружився б навіть зі мною, аби уникнути тортур, хоч я й недоумкувата. А я б умерла, аби дізналася, що він воліє загинути, аніж стати моїм чоловіком.
— Певна річ, дівчино. Адже ви не Сумаха. Ви мила дівчина. У вас добре серце, приємна усмішка і ласкаві очі. Непосида мав би пишатися, аби ви погодилися з ним побратись, і то не під загрозою смертельної небезпеки, а в ті дні, коли панує спокій і щастя. Однак послухайте моєї поради і ніколи не говоріть про це з Непосидою. Він вас не зрозуміє.
— Я не скажу йому про це нізащо в світі! — вигукнула дівчина, злякано озираючись і паленіючи, сама не знаючи чому. — Мати завжди казала: молодій жінці слід поводитися стримано й приховувати свої почуття, аж поки чоловік їй освідчиться. О, я ніколи не забуваю, що казала мені мати. Шкода, що Непосида такий гарний. Якби він не був такий гарний, то не так би подобався дівчатам і швидше б узявся за розум.
— Бідолашна дівчина! Я все чудово розумію і знаю — бог оборонить від лиха таке простодушне й щире створіння. Та годі про це говорити. Аби ви міркували розважливо, то нізащо б не виказали своєї таємниці. Скажіть мені, Гетті, що сталося з усіма гуронами і чому ви блукаєте тут, наче вони тримають вас теж як полонянку.
— Ні, я не полонянка, Звіробою, я вільна дівчина і ходжу де мені заманеться. Мене ніхто не осмілиться окривдити! Хай тільки спробують, бог на них розгнівається — про це є в біблії. Ні-ні, Гетті Гаттер нічого не боїться, вона в надійних руках. Гурони ж ондечки в лісі. Вони пильно стежать за нами обома; за це я ручуся, бо навіть жінки й діти стали на варту. Дехто подався ховати бідолашну дівчину, що її застрелено, прагнучи зробити це так, аби вороги й дикі звірі не знайшли тіла. Я сказала їм, що батько з матір'ю лежать у озері, але не призналася, де саме: ми-бо з Джудіт не бажаємо, щоб погани спочивали на нашому цвинтарі.
— Горе мені! Навіть подумати страшно: ось ти стоїш живий, розгніваний, кров твоя кипить, ти лютуєш, а за годину тебе понесуть мертвого і сховають від очей людських у якій-небудь ямі. Ніхто не відає, що його спіткає на стежці війни.
Тієї миті шелест листя і тріскотіння сухих галузок перебило розмову, сповіщаючи, що наближаються вороги. Гурони оточили місце, де мало відбутися видовище, — озброєні воїни стали поміж слабкіших членів гурту, щоб полонений не зміг пробитися крізь ту стіну. Але він уже не збирався тікати, бо недавня спроба переконала його: годі втекти, коли стільки переслідувачів наступають на п'яти. Навпаки, він напружив усі сили, щоб зустріти свій кінець спокійно, як належить мужній людині, без слабкодухої полохливості й без дикуватих хвастощів.
Коли Розчахнутий Дуб знову з'явився в колі, він зайняв своє чільне місце. Обабіч нього стояли кілька старших воїнів. Тепер, коли брат Сумахи загинув, не лишилося жодного вождя, котрий міг би з ним змагатися впливом чи авторитетом. Проте відомо, — монархічні чи деспотичні ідеї не відігравали великої ролі в політичному житті північноамериканських племен, хоч перші колоністи, які принесли в Західну півкулю запозичені на батьківщині погляди й уявлення, часто називали вождів цих первісних народів королями й князями. Спадкові права у них і справді існують, але є чимало підстав гадати, що вони існують швидше внаслідок спадкових здібностей і набутих талантів, аніж за правом народження. Розчахнутий Дуб, одначе, не мав значних предків; він переважив інших тільки своїми здібностями, розумом і, як каже Бекон про всіх видатних державних діячів, "сполученням величі й ницості". Правдивість цих слів якнайкраще стверджує його ж таки життєвий шлях.
Слідом за воєнними подвигами красномовство є найпевніший спосіб завоювати популярність і серед цивілізованих, і серед диких народів. Розчахнутий Дуб теж, як багато його попередників, привернув до себе громаду стільки ж умінням вправно брехати, скільки й знаннями, правдивістю та логічністю своїх промов. У кожному разі він мав вплив серед загалу, і то далеко не безпідставний. Як і більшість людей, що в них розум переважає почуття, гурон не схвалював лютих пристрастей свого народу; здобувши владу, він звичайно ставав на бік милосердя, коли його плем'я охоплювала жадоба жорстокої помсти. Нині він також волів би не вдаватися до крайніх заходів, хоч мав на те грунт. Та як знайти вихід? Звіробоєва відмова од шлюбу розлютила Сумаху куди дужче, аніж смерть її чоловіка та брата; навряд чи жінка вибачить юнака, котрий так одверто віддав перевагу смерті перед її обіймами. А без її прощення не було майже ніякої надії, що плем'я погодиться забути свої втрати, і навіть самому Розчахнутому Дубові, хоч як він був схильний до поблажливості, здавалося—доля нашого героя майже остаточно вирішена.
Коли весь гурт скупчився навколо полоненого, запала глибока тиша, яка була страшніша за гучні погрози. Звіробій зауважив, що жінки й хлопці понаколювали трісок з насиченого живицею соснового коріння. Він знав: тріски ті встромлять йому в тіло, а потім підпалять. Двоє чи троє юнаків уже тримали напоготові пасма з кори, аби зв'язати йому руки й ноги. Дим оддаленого вогнища свідчив про те, що там підпалюють головешки, а кілька старших воїнів мацали гостряки своїх томагавків. Навіть ножі, здавалось, витикалися з піхов, паче їм кортіло якомога швидше взятися за своє криваве безжалісне діло.
— Убивце Оленів, — почав Розчахнутий Дуб, без жодних ознак співчуття чи жалю, але спокійно і з гідністю. — Убивце Оленів, настав час, коли мій народ має зважити твою долю. Сонце вже не стоїть над головою. Стомившися чекати, воно почало заходити за сосни по цей бік долини. Воно поспішає в країну наших французьких батьків, прагнучи нагадати своїм дітям — їхні оселі порожні й пора їм додому. Кожен бродячий вовк має своє лігво і повертається в нього, коли хоче побачити своїх дітей. Ірокези не бідніші за вовків. У них є села, є вігвами і ниви, де росте кукурудза; добрі духи стомилися їх пильнувати. Моєму народові час повернутись і взятися за свої справи. Ото зрадіють у вігвамах, коли в лісі пролунає наш поклик! Та це буде сумний поклик; коли його зрозуміють, усіх огорне смуток. Пролунає також поклик, що сповіщає про здобутий скальп, але тільки один. Ми маємо скальп Хохулі, тіло ж його дісталося рибам. Звіробій повинен сказати, чи буде на нашій жердині ще один скальп. Дві оселі порожні, на обох дверях повинен з'явитися скальп — живий чи мертвий.
— То візьми йото мертвим, гуроне, — твердо, але не хизуючись, відмовив бранець. — Час мій, гадаю, настав; того не минеш, що судилося. Коли хочете завдати мене на тортури, я силкуватимусь їх витримати, хоч жодна людина не відає, чи зможе її натура опертися муці, аж поки її спробує.
— Блідолиця дворняга вже підібгала хвоста! — вигукнув молодий язикатий хлопець, якого влучно прозвали Червоним Вороном. Це прізвисько він дістав од французів за те, що недоречно здіймав галас і залюбки сам себе слухав. — Він не воїн; він забив Рись, одвернувшися, щоб не бачити спалаху власної рушниці. Він уже рохкає, як кнур; а коли гуронські жінки почнуть його мордувати, він заверещить, мов дике кошеня. Він делаварська баба, що вбралася в інгізову шкіру.
— Говори, хлопче, говори-балакай, — незворушно відповів Звіробій. — Ти не здатний ні до чого іншого, і мені те байдуже. Слова можуть дошкулити жінці, та навряд чи зроблять ножі гострішими, вогонь пекучішим чи рушниці влучнішими.
Тієї миті втрутився Розчахнутий Дуб; вишпетивши Червоного Ворона за невчасне базікання, він звелів зв'язати полоненого. До такого заходу він вдався не з ляку, що мисливець втече чи не зможе витримати тортур, а прагнучи, щоб він почувся безсилим, і помалу розхитати його рішучість. Звіробій не опирався. Охоче, замалим не бадьоро, він підставив свої руки й ноги, аби їх зв'язали пасами з кори; за велінням вождя пута наклали так, щоб завдати полоненому якомога меншого болю. Вказівку ту він дав потай, бо сподівався — полонений волітиме уникнути болючіших тортур і погодиться взяти Сумаху за дружину.