А на тебе ліг обов'язок піклуватися про долю осиротілої держави. Тож прийми вітання, повелителю і володарю світу, і хай живе вічно його святість фараон Хем-Сем-Мерер-Амон-Рамзес-сеснетер-хег-ан!..
Усі присутні в захваті повторили цей вітальний вигук, сподіваючись, що новий володар буде тим зворушений чи збентежений. Та, на подив усім, він лише нахмурив брови і відповів:
— З волі мого святого батька та за законами Єгипту я приймаю владу і правитиму на славу державі й на щастя народові...
Раптом володар повернувся до Гергора й, пильно дивлячись йому в очі, запитав:
— На митрі в тебе, достойний отче, я бачу золоту змію. Чому ти надів символ царської влади?
У залі запала мертва тиша. Ніхто в Єгипті, навіть найбільший зухвалець, і подумати собі такого не міг, що молодий володар почне своє правління таким запитанням до наймогутнішої особи в державі, чи не могутнішої, ніж померлий фараон.
Але за молодим володарем стояло кілька десятків полководців, на подвір'ї виблискували, наче вилиті з бронзи, гвардійські полки, а через Ніл уже переправлялося військо від Содових озер, сп'яніле від перемоги, закохане в свого вождя.
Всемогутній Гергор став блідий як віск і не міг вимовити ні слова.
— Я питаю тебе, достойний отче, — спокійно повторив фараон, — по якому праву на твоїй митрі царський урей?
— Це митра твого діда, святого Аменготепа, — тихо відповів Гергор. — Найвища рада звеліла мені надівати її в найважливіших випадках...
— Мій святий дід, — сказав фараон, — був батьком цариці і, як найвищу ласку, здобув право прикрашати свою митру уреєм. Але, наскільки мені відомо, його урочисте вбрання зберігається між реліквіями храму Амона.
Гергор уже отямився.
— Зволь пригадати, ваша святість, — пояснив він, — що Єгипет протягом цілої доби не мав законного володаря. А тим часом хтось мусив будити і вкладати спать бога Осіріса, давати благословення народові й складати почесті царським предкам. На цей тяжкий час найвища рада повеліла мені надіти цю священну реліквію, щоб урядування країною й служба богам не були занедбані. Але з цієї хвилини, відколи ми маємо законного й могутнього володаря, я повертаю чудову реліквію...
Сказавши це, Гергор зняв з голови митру, оздоблену золотим уреєм, і передав її верховному жерцеві Мефресові.
Грізне обличчя фараона проясніло, і володар попрямував до трону.
Раптом зупинив його святий Мефрес і, схилившись до землі, промовив:
— Зволь, святий володарю, вислухати моє найпокірніше прохання...
Але ні в голосі його, ні в очах не було покори, коли, випроставшись, він говорив далі:
— Це слова найвищої ради, всіх верховних жерців...
— Говори, — відповів фараон.
— Тобі відомо, святий володарю, — сказав Мефрес, — що фараон, не посвячений на верховного жерця, не може виконувати особливо урочистих жертвоприношень, а також одягати й роздягати чудотворного Осіріса.
— Розумію, — перебив його Рамзес. — Я фараон, який не посідає сану верховного жерця.
— Через те, — вів далі Мефрес, — найвища рада покірно благає тебе, володарю, призначити верховного жерця, щоб він міг заступити тебе у виконанні релігійних обрядів.
Слухаючи ці рішучі слова, жерці й сановники тремтіли й крутилися, мов на розпеченому камінні, а воєначальники ніби ненароком почали поправляти мечі. Але святий Мефрес з неприхованою зневагою глянув на них і знову втупив холодний погляд в обличчя фараона.
Однак володар світу і на цей раз не виявив розгубленості.
— Добре, — відповів він, — що ти, достойний отче, нагадав мені про цей важливий обов'язок. Військові й державні справи не дадуть мені самому займатися обрядами нашої святої релігії, отже, я мушу визначити собі заступника.
Кажучи це, Рамзес почав вдивлятися в присутніх.
По ліву руку в Гергора стояв святий Сем. Фараон приглянувся до його лагідного й поважного обличчя і раптом запитав:
— Хто ти, достойний отче, і які обов'язки маєш?
— Я Сем, верховний жрець храму Пта в Пі-Басті.
— Ти будеш моїм заступником в релігійних обрядах, — мовив Рамзес, показуючи на нього пальцем.
Між присутніх прокотився гомін подиву. Важко було навіть після довгих розмірковувань і рад обрати для цих обов'язків достойнішого жерця.
Але Гергор зблід ще більше, а Мефрес стиснув посинілі губи й прикрив повіками очі.
В наступну хвилину новий фараон сів на трон, ніжками якого були різьблені постаті князів і царів дев'яти народів.
Далі Гергор на золотій таці подав володареві білу і червону корону, оповиту золотою змією. Повелитель мовчки надів її на голову, а присутні впали ниць.
Це ще не було урочисте коронування, а тільки прийняття влади.
Коли жерці обкурили пахощами фараона й проспівали гімн Осірісові, благаючи, щоб він послав новому володареві всіляке благословення, цивільні й військові сановники були допущені до цілування найнижчої приступки трону. Потім фараон узяв золоту ложку і, повторюючи молитви, які вголос проказував святий Сем, приніс пахощі в жертву статуям богів, що стояли обабіч його царського трону.
— Що мені тепер робити? — запитав володар.
— Показатись народові,— відповів Гергор.
Через золочені, широко відчинені двері його святість мармуровими сходами вийшов на терасу й, піднявши руки, повернувся по черзі на всі чотири сторони світу. Озвалися труби, на верхах пілонів замаяли корогви. Всі, хто був у полі, на подвір'ї чи на вулиці, падали ниць. Кий, піднесений над слиною худобини чи раба, опустився, не вдаривши їх, а всі державні злочинці, яких судили того дня, дістали помилування.
Сходячи з тераси, фараон запитав:
— Що я маю ще зробити?
— Вашу святість чекає трапеза та державні справи, — відповів Гергор.
— Отже, я можу відпочити, — сказав фараон. — Де тіло мого святого батька?
— Його віддали бальзамувальникам... — тихо відповів Гергор.
Очі фараона наповнилися сльозами, уста затремтіли. Але він стримався й мовчки дивився в землю. Не годилося, щоб слуги бачили розхвильованим такого могутнього володаря.
Бажаючи звернути думки фараона на інше, Гергор спитав:
— Чи не побажаєш, святий володарю, прийняти належні почесті від цариці-матері?
— Я?.. Я маю приймати почесті від своєї матері? — приглушеним голосом перепитав фараон. І щоб заспокоїтися, додав із силуваною усмішкою: — Хіба ти, достойний отче, забув, що каже мудрець Ані?.. Може, святий Сем повторить нам ті чудові слова про матір?..
— "Пам'ятай, — почав Сем, — що вона породила тебе й вигодувала, як могла..."
— Далі... кажи далі!.. — наполягав фараон, намагаючись остаточно заспокоїтися.
— "Якщо ж ти забудеш про те, вона здійме руки свої до бога й він почує її скаргу. Мати довго носила тебе під серцем, як великий тягар, і породила, коли настав час. Потім вона носила тебе на спині і три роки вкладала грудь свою в твої уста. Так вона викохала тебе, не гидуючи твоїми нечистотами. А коли ти пішов до школи й почав навчатися письма, вона щодня з'являлась перед твоїм учителем з пивом І хлібом з дому свого" Фараон глибоко зітхнув і спокійно мовив:
— Отже, ви бачите, що не годиться матері моїй вітати мене. Краще я сам піду до неї...
І він пішов через ряд залів, викладених мармуром, алебастром і деревом, розмальованих яскравими фарбами, різьблених і золочених, а за ним — його величезний почет. А наблизившись до материного покою, він дав знак, щоб його залишили самого.
Пройшовши передпокій, він на хвилину зупинився перед дверима, потім постукав і тихо зайшов.
В кімнаті з голими стінами, де замість меблів стояв лише низький тапчан і надбитий глек з водою, — все це було виявом жалоби, — сиділа на камені мати фараона, цариця Нікотріс. Вона була в сорочці з грубого полотна й боса; лоб її був вимазаний болотом з Нілу, а розкошлане волосся посипане попелом.
Побачивши Рамзеса, цариця схилилась, щоб упасти йому до ніг. Але син підхопив її в обійми і мовив із сльозами:
— Якщо ти, матінко, схилишся переді мною до землі, то мені перед тобою доведеться зійти хіба що в землю...
Цариця пригорнула його голову до грудей і втерла йому сльози рукавом своєї грубої сорочки, а потім, знявши руки вгору, зашептала:
— Нехай усі боги... нехай дух батька й діда твого візьмуть тебе під свою опіку й пошлють тобі благословення... О Ісідо, я ніколи не скупилася на пожертви тобі, але сьогодні приношу найбільшу... Віддаю тобі свого любого сина... Нехай цей мій царствений син стане неподільно твоїм сином, а його слава й могутність хай помножать твої божественні володіння...
Фараон обнімав і цілував царицю, потім посадив її на тапчан, а сам сів на камінь.
— Чи залишив мені батько якісь заповіти? — спитав Рамзес.
— Він тільки просив, щоб ти не забував його, а найвищій раді сказав так: "Залишаю вам наступника трону, це лев і орел в одній особі; слухайтесь його, і він підніме Єгипет до небувалої могутності".
— Ти думаєш, що жерці будуть мені коритися?
— Пам'ятай, — відповіла мати, — що символ фараона — змія. А змія — це розважливість, яка мовчить, і не відомо, коли вона вкусить смертельно... Якщо ти візьмеш собі в спільники час, ти досягнеш всього...
— Гергор страшенно зухвалий... Сьогодні він посмів надіти митру святого Аменготепа... Звичайно, я наказав йому зняти її, а тепер усуну його від влади... Його та ще кількох членів найвищої ради...
Цариця похитала головою.
— Єгипет твій, — мовила вона, — а боги обдарували тебе великою мудрістю. Коли б не це, я страшенно боялася б сутички з Гергором.
— Я не змагатимуся з ним. Я його вижену...
— Єгипет твій, — повторила мати, — але остерігайся боротьби з жерцями. Щоправда, надмірна покірливість твого батька зробила зухвалими цих людей, але не можна й оздоблювати їх суворістю. Зрештою, подумай, хто радитиме тобі замість них?.. Вони знають усе, що було, що є та що буде на землі й на небі, вони читають найпотаємніші людські думки, і їм покірні серця, як листя вітрові. Без них ти не тільки не знатимеш, що діється в Тірі й Ніневії, а навіть у Мемфісі та Фівах.
— Я не відкидаю їхньої мудрості, але хочу, щоб вони служили мені, — відповів фараон. — Я знаю, що жерці мають великий розум, але його треба контролювати, щоб не ошукував, і керувати ним, щоб не руйнував держави... Сама скажи, матінко, що вони за тридцять років зробили з Єгиптом!.. Народ б'ється в злиднях чи бунтує, військо мале, скарбниця порожня, а тим часом за кілька місяців дороги від нас, як тісто на дріжджах, росте Ассірія і вже сьогодні нав'язує нам угоди!..
— Чини як знаєш...