Потім він знову приймав купіль і, очищений, вступав до каплиці Осіріса, щоб роздягнути і вкласти спати чудотворного бога. Зробивши це, він замикав і запечатував двері каплиці й, оточений процесією жерців, ішов до опочивальні.
Жерці до сходу сонця в сусідній кімнаті тихо молилися до душі фараона, що під час сну перебувала між богами. Вони просили її мудро вирішити поточні справи держави, тримати під опікою кордони Єгипту й гробниці царів, щоб жоден злодій не посмів зайти до них і порушити одвічний спокій уславлених володарів. Проте молитви жерців, певно, через нічну втому, не завжди допомагали: клопоту в державі більшало, а святі гробниці обкрадали, виносячи з них не тільки коштовні речі, а й самі мумії фараонів.
Це все ставалось внаслідок оселення в країні різних чужинців і невірних, від яких люди навчались зневажати єгипетських богів та найсвятіші місця.
Спочинок володаря над володарями переривався один раз опівночі. В цей час астрологи будили його святість і доповідали йому, в якій фазі перебуває місяць, які планети світять над горизонтом, яке сузір'я проходить через меридіан та чи взагалі не сталося на небі чогось особливого. Іноді на небі з'являлися хмари, частіше, ніж звичайно, падали зірки або пролітали над землею вогняні кулі.
Володар, вислухавши астрологів, в разі якогось незвичайного явища заспокоював їх щодо безпеки світу і всі спостереження наказував записати на таблицях, які щомісяця надсилали жерцям храму Сфінкса, найбільшим мудрецям Єгипту. Святі мужі робили з тих таблиць свої висновки, але найважливіші з них не оголошували нікому, хіба що своїм приятелям, халдейським жерцям у Вавілоні.
Після опівночі його святість уже міг спати аж до вранішніх півнів, якщо вважав за потрібне.
Таке побожне й трудолюбне життя ще півроку тому провадив добрий бог, що дарував ласку, життя й здоров'я, день і ніч пильнував небо й землю, видимий і невидимий світ. Але вже півроку безсмертну душу його дедалі частіше почали обтяжувати земні справи і тілесна плоть. Бували дні, коли він нічого не їв, і ночі, коли він зовсім не спав. Інколи під час прийому на його обличчі з'являвся вираз глибокого страждання, і дуже часто, дедалі частіше, фараон втрачав притомність.
Засмучена цариця Нікотріс, найдостойніший Гергор і жерці не раз запитували володаря, що в нього болить. Але фараон лише знизував плечима і мовчав, далі несучи свої важкі обов'язки.
Тоді придворні лікарі почали непомітно підсовувати йому найміцніші засоби для поповнення сил. Фараонові підмішували у вино і в страви спершу попіл коня й бика, потім лева, носорога й слона, але ці сильнодіючі ліки зовсім не впливали. Його святість так часто непритомнів, що йому вже заборонили навіть слухати звіти.
Якось достойний Гергор разом з царицею й жерцями, упавши ниць, вблагали фараона, щоб він дозволив оглянути своє божественне тіло. Володар згодився, лікарі оглянули його й обстукали, але, крім великого виснаження, не знайшли нічого загрозливого.
— Що ти відчуваєш, святий володарю? — запитав під кінець наймудріший з лікарів.
Фараон усміхнувся.
— Я відчуваю,— відповів він, — що мені час повернутись до свого сонцесяйного батька.
— Цього ти, святий володарю, не можеш зробити без великої шкоди для своїх народів, — поквапливо мовив Гергор.
— Я залишу вам свого сина Рамзеса, який є левом і орлом в одній особі, — відповів володар. — І, якщо ви будете його слухати, він вготує Єгиптові таку долю, про яку не чувано від початку світу.
У святого Гергора та інших жерців аж мороз пішов по спинах від такого заповіту. Вони добре знали, що наступник трону є левом і орлом в одній особі і що вони мусять йому коритися. Проте вони воліли б ще довгі роки мати цього ласкавого володаря, серце якого, повне милосердя, було як вітер з півночі, що приносить дощ полям і прохолоду людям.
Тоді лікарі стали на цілий день виносити його в сад між запашні хвойні дерева, годували січеним м'ясом, напували міцними бульйонами, молоком і старим вином. Ці активні лікувальні заходи на якийсь тиждень підтримали його святість, але він знову ослаб, і тоді володаря змусили пити свіжу кров телят, що походили від Апіса.
Але й кров ненадовго помогла, і тоді довелось звернутись за порадою до верховного жерця храму злого бога Сета.
Серед загальної тривоги похмурий жрець зайшов до опочивальні його святості, глянув на хворого і призначив страшні ліки.
— Треба, — сказав він, — давати фараонові пити кров невинних дітей, щодня по келиху...
Жерці й вельможі, що стояли в покої, заніміли від такої поради. Отямившись, вони стали перешіптуватись, що для цього треба брати селянських дітей, бо діти жерців і вельмож ще змалку втрачають невинність.
— Мені все одно, чиї це будуть діти, — відповів жорстокий жрець, — аби тільки його святості щодня була свіжа кров.
Фараон, лежачи на ложі із заплющеними очима, слухав ці криваві поради і зляканий шепіт придворних. Та коли один з лікарів несміливо запитав Гергора, чи слід уже підшукувати потрібних дітей, його святість раптом очутився і, втупивши сповнені, мудрості очі в присутніх, мовив:
— Крокодил не пожирає своїх малят, шакал і гієна віддають життя за своїх цуценят, а я маю пити кров єгипетських дітей, які є моїми дітьми?.. Воістину, я ніколи не думав, що хтось насмілиться запропонувати мені такі недостойні ліки!..
Жрець злого бога впав на землю, пояснюючи, що дитячої крові ніхто й ніколи не пив у Єгипті, але що пекельні сили можуть повернути цим страшним способом здоров'я недужому. Принаймні такі ліки вживають в Ассірії й Фінікії.
— Соромся, — відповів фараон, — у палаці єгипетських володарів говорити про такі мерзенні речі. Хіба ти не знаєш, що фінікійці й ассірійці — нерозумні варвари? Але у нас найтемніший селянин не повірить, що невинно пролита кров може піти комусь на користь...
Так сказав рівний безсмертним. Придворні затулили обличчя, почервонілі від сорому, а верховний жрець Сета нишком вийшов з покою.
Тоді Гергор, щоб урятувати згасаюче життя володаря, вдався до крайнього заходу і сказав фараонові, що в одному з храмів у Фівах перебуває халдеєць Бероес, наймудріший вавілонський жрець і незрівняний чудотворець.
— Для тебе, святий володарю, — мовив Гергор, — це чужий чоловік, який не має права давати такі важливі поради нашому володареві. Але дозволь, царю, щоб він глянув на тебе, бо я певен, що він знайде ліки на твою хворобу і, в кожному разі, не образить твоєї святості безбожними словами.
Фараон і за цим разом послухався свого вірного слуги. А через два дні, викликаний якимсь таємним способом, Бероес приплив у Мемфіс.
Мудрий халдеєць, навіть уважно не оглянувши фараона, дав таку пораду:
— Треба знайти в Єгипті людину, молитви якої доходять до престолу всевишнього. Коли ця людина щиро помолиться за одужання фараона, володареві повернеться здоров'я і він житиме довгі роки.
Почувши ці слова, фараон глянув на гурт жерців, які оточували його, і мовив:
— Я бачу тут стільки святих мужів, що, коли хтось із них схоче подбати про мене, я напевно одужаю...
І непомітно усміхнувся.
— Ми всі — лише люди, — відповів чудотворець Бероес, — отже, наші душі не завжди можуть вознестися до підніжжя безсмертного бога. Я, проте, дам вашій святості пораду, як знайти людину, що молиться найщиріше і найдохідливіше,
— Добре, відкрий мені таку людину, щоб вона стала моїм другом в останню, годину життя.
Почувши таку відповідь, халдеєць зажадав, щоб у палаці знайшли кімнату, яка має лише одні двері і в якій ніхто не живе. І того самого дня, за годину до заходу сонця, він звелів перенести до цієї кімнати його святість.
У визначений час четверо найвищих жерців одягли фараона в нові лляні шати, проказали над ним чудотворну молитву, яка мала відганяти злі сили, і, посадивши його в прості ноші з кедрового дерева, занесли повелителя в порожню кімнату, де був лише невеличкий столик.
Там уже стояв Бероес, який молився, повернувшись обличчям на схід.
Коли жерці вийшли, халдеєць зачинив важкі двері кімнати, накинув на плечі пурпуровий шарф і поставив на столику перед фараоном скляну чорну кулю. В ліву руку він узяв гострий кинджал з вавілонської сталі, в праву — жезл із таємничими знаками і цим жезлом накреслив коло в повітрі навкруг себе й фараона. Потім, звертаючись по черзі на всі чотири сторони світу, зашептав:
— "Аморул, Танеха, Латістен, Рабур, Адонай... Змилуйся наді мною, очисти мене, отче небесний, ласкавий і милосердий... Зішли на негідного слугу твого святе благословення і приборкай всемогутньою рукою упертих бунтівничих духів, щоб я міг споглядати в спокої твої святі діла..."
Він зупинивсь і звернувся до фараона:
— Мер-Амон-Рамзесе, верховний жрець Амона, чи бачиш ти іскру в цій чорній кулі?..
— Бачу білу іскру, яка начебто ворушиться, мов бджола над квіткою...
— Мер-Амон-Рамзесе, вдивляйся в цю іскру і не відривай від неї очей... Не дивися ні праворуч, ні ліворуч, не дивися нікуди, що б не з'являлося тобі десь збоку...
І знову зашептав:
— "Бараланензіс, Балдахієнзіс, через могутніх князів Геніо, Лахадас, правителів пекельного царства, викликаю вас найвищою силою, якою я обдарований, заклинаю вас і наказую..."
При цих словах фараон здригнувся від огиди.
— Мер-Амон-Рамзесе, що ти бачиш? — спитав халдеєць.
— З-за кулі показалась якась страхітлива голова... Руде волосся наїжилось... обличчя зеленкувате... зіниці опущені вниз так, що видно тільки білки очей... Рот у неї широко відкритий, наче вона от-от закричить...
— Це страх, — мовив Бероес і провів над кулею вістрям кинджала.
Раптом фараон весь зіщулився.
— Годі!.. — скрикнув він. — Навіщо ти мене так мучиш?.. Натомлене тіло хоче спочити, душа — відлетіти в країну вічного світла... А ви не тільки не даєте мені вмерти, а ще й вигадуєте нові муки... Ах!.. Не хочу...
— Що ти бачиш?..
— Від стелі щохвилини спускаються наче дві павучі ноги, страшні... товсті, як пальми, кошлаті, гачкуваті на кінцях... Я відчуваю, що над моєю головою висить велетенський страхітливий павук і обсновує мене сіттю з корабельних канатів...
Бероес підняв кинджал.
— Мер-Амон-Рамзесе, — мовив він знову, — весь час вдивляйся в іскру і не оглядайся на боки... "Ось знак, який я підношу в вашій присутності, — шепотів він.