С е р Т о б і. Чи не сплю я, часом?
Ф а б і а н. Якби я побачив це на сцені, то сказав би, що в житті таких нісенітниць не буває.
С е р Т о б і. Він сам заразився нашою вигадкою.
М а р і я. Біжіть за ним, щоб вигадка не вилізла на світ Божий.
Ф а б і а н. А раптом він і справді збожеволіє?
М а р і я. Спокійніше стане в домі.
С е р Т о б і. А давайте зв'яжемо його і посадимо в комірчину. Племінниця вже повірила, що він збожеволів; тому ми можемо продовжувати собі на забаву, а йому на кару, доки ця потіха нам не набридне. Тоді ми змилуємся над ним і розголосимо всю історію. А тобі дамо нагороду за розпізнання божевільного. Та дивіться, хто йде!
Входить с е р Е н д р ю.
Ф а б і а н. Ще одна ранкова розвага.
С е р Е н д р ю. Ось мій виклик. Прочитайте його. Я вже не пошкодував оцту і перцю!
Ф а б і а н. Він такий гострий?
С е р Е н д р ю. Ще б пак! Можете переконатися. Читайте.
С е р Т о б і. Дай-но мені. (Читає.) "Молокососе, хто б ти не був, ти – паршивець!"
Ф а б і а н. Сказано добре і сміливо.
С е р Т о б і. (Читає.) "Не дивуйся і не питай, за що я тебе так обзиваю, бо я не маю наміру це пояснювати".
Ф а б і а н. Тонко придумано: це захищає вас від руки закону.
С е р Т о б і. (Читає.) "Ти приходиш до графині Олівії, і вона, на очах у мене, говорить з тобою ласкаво. Але ти – огидний брехун, хоч я викликаю тебе з іншої причини".
С е р Т о б і. (Читає.) "Я підстережу тебе, коли ти підеш додому, і, якщо тобі пощастить убити мене…"
Ф а б і а н. Чудово!
С е р Т о б і. (Читає.) "…ти вб'єш мене, як підлий негідник".
Ф а б і а н. Шпаринку ви все ж таки залишаєте. Чудово!
С е р Т о б і. (Читає.) "Бувай здоровий, і хай змилується небо над однією з наших душ! Можливо, це буде моя душа, та я сподіваюсь на краще, і тому стережись! Твій друг, якщо ти добре зі мною поведешся, і твій заклятий ворог
Ендрю Ег'ючик".
Якщо цей лист не виведе його із себе, то, певне, він взагалі не в собі. Я вручу йому листа.
М а р і я. І випадок для цього зручний: він саме розмовляє з господинею і повинен скоро піти.
С е р Т о б і. Іди, сер Ендрю, сховайся десь у саду, немов судовий пристав, а як тільки побачиш його, вискакуй зі шпагою і з жахливою лайкою. Щоб здаватися сміливцем, можна обійтися і без подвигів: зумій тільки лаятися голосніше і хвастливіше. Рушай!
С е р Е н д р ю. Що-що, а лаятись я вмію. (Іде геть.)
С е р Т о б і. Ну ні, листа я не передам. Судячи з манер цього юнака, видно, що він вихований і розумний, та й довіра до нього герцога і моєї племінниці підтверджує це. Отже, такий безглуздий лист не злякає хлопчиська: він зрозуміє, що писав його йолоп. Краще я передам виклик усно. Найжахливіше розпишу відвагу Ег'ючика і примушу парубійка повірити – юність завжди довірлива, – що немає на світі людини більш вправної у фехтуванні, більш безстрашної, завзятої і шаленої. Вони обидва так злякаються, що уб'ють один одного поглядами, як василіски.
Ф а б і а н. Ось він іде з вашою племінницею. Відійдімо подалі, поки він прощається, і відразу ж – за ним.
С е р Т о б і. Я тим часом придумаю якісь жахливі вирази для виклику.
Сер Тобі, Фабіан і Марія виходять.
О л і в і я
Я все сказала кам'яному серцю,
Я навіть гідність в жертву принесла.
Тепер сама картаю власну слабкість.
Та слабкість ця в мені настільки сильна,
Що всі докори гідності смішні!
В і о л а
Тепер я бачу: ваша пристрасть схожа
Із пристрастю володаря мого.
О л і в і я
Візьміть цей медальйон з моїм портретом.
Не бійтесь, докучати він не буде.
На вас чекати завтра? Ні? Чому?
А я б вам не відмовила ні в чому,
Що не порочить честі.
В і о л а
То прошу,
Віддайте серце герцогу Орсіно.
О л і в і я
Хіба це чесно – віддавати те,
Що віддане тобі?
В і о л а
Я не ображусь.
О л і в і я
До завтра. Прощавай, моя відрадо!
З тобою я пішла б і в пекло радо.
(Іде геть.)
С е р Т о б і. Бережи вас Бог, юначе.
В і о л а. І вас також, добродію.
С е р Т о б і. Якщо ви маєте чим захищатися, будьте напоготові. Я не знаю, чим образили ви цього чоловіка, та він повен злості і підстерігає вас в саду біля воріт, мов кровожерливий мисливець. Розпряжіть вашу шпагу і не втрачайте ні хвилини; ваш ворог умілий, проворний і невтомний.
В і о л а. Ви помиляєтесь, добродію. Я певен, що на світі немає людини, з якою б я посварився. Пам'ять підказує мені, що я ніколи нікого нічим не образив.
С е р Т о б і. А я стверджую, що це не так, і ви в цьому скоро переконаєтесь. Якщо вам хоч трохи дороге життя, приготуйтесь до захисту, бо ваш супротивник має все, чим юність, сила, спритність і гнів можуть наділити чоловіка.
В і о л а. Скажіть мені, добродію, хто ж він такий?
С е р Т о б і. Лицар, зведений у це звання на килимі незазубреною шпагою, але у поєдинку це диявол. Він вже тричі розлучав душі з тілами, а зараз він так розлютився, що втихомирити його можуть лише смертні муки та могила. Його девіз: пан або пропав! Убий або помри!
В і о л а. Я повернусь і попрошу у графині супровід. Я не люблю бійок. Чув я про таких людей, які навмисне зачіпають інших, щоб випробувати їх хоробрість. Напевне, ваш приятель із цієї ж братії.
С е р Т о б і. Ні, добродію, його обурення викликане дуже суттєвими причинами. Тому приготуйтесь виконати те, що він вимагає. Назад у цей будинок ви не повернетесь, якщо не хочете мати справу зі мною, а я не менш небезпечний, ніж він. Тому або йдіть до воріт, або діставайте з піхов шпагу. Битись ви повин-ні – це вирішено, або закайтесь носити при собі залізо.
В і о л а. Це не тільки нечемно, але й незрозуміло. Прошу вас, зробіть ласку, дізнайтесь у лицаря, чим я перед ним завинив. Якщо я образив його, то ненавмисне.
С е р Т о б і. Я виконаю ваше прохання. – Синьйоре Фабіане, побудьте з цим молодиком, поки я не повернуся. (Іде геть.)
В і о л а. Вибачте, синьйоре, вам щось відоме про цю справу?
Ф а б і а н. Можу тільки сказати, що лицар готовий битися не на життя, а на смерть, в такій він нестямі. Більше я нічого не знаю.
В і о л а. Дозвольте спитати, що він за чоловік?
Ф а б і а н. За його зовнішністю не скажеш, що він такий вже відважний. Та випробуйте його хоробрість, і ви зрозумієте, що вмілішого, лютішого і небезпечнішого фехтувальника не знайдеться у всій Ілірії. Давайте підемо йому назустріч. Я постараюсь помирити його з вами.
В і о л а. Буду вам дуже вдячний. Думайте що хочете про мою мужність, але товариство священиків влаштовує мене більше, ніж товариство лицарів.
(Виходять.)
Повертається с е р Т о б і з с е р о м Е н д р ю.
С е р Т о б і. Правду кажучи, він справжній диявол. В житті не бачив такого. Я спробував зітнутися з ним на шпагах та ножах, але в нього виявився такий смертельний випад, що нікуди подітися. А відбиваючись, він попадає у вас так точно, як ноги в землю при ходьбі. Кажуть, він був фехтувальником у перського шаха.
С е р Е н д р ю. От чорт! Не хочу з ним і зв'язуватись.
С е р Т о б і. Але його тепер не втихомирити. Фабіан ледве стримує його.
С е р Е н д р ю. От диявол! Якби я знав, що він такий хоробрий і так вправно фехтує, я почекав би з викликом, доки він не здохне. Відмовте його від поєдинку, а я за це подарую йому мого сірого коня Капілета.
С е р Т о б і. Я запропоную йому. А ви стійте тут і тримайтесь гідно. Ось побачите: все обійдеться без душогубства. (На бік.) Щоб я луснув, якщо я не буду їздити на твоєму коні, як їжджу на тобі.
Повертаються Ф а б і а н і В і о л а.
(до Фабіана)
Я отримаю його коня, якщо залагоджу сварку. Я переконав його, що цей хлоп-чисько – справжній диявол.
Ф а б і а н. А той сам до смерті його боїться. Бачите: зблід і важко дихає, ніби за ним женеться ведмідь.
С е р Т о б і. (До Віоли.) Нічого не зробиш, пане, він поклявся, що буде з вами битися. Але поміркувавши відносно образи, лицар вважає її нікчемною і не вартою обговорення. Він обіцяє не завдавати вам шкоди, якщо ви схрестите з ним шпагу, щоб він виконав свою обітницю.
В і о л а (на бік). Збережи мене, Боже! Ще трохи – і я готова зізнатися, до якої межі я не чоловік.
Ф а б і а н. Якщо він розлютиться – відступайте.
С е р Т о б і. Ідіть, сер Ендрю, нічого не поробиш: цей дворянин мусить схрестити з тобою шпаги. Цього вимагає його честь. За законами дуелі він не може ухилитися від сутички, але дає слово, що не завдасть тобі шкоди. Ставай-но в позицію!
С е р Е н д р ю. Дай Бог, щоб він дотримав слова! (Виймає шпагу.)
В і о л а. Повірте, я не хочу битися! (Виймає шпагу.)
Входить А н т о н і о.
А н т о н і о
(до сера Ендрю)
Вложіть у піхви шпагу! Хто б із вас
Не завдавав супернику образи –
Ви юнаку, чи вам оцей юнак –
А битися ви будете зі мною.
С е р Т о б і. З вами, добродію? А хто ви такий?
А н т о н і о
Я той, хто безкорисливо для друга
Зробити здатний більше, ніж сказав.
С е р Т о б і. Ну, якщо ви любите встромляти носа в чужі справи, я до ваших послуг.
Вихоплюють шпаги і б'ються.
Ф а б і а н. Сер Тобі, зупиніться! Сюди йдуть пристави!
Входять д в а п р и с т а в и.
С е р Т о б і. (до Антоніо). Ми потім продовжимо.
В і о л а. (до сера Ендрю). Прошу вас, добродію, вложіть вашу шпагу.
С е р Е н д р ю. Охоче, пане. А що до моєї обіцянки, то я дотримаю слова. Коник смирний і добре слухається поводів.
П е р ш и й п р и с т а в
Він ось. Заарештуй його скоріше!
Д р у г и й п р и с т а в
За повелінням герцога Орсіно,
Антоніо, я арештую вас.
А н т о н і о
Мене? Ви обізналися, напевне.
П е р ш и й п р и с т а в
Нітрохи, я відразу вас впізнав,
Хоч ви і без матроського берета.
Бери його: ми з ним давно знайомі.
А н т о н і о
Я підкоряюсь.
(до Віоли)
Всюди вас шукав,
А сам тим часом втрапив у халепу.
Та як же ви? На жаль, тепер я мушу
Просити повернути гаманець.
Допомогти я більше вам не зможу,
І це печалить дужче, ніж арешт.
Я вас збентежив, друже?
П е р ш и й п р и с т а в
Ну, пішли.
А н т о н і о
Ви поверніть мені частину грошей.
В і о л а
Добродію, не знаю, про які
Говорите ви гроші. Я вам вдячний
За ваше співчуття і допомогу,
Які вам так зашкодили. Тому
Готовий вам віддати половину
Мізерних коштів, що у мене є.
А н т о н і о
Невже ви відрікаєтесь від мене,
Забувши все, що я для вас зробив?
В мій чорний день мене не спокушайте
Принизитись настільки, щоб почав я
Про послуги нагадувати вам.
В і о л а
На жаль, про них не знаю я нічого
І вас не знаю теж.