Він вартий того, щоб його було оштрафовано! Ми, що нижче підписалися, можемо перед вами свідчення скласти та піти під присягу, що бачили на власні очі, як коза доїться, дай боже всім єврейським козам так доїтися! Не слухайте його, отого вашого кравця, коли він розповідатиме вам нісенітниці! Не схиляйтесь до слів цих грубих людей! Хай заніміють язики, що вигадують брехню! Мир хай буде вам, і мир хай буде всім євреям від сьогодні і повік-віки!
Від ваших молодших братів, що валяються в поросі ваших піт:
Рабин син рабина, царство йому небесне... Суддя син рабина, царство йому небесне... Генах Горлянка, Кусїіл Шмаровидло, Шепсл Картопля, Фішл Качалка, Берл Первак, Лейба Ворочок, Еля Петелела"
Коли рабин прочитав ремісникам цього листа, вони ще більш розпалились. Ага! Козодоївські волоцюги! Вони ще нас на глум беруть? Треба їх добре провчити! Товариство ножиць і праски, наш брат майстровий — аскакурдо!.. І одразу ж скликали нові збори, замовили горілки і вирішено було взяти ту гарну козу та піти з нею до Козодо-ївки, а там розбити голову вчителеві з усім його хедером, потрощити все місто.
Сказано — зроблено. Зібралося щось із шістдесят ремісників: кравців, шевців, столярів, ковалів, м'ясників — бойові здорові хлопці, один в одного, озброєні хто дерев'яним аршином, хто залізною праскою, хто копилом від чобота, хто сокирою, а хто молотом чи просто так дечим з хазяйства: рублем, сікачем, а то й кухонним ножем. Вирішено було негайно піти до Козодоївки на війну, бити, трощити, до ноги винищувати!
— Раз назавжди,— сказали вони.— Хай душа моя загине з філістімлянами,— смерть їм усім, і покінчимо з цим!
— Цитьте, люди добрі! — озивається один з товариства "Праведний трудівник".— Ви вже з усім упорались, все у вас готове? А де коза?
— Справді, дивіться-но, де подівся перевертень?
— Зник, наче язиком злизало!
— Не дурний перевертень! Слово честі, куди він міг утекти?
— Мабуть, додому, до вчителя, як ти не розумієш цього?
— Що, він з глузду з'їхав? Ти говориш, як осел!
— Ти сам осел! Куди ж він міг утекти?
— Коротше, нащо нам сперечатися? Кричи гвалт з ранку до вечора, а перевертня нема — нема кози...
Розділ 13
Тепер ми залишимо зачарованого кравця, що бореться з ангелом смерті, та перейдемо до перевертня, тобто до кози.
Перевертень, побачивши паніку, що сталася в містечку, подумав собі: навіщо йому ця халепа? Навіщо йому бути прив'язаним до кравця, тинятися з цим неборакою
туди й сюди та подихати з голоду? Краще він втече світ за очі, куди ноги понесуть! Аби не бути вічним мандрівником! І наш герой чимдуж дременув, мчав шалено, зовсім не почував землі під ногами, не зважав на правила пристойності, стрибав по чоловіках і жінках, наробив лиха, завдав шкоди на базарі, не приведи господи! Поперекидав столики з хлібцями та коржиками, кошики з вишнями і з порічками, стрибав по горщиках та склу, розкидав усе, трощив і бив: трах-тара-рах! Серед жінок знялася паніка, вереск: "Хто це?.. Коза!.. Якесь створіння!.. Перевертень!.. Лишенько мені!.. Ой, нещастя!.. Де він?.. Ось він!.. Хапайте його!.. Хапайте!.." І великий натовп євреїв з відкоченими полами капотів та жінок з підтиканими, вибачайте, спідницями погналися, випереджаючи одне одного, за ним. Але марна річ: наш герой, відчувши, що таке воля, дременув світ за очі, аж курява знялась.
А кравець, бідолаха?.. А висновок з усього цього?.. А мораль оповідання? — запитає читач. Не питайте мене, діти! Нещасливий вийшов кінець. Почалось оповідання дуже весело, а кінчилось воно, як більшість веселих оповідань, дуже сумно... А оскільки ви знаєте автора цього оповідання, що він взагалі не з похмурих і не любить слізливих оповідань, а воліє краще розповідати веселі оповідання, і оскільки ще ви знаєте його і відомо вам, що він не любить моралі, а напучувати це не його звичка,— отже, прощається автор з вами з усмішкою і побажанням, щоб євреї та й усі люди на світі краще сміялись, ніж плакали. Сміятися здорово. Лікарі радять сміятись...
1901