Г. Т.; він, всупереч приписам, дозволяв їй скільки завгодно порпатися в книжках свого шефа й користуватися каталогом, призначеним тільки для внутрішнього вжитку, частував її кавою з свого термоса або й часом підсовував бутерброд, коли вона надто засиджувалась десь у кутку над книжкою. Найдужче вона цікавилася фармакологічною, містичною та біологічною літературою, а також книжками про лікувальні властивості рослин і за два роки стала фахівцем з дуже делікатної галузі: скатологічних аномалій, наскільки про них можна було довідатися з містичної літератури, якої багато було в букіністичній книгарні.
Хоч зроблено все, буквально все, щоб з'ясувати походження й життєві обставини сестри Рахелі, та більше, ніж розповіли Б. Г. Т., Лені й Маргрет, не пощастило нічого дізнатися; другі й треті відвідини сестри Цецілії не додали нічого нового про її давню знайому з монастиря. Своєю впертістю авт. домігся тільки одного: вона почервоніла. Треба щиро признатися, що не дуже приємно дивитись, як червоніє стара, сімдесятирічна жінка зі шкірою молочного кольору. Четверта спроба,— як бачите, авт. виявив неабияку впертість,— скінчилась невдачею ще біля монастирської брами: його більше не впустили. Чи йому ще вдасться щось довідатися з архіву ордену та з іменної картотеки в Римі, залежатиме від того, чи авт. матиме час і гроші, щоб поїхати туди, а головне — чи його допустять до таємниць ордену. Тепер ми повинні нагадати картину з 1937—38 рр.: маленька, віддана своїй праці черниця, закохана в містику й біологію, запідозрена в скато-логії, звинувачена в біологізмі й матеріалістичному містицизмі, сидить у темному кутку букіністичної книгарні, і юнак, тоді ще без жодного натяку на майбутню лисину, не затягнений жиром, пригощає її кавою і бутербродами. Ця жанрова сцена, варта того, щоб її увічнив якийсь нідерландський майстер Вермерового рівня, потребує багряного тла, кривавого кольору хмар, щоб відтінити внутрішньо— і зовнішньополітичне становище тих років: згадаймо, що в цей час десь крокували штурмовики, що небезпека війни була 1938 року більша, ніж наступного, коли вона справді вибухнула. І хоч би навіть непогамовна цікавість Рахелі до питань трав
2*
35
лення здавалася нам надто містичною, а її дослідження залоз внутрішньої секреції (вона дійшла до того, що палко прагнула визначити точний склад субстанції, відомої під назвою сперми) безглуздим,— в одному їй не можна відмовити: це вона на підставі своїх приватних (недозволених) дослідів з сечею дала молодому букіністові пораду, яка допомогла йому уникнути служби в німецькому вермахті. Пригощаючись його кавою (якою вона навіть часом плямила букіністичні раритети, бо до зовнішнього вигляду книжок була байдужа), вона докладно пояснювала, що йому треба їсти й пити, які настої і таблетки вживати, щоб після аналізу сечі на медичному огляді дістати не тільки тимчасову, а постійну помітку "непридатний до військової служби"; вона стільки знала й стільки начиталася, що змогла скласти "поетапний план" (дослівна цитата з Рахелі, засвідчена Б. Г. Т.), який забезпечував його сечі достатню кількість білка при найрізноманітніших аналізах навіть після одно-, дво— і триденного перебування в госпіталі. Цим повідомленням ми лише хочемо втішити всіх тих, кому в нашому звіті бракує політики. На жаль, Б. Г. Т. був надто боязкий, щоб докладно переповісти той "поетапний план" іншим юнакам, яких мали брати до вермахту. "Як службовець" він боявся неприємностей від свого начальства.
Мабуть, Р ах ель страшенно зраділа б (припущення авт.), якби їй дозволили бодай хоч тиждень виконувати в інтернаті для хлопців ту саму роботу і провадити ті самі спостереження, які вона провадила в дівчат. Оскільки літератури про різницю в травленні чоловіків і жінок на той час було мало, їй доводилося вдовольнитись здогадами, які зрештою перейшли у тверде переконання: вона майже всіх чоловіків вважала "схильними до затвердіння". Якби її бажання щодо хлоп'ячого інтернату стало відоме в Римі або десь-інде, її, звичайно, миттю відлучили б від церкви і вигнали б з монастиря.
З такою самою палкою цікавістю, як в унітази, заглядала вона вранці підопічним дівчатам в очі, призначала їм промивання, для чого завжди мала напоготові кілька очних ванночок і кухоль джерельної води. Вона миттю помічала кожну, навіть найменшу ознаку запалення чи трахоми і щоразу аж світилася захватом — набагато частіше, ніж під час опису процесів травлення,— коли пояснювала дівчатам, що сітківка десь така завтовшки чи така тонка, як цигарковий папір, а складається з трьох шарів клітин — пігментних, диполяр-них і ганглійних; і в самому тільки першому шарі, приблизно втричі тоншому, ніж цигарковий папір, є близько шести мільйонів колбочок і ста мільйонів паличок, і вони розподілені не в однаковій кількості, а нерівномірно по всій поверхні сітківки. їхні очі, повчала вона дівчат,— величезний, незамінний скарб; сітківка, десь один із чотирнадцяти шарів ока, має сама сім чи вісім шарів, і кожен з них знову ж таки відокремлений один від одного; а як вона ще потім починала розповідати про ворсинки, смочки, ганглії і м'язи вій, серед дівчат то тут, то там чулося її друге прізвисько: "Ворсиста черниця" або "Чернича ворса".
Треба нагадати, що Рахель не мала багато часу; хіба зрідка й зовсім недовго могла щось пояснювати дівчатам; розпорядок дня в них був точно визначений, і більшість їх справді вважали Рахель відповідальною хіба що за туалетний папір. Звичайно, вона говорила з ними також про піт, гній, менструаційну кров і досить докладно про слину; мабуть, зайве казати, що Рахель палко заперечувала користь від надто ревного чищення зубів, принаймні вона дозволяла дівчатам робити вранці цю процедуру тільки всупереч своєму переконанню і після найрішучіших протестів батьків. І оглядала вона в дівчат не тільки очі, а й шкіру — на жаль, не на грудях і не на животі, бо батьки кілька разів звинувачували її в безсоромному обмацуванні їхніх дітей,— а лише на руках і на плечах. Пізніше Рахель почала пояснювати дівчатам, що, коли людина вже більш-менш знає свій організм, погляд на екскременти, власне, має тільки підтвердити те, що вона й так відчуває, прокинувшись зі сну,— здорова вона чи ні; маючи певний досвід у цьому, можна вже й не дивитися на них. Оглянути їх треба хіба лише тоді, як ти не впевнена у своєму стані й хочеш перевірити себе (Маргрет і Б. Г. Т.).
Коли Лені пропускала уроки через хворобу, що траплялося дедалі частіше, сестра Рахель навіть дозволяла їй часом викурити у своїй кімнатці сигарету; Рахель пояснювала їй, що викурювати більше як п'ять сигарет на день дівчині її віку недобре. А в дорослому віці радила ніколи не курити більше як сім чи вісім сигарет, принаймні не переходити за десяток. Хто б міг заперечити користь виховання, коли можна довести, що сорокавосьмирічна Лені ще й досі дотримується цього правила і що вона тепер почала на великому, півтора на півтора метра, аркуші рудого обгорткового паперу (на білий папір за теперішнього стану своїх фінансів вона не спромоглася б) здійснювати свою заповітну мрію (досі в неї на це не було часу): докладно відтворювати поперечний розріз одного шару сітківки. Вона справді вирішила намалювати всі шість мільйонів колбочок і сто мільйонів паличок — усе це акварелями з дитячого набору свого сина, до якого час від часу докуповує кілька дешевих плиток. Знаючи, що Лені за день устигає намалювати щонайбільше п'ятсот паличок або колбочок, отже, за рік приблизно двісті тисяч, ми легко вирахуємо, що вона сидітиме над ними ще добрих п'ять років, і тоді, може, зрозуміємо, що своєю роботою в'язальниці квітів вона пожертвувала задля цього малювання. Лені назвала свою картину "Частиною сітківки лівого ока діви Марії на ім'я Рахель".
Навряд чи хто здивується, коли ми скажемо, що Лені, малюючи, співає. Слова, до яких вона, не довго думаючи, допасовує Шуберта й елементи народних пісень упереміш із ритмами й мелодіями, почутими з платівок, "у будинку і в дворі" (Ганс), "не тільки зворушують" Шіртенштайна, а й викликають у нього "зацікавлення й пошану" (Шіртенштайн). її вокальний репертуар явно багатший за фортепіанний; у авт. є магнітофонна стрічка, яку записала для нього Грета Гельцен; слухаючи її, він не може стриматись, сльози дзюрком течуть у нього по щоках (авт.). Лені співає досить тихо, незворушним, сильним голосом; тихо він звучить тільки через її сором'язливість. Спів її долинає наче з підземелля. Що ж вона співає?
Мов чужі блідаві риси Сріблом міняться в свічаді І тьмяніють світлі риси Чистоті своїй не раді.
Розпусту і злидні обрала в житті я Так легше цнотливою бути мені За все що хто в світі спізнав або вдіяв Його жде покута у темній труні...
То голос найшляхетнішої річки, народженого вільним Рейну,— та хто ж іще залишиться довіку вільним і сповнить всі бажання свого серця отак, як Рейн,— народжений священним лоном у щедрому, веселому верхів'ї?
Коли ж війна, йому на біду, на другий ступила поріг, побачив солдат: не буде ладу, і смертю героя поліг.
А все ж тебе знав
Я так як нікого не знав
Я тишу ефіру сприймав
А слів людських не сприймав... Кохати я вчився посеред квіток...
Цей останній вірш Лені співає часто, він записаний на стрічці в чотирьох варіантах, раз навіть у ритмі бітлзів.
Як бачимо, Лені досить вільно поводиться з текстами, які вважають канонічними, вона комбінує собі до вподоби не тільки музику, а й слова:
То голос шляхетного Рейну... Господи, помилуй.
Кохати я вчилась між квіток... Господи, помилуй.
Силу гартуймо в борні... Господи, помилуй.
Злидні й розпусту обрала в житті я... Господи, помилуй.
Коли я дівчам кохалася з небом... Господи, помилуй.
Багряно кохало воно, чоловічим коханням... Господи, помилуй.
І мармур предків час здолав... Господи, помилуй.
Поки не сказане буде, в душі я його берегтиму... Господи, помилуй...
Отже, ми бачимо, що Лені не лише працює, а навіть працює дуже продуктивно.
Лені щоразу лякалася, коли в неї починалося місячне, і Рахель, не вдаючись у недоречну символіку, пояснила їй з усіма подробицями, як відбуваються статеві стосунки між чоловіком і жінкою, пояснила так, що ні їй, ні Лені не довелося нітрохи червоніти; правда, такі пояснення треба було тримати в таємниці, бо Рахель, звичайно, переступала цим межі своїх повноважень.