І вона це добре знає. Хто б змусив її вийти за мене! ось вам моя порада, батечку: женіться на Елайзі, поки вона молоденька й не знає ще, що й до чого. Зараз не женитеся — пошкодуєте згодом. А женитеся, то вона шкодуватиме згодом, але хай краще вона шкодує, ніж ви, бо ж чоловік, а вона просто жінка і все’дно не тямить, що то за штука — щастя!
Гіггінс. Пікерінгу! Якщо ми ще хоч хвилину послухаємо цього чолов’ягу, то в нас із вами не лишиться аніяких переконань. (До Дулитла.) Здається, ви сказали "п’ять фунтів"?
Дулитл. Красно дякую вам, батечку.
Гіггінс. Ви певні, що не візьмете десятки?
Дулитл. Не зараз. Іншим разом, батечку.
Гіггінс (вручаючи йому п’ятифунтову банкноту). Прошу!
Дулитл. Дякую вам, батечку! Бувайте здорові! (Квапливо рушає до дверей, аби вислизнути із своєю здобиччю. Але на порозі стикається віч-на-віч із витонченою та вишукано-чистою молодою японською пані в простому бавовняному блакитному кімоно, вигадливо всипаному маленькими білими жасминовими квіточками. Поруч неї — місіс Пірс. Сміттяр чемно ступає вбік і вибачається.) Перепрошую, панночко!
Японська пані. Та ну! Чи ж ви не впізнаєте своєї рідної дочки?
Дулитл, Гіггінс, Пікерінг (вигукуючи одночасно). Свят-свят! Це Елайза! Що це? Ну і ну! Господи!
Лайза. Дурний у мене вигляд?
Гіггінс. Дурний?
Місіс Пірс (із порога). Ну ж бо, містере Гіггінсе, прошу вас, не кажіть нічого такого, щоб дівчина запишалась собою.
Гіггінс (усвідомивши). О! Ваша правда, місіс Пірс. (До Елайзи.) Таки збіса дурний вигляд!
Місіс Пірс. Прошу вас, пане!
Гіггінс (виправляючись). Я хотів сказати: вкрай дурний вигляд.
Лайза. Треба ще надягти мого капелюшка — з ним буде вигляд хоч куди. (Бере свого капелюшка, надягає на голову і йде через кімнату до каміна, величаючись, ніби модниця.)
Гіггінс. Нова мода, клянусь святим Георгієм! А мало б виглядати жахливо!
Дулитл (з отецькою гордістю). Ну, я б ніколи не подумав, що вона так легко відмиється і стане така гарненька, батечку. Вона робить мені честь, правда ж?
Лайза. А, тут легко відмитися, скажу я вам. Гаряча й холодна вода в крані, набирай собі скільки хочеш, тієї чи тієї. І пухнасті рушники, й вішалка під ними така гаряча, що пальці попечеш. М’якенькі щітки, щоб відмивати бруд з тіла, і ціла миска мила, духмяного, мов первоцвіти. Тепер я знаю, чому панії такі чистенькі. Вони купаються залюбки! Знали б вони, як то митися таким, як оце я!
Гіггінс. Я радий, що ванна припала вам до смаку.
Лайза. Та ні, не припала, принаймні, не все, і мені байдуже, чи хто почує ці мої слова. Он місіс Пірс знає.
Гіггінс. Що ж було негаразд, місіс Пірс?
Місіс Пірс (заспокійливо). О, нічого страшного, пане. Дрібниці.
Лайза. Мені так і кортіло його розбити! Не знала, куди очі подіти. А тоді завісила його рушником, отак-о!
Гіггінс. Що завісила?
Місіс Пірс. Дзеркало, пане.
Гіггінс. Дулитле, ви виховали свою дочку в занадто суворому дусі.
Дулитл. Я? Та я зовсім її не виховував, ото тільки бувало дам ремінця вряди-годи. Ви не звертайте на мене, батечку. Бачите, вона просто не звикла до дзеркал, тільки й того. Але вона швидко перейме ваші невимушені звички.
Лайза. Я хороша дівчина, хороша і не перейму ніяких невимішаних звичок!
Гіггінс. Елайзо, краще не хваліться так, що ви хороша дівчина, а то батько візьме й забере вас додому.
Лайза. Так і забере! то ви не знаєте мого батька. Він і прийшов сюди тільки для того, щоб грошей у вас вициганити та напитись.
Дулитл. Ну, а на що ж іще просив би я гроші? невже щоб кинути у церковну карнавку? (Лайза показує йому язика. Дулитл від цього так розлютився, що Пікерінг мусив швидко стати між ними.) Щоб я більше не бачив од тебе такого нахабства! І гляди, щоб я не почув про тебе, що ти нахабнієш перед оцим паном, бо тоді начувайся!
Гіггінс. Чи не дасте ви їй, Дулитле, ще яку пораду, перш ніж підете звідси? Ну там благословення батьківське…
Дулитл. Ні, батечку, не такий я мугир, аби напучувати своїх дітей на все те, чого сам назнався. їх і так нелегко тримати в руках. Хочете, щоб Елайза порозумнішала, то вчіть її самі ремінцем. Бувайте, панове! (Обертається йти геть.)
Гіггінс (із притиском). Стійте! Ви постійно навідувати-мете свою дочку. Знаєте, це ж ваш обов’язок. У мене брат священик, то він допоможе вам провадити з нею виховні розмови.
Дулитл (ухильно). Аякже, приходитиму, батечку. Тільки не на цьому тижні, бо в мене робота далеченько звідсіля, але згодом… можете покластися на мене. До побачення, панове! Бувайте, мем! (Торкається крис свого капелюха перед місіс Пірс, яка, не удостоївши його відповіддю, виходить. Дулитл підморгує Гіггінсові, маючи його, певне, за товариша в нещастях, спричинених тяжкою вдачею місіс Пірс, і виходить слідом за нею.)
Лайза. Не вірте ви старому брехлові. Напустили на нього священика — та це ж все одно, що лютого пса нацькувати. Не скоро ж ви побачите його знову!
Гіггінс. Я ж і не хочу його бачити, Елайзо. А ви?
Лайза. Тільки не я! Очі б мої його більш не бачили! Ганьбить він мене, ой як ганьбить — тим, що збирає сміття, замість займатися своїм фахом.
Пікерінг. А який у нього фах, Елайзо?
Лайза. Балачками витрушувати гроші з чужих кишень у свої. Справжній його фах — грабарювання, і часом він таки грабарює, для переміни, й заробляє добрі гроші при цьому. А ви вже більш не зватимете мене міс Дулитл?
Пікерінг. Прошу пробачення, міс Дулитл. Зіскочило з язика!
Лайза. Ох, та дарма! Тільки звучить воно так благородно! Мені так і кортить під’їхати в таксі до рогу Тотнем-корт-роуд, висісти там і сказати водієві, щоб підождав: хай би дівчата втямили, де їхнє місце. Знаєте, я до них і словом не озвалася б.
Пікерінг. Краще зачекайте, поки ми дістанемо вам щось справді модне.
Гіггінс. До того ж, вам не годилося б відшивати своїх давніх друзів отак зразу, як тільки ви піднялися вище на суспільний щабель. Це ми називаємо снобізмом.
Лайза. Надіюсь, ви більше не називатимете їх моїми друзями. Частенько ж вони діймали мене до живого своїми кпинами, а зараз я хотіла б трохи відігратися. Але якщо вже у мене буде модне вбрання, то я зачекаю. Чом би й не вбратися гарно? Місіс Пірс каже, що ви дасте мені одяг, який одягають для сну, не такий, як носиться вдень, але мені це здається марною тратою грошей, коли вже можна придбати дещо напоказ. До того ж, я ніколи не могла уявити, як це я вберуся у холодні речі на зимову ніч.
Місіс Пірс (вертаючись). Чуєте, Елайзо? Прибуло нове вбрання для вас. Ходіть приміряйте!
Лайза. Ах-оу-о-ох! (Вибігає з кімнати.)
Місіс Пірс (ідучи за нею слідом). Ох, та не швидкуйте так, дівчино! (Зачиняє за собою двері.)
Гіггінс. Пікерінгу, ми з вами взяли на себе тяжку справу!
Пікерінг (переконано). А таки тяжку, Гіггінсе!
Глядачеві та й читачеві цікаво було б мати уявлення, на що схожі ті уроки, що їх дає Гіггінс Елайзі. Ну, то ось вам перший зразок. Уявіть собі Елайзу, вбрану у все новісіньке, і з відчуттям, що її нутро ніяк не змириться з незвичними для нього підобідком, обідом і вечерею, як вона сидить разом із Гіггінсом і полковником у кабінеті, почуваючись достоту, мов амбулаторний хворий на першому прийомі в лікарів.
Гіггінс, від природи невсидючий, бентежить її ще дужче своїм неспокійним шуганням довкола. Коли б не витримка і заспокійлива присутність полковника, її захисника, Елайза б утекла звідти безбач — хоч би й назад на Друрі-лейн.
Гіггінс. Розкажіть-но абетку!
Лайза. Я свою абетку знаю. Думаєте, я не знаю нічого? Не треба вчити мене, як малу дитину!
Гіггінс (громовим голосом). Розкажіть абетку!
Пікерінг. Розкажіть, міс Дулитл! Скоро ви все зрозумієте. Робіть, що він каже, дозвольте йому вчити вас, як він сам знає.
Лайза. Ну гаразд уже, хай буде по-вашому: ей-іі, бей-іі, сей-іі, дей-іі…
Гіггінс (заревівши, мов поранений лев). Досить! Послухайте-но, Пікерінгу. Ось воно — те, що ми платимо за нашу початкову освіту. Ця нещасна істота була на дев’ять років замкнена в школі, де її за наш рахунок навчали розмовляти й читати мовою Шекспіра і Мільтона. А наслідок — "Ей-іі, Бей-іі, Сей-іі". (До Елайзи.) Скажіть: Ей, Бі, Сі, Ді.
Лайза (мало не плачучи). Та я ж так і кажу: ей-іі, бей-іі, сей-іі.
Гіггінс. Досить. Скажіть: "капелюшок".
Лайза. Кипилюшик.
Гіггінс. Витягніть язика вперед, щоб він уперся у вершки нижніх зубів. Тепер скажіть: "кап-".
Лайза. К-к-к… Не можу! К-кап-.
Пікерінг. Добре. Чудово, міс Дулитл!
Гіггінс. Присягаюсь Юпітером, вона здолала це першим нападом! Пікерінгу, ми таки зробимо з неї герцогиню! (До Елайзи.) А як ви думаєте, чи змогли б ви зараз вимовити чітко: "оті чаї"? Затямте: не "отийіі чийіі"! Бо коли ви ще хоч раз вимовите "бей-іі", "сей-іі", "дей-іі", ятричі проволочу вас за коси довкруж кімнати. (Фортисимо.) Т, Т, Т, Т!
Лайза (плачучи). Я ніяк не вчую ніякої різниці, ото хіба у вас воно звучить благородніше.
Гіггінс. Ну, якщо ви вчули ту різницю, то якого дідька рюмсаєте отут? Пікерінгу, дайте їй шоколадку!
Пікерінг. Ну, ну! То дарма, що ви поплакали трішки, міс Дулитл. Ви дуже добре справуєтеся, і вам не буде боляче від уроків. Обіцяю вам, що не дозволю йому тягати вас за коси довкруж кімнати!
Гіггінс. Забирайтеся до місіс Пірс та розкажіть їй про це. Думайте про це. Пробуйте проробляти це самі: глядіть, щоб ваш язик був цілком випростаний і торкався зубів, а не загортався вгору, от ніби ви хочете його проковтнути. Наступний урок після обіду, о пів на п’яту. Геть звідсіля!
Елайза, все ще ридаючи, вибігає з кімнати.
Оце десь такі муки має терпіти бідолашна Елайза місяцями, перш ніж ми зустрінемося з нею знову — при її першій появі в товаристві лондонських знавців мови.
Дія третя
У місіс Гіггінс день гостей. Ніхто ще не прибув. Її вітальня, що в помешканні на Чесійській набережній, має три вікна на Темзу, а стеля не така високо-гордовита, як мало б воно бути в старіших будинках, котрі претендують на старовинність. Вікна — до підлоги: вони відчинені на балкон, де повно квітів у горщиках. Коли стати обличчям до вікон, то камін буде ліворуч, а двері — в стіні праворуч, біля того кутка, котрий найближче до вікон. Місіс Гіггінс виховано на Моррісові та Берн-Джонсові, тож її кімната зовсім не схожа на синову, що на Вімпол-стріт, — не захаращена меблями, столиками й дрібничковими прикрасами.