Оригінал щоденника не зберігся.
Самуель Зборовський — польський магнат, за вбивство засуджений 1574 року на довічне вигнання. Їздив до запорожців, обирався гетьманом, самовільно повернувся до країни, чинив змови супроти короля Стефана Баторія і канцлера Яна Замойського. 1584 року його схопили й відтяли голову у Кракові.
Мається на увазі те місце у Євангелії від Івана, де говориться, що, намагаючись захистити Христа, Петро відтяв мечем вухо первосвящениковому рабові на ім'я Малхус.
Польний гетьман — заступник головнокомандувача польського війська (коронного гетьмана), що призначався на час воєнного походу.
Мовиться про Станіслава Любомирського (1583–1649), воєводу краківського, котрий 1621 року брав участь у битві під Хотином, а після смерті гетьмана Ходкевича командував військом.
Еріх Лясота (1550–1616) — австрійський дипломат. У 1594 році відвідав Запорозьку Січ, автор "Дневника Эриха Ляссоты из Стеблау", у якому описав політичне життя і побут у Січі, класові суперечності між рядовими запорожцями і козацькою старшиною. Надрукований у книзі "Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси", Киев, 1890.
Гійом–Левассер де Боплан (близько 1600–1673) — французький військовий інженер, автор записок про Україну. У 1630–1648 роках перебував на службі у польського уряду, будував фортеці в Україні, призначенням яких була оборона шляхетської Польщі від татарських нападів і зміцнення її влади над українським народом. Керував будівництвом замків у Бродах, Барі, Підгірцях, фортеці Кодак та ін. Повернувшись до Франції, склав "Опис України або областей королівства Польського, розташованих між кордоном Московії і Трансільванії", виданий 1650 року в Руані, а потім перекладений англійською, німецькою, латинською, польською і російською (1832) мовами. Твір є цінним джерелом для вивчення історії, географії, культури, етнографії України. Боплан склав також карти України, для яких використав власні виміри.
Самійло Величко (рік народження невідомий — близько 1728) — український козацько–старшинський літописець. Народився на Полтавщині. Освіту здобув у Київській колегії. Служив канцеляристом у генерального писаря В. Кочубея, згодом у Генеральній військовій канцелярії. 1708 року усунутий із посади гетьманом І. Мазепою. Відтоді аж до смерті жив у маєтку Кочубеїв у с. Жуках під Полтавою. Автор "Летописи событий в Юго–Западной России в XVII веке", що складається з чотирьох томів і поділяється на дві частини. У першій частині "Сказание о войне козацкой с поляками" описуються події до 1659 року. Джерелами її були українські літописи, поема польського шляхтича С. Твардовського, "Wojna domowa", записи польського хроніста С. Оскольського, твори німецького історика С. Пуфендорфа. У ній зустрічаються домисли, доповнення і запозичення з історії інших народів. Друга частина, що має назву "Повествование летописная с малороссийских и иных поведениях собранная и зде описанная", присвячена описові подій 1660–1700 і 1720–1723 років. Вона складена на підставі власних спостережень і свідчень сучасників–очевидців. У ній великою мірою використано документи Генеральної військової канцелярії. Як історик Величко не досить критично ставився до використовуваних джерел. Цим пояснюються неточності й помилки в описі низки історичних подій. Проте загалом літопис є цінним історичним джерелом.
Михайло Кричевський (рік народження невідомий — 1649) — київський полковник (1648–1649), сподвижник Богдана Хмельницького. Походив з української шляхти Брестського воєводства. Служив у польському війську, а з 1643 року обіймав посаду чигиринського полковника реєстрових козаків. 1647 року взяв на поруки заарештованого Хмельницького, врятувавши його від розправи, яку готували польсько–шляхетські урядовці Чигиринського староства. На початку народно–визвольної війни перейшов на бік повсталого народу і був призначений полковником Київського полку. 1649 року йому, як досвідченому воєначальникові, було доручене командування селянсько–козацьким військом, що обороняло північні кордони України. Об'єднані сили українських козаків і білоруських повстанців скували сили литовсько–шляхетської армії, очолюваної князем Я. Радзивіллом. У бою з переважаючим військом литовської шляхти був тяжко поранений і попав у полон. Відмовившись видати ворогові воєнні плани Хмельницького, Кричевський заподіяв собі смерть.
Стефан Хмелецький (помер 1630 року) був одним із видатних воєначальників Речі Посполитої. Походив із небагатої шляхетської родини. Відзначився у походах проти Туреччини і Криму, брав участь у битвах під Цецорою і Хотином, у відбитті татарських набігів на Україну. Уславився як відчайдушний сміливець, тонкий тактик у сутичках із татарами, відзначався умінням ладити з козаками і тамтешнім населенням.
Каштелян — урядова особа у Речі Посполитій, сенатор, член королівської ради.
Жовті Води — урочище біля витоків річки Жовтої (поблизу сучасного міста Жовті Води Дніпропетровської області), притоки Інгульця. Там відбулася битва між селянсько–козацьким військом Богдана Хмельницького (його союзником був кримський хан) і польсько–шляхетським військом на чолі із Стефаном Потоцьким (сином коронного гетьмана Миколая Потоцького) та рейментарем Яном Шембергом. У битві 5–6 травня 1648 року Богдан Хмельницький одержав першу перемогу у визвольній війні в урочищі Жовті Води.
Стефан Чарнецький (1599–1665) — коронний гетьман шляхетської Польщі (1665). Походив зі шляхетської родини. Здобув військову освіту. У битві під Жовтими Водами був полонений козаками. Повернувшись із полону, брав участь у битвах проти селянсько–козацьких військ під Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652). Навесні 1653 року польсько–шляхетське військо, очолюване Чарнецьким, котрий вважався одним із найдосвідченіших воєначальників шляхетської Польщі, було розгромлене на Поділлі селянсько–козацьким військом, очолюваним Іваном Богуном. Чарнецький брав також участь у війнах проти Швеції (1654–1656) і Трансільванії (1655–1658).
У Ченстохові знаходиться кляштор паулінів на Ясній Горі (заснований у XIV столітті), де зберігається шанований вірянами у Польщі образ Богоматері. Саме через це Ченстохова стала одним із найважливіших центрів католицького культу, місцем паломництва.
Карл–Фердинанд Ваза (1613–1655) був сином Сигізмунда III (1587–1632), єдинокровним братом Владислава IV (1632–1648) і рідним — Яна II Казимира (1648–1668), вроцлавським і плоцьким єпископом. Його кандидатуру підтримували магнати — прибічники негайного збройного придушення народного повстання в Україні.
Боже Тіло — католицьке свято, яке відзначається щороку 29 травня.
Азов із 1471 року був турецькою фортецею, спираючись на яку кримські й ногайські татари робили набіги на південноруські землі. Астраханське ханство — татарська феодальна держава, що існувала у Нижньому Поволжі й передкавказьких степах у XV–XVI століттях. 1556 року було остаточно приєднане до Росії.
Ногайська орда — татарське феодальне державне утворення, що виникло наприкінці XIV століття у Поволжі внаслідок розпаду Золотої Орди. Назва походить від імені воєначальника Ногая. Із XVI століття населення Ногайської орди у російських та українських писемних джерелах називалося "ногайцями", "ногаями" або "ногайськими татарами". Ногайські орди на теренах південноукраїнських степів входили до складу Кримського ханства. Ногайці брали участь в організовуваних кримськими ханами наскоках на російські й українські землі. Проти Ногайської орди вели запеклу оборонну і наступальну боротьбу запорозькі й донські козаки.
Ян Рудавський (1617–1690) — історик, автор латинської "Історії Польщі від смерті Владислава IV до Оливського миру у дев'яти книгах" (вид. 1755 року).
Кумейки (нині Черкаського району Черкаської області) — село, під яким 16 грудня 1637 року відбувся бій селянсько–козацьких повстанських загонів із польсько–шляхетським військом. Повстанців очолював гетьман нереєстрового козацтва Павло Михнович Павлюк (Бут), польське військо — польний гетьман Миколай Потоцький. Повстанці, попри мужність і героїзм, зазнали поразки. Павлюк був захоплений у полон і страчений 1638 року у Варшаві. Цього самого року під час повстання, очоленого Яцьком Острянином, після невдалого бою під Жовнином і відступу Острянина на Слобідську Україну повстанці у червні під проводом гетьмана Дмитра Гуні відступили до гирла Сули. Вони збудували поблизу річки Старця укріплений шанцями табір і упродовж червня–липня відбивали атаки польсько–шляхетських військ. Через великі втрати і голод обложені повстанці змушені були погодитися на капітуляцію, а Гуня із частиною козаків, прорвавши вороже оточення, відступив у межі Російської держави.
Адам Кисіль (1580–1633) — український магнат, прихильник панування шляхетської Польщі в Україні, брацлавський і київський воєвода. Учасник придушення селянсько–козацьких повстань першої половини XVII століття в Україні. Вороже ставився до Запорозької Січі, визвольної війни 1648–1654 років. Під час перемов польських комісарів із повстанцями у Переяславі (1649), Зборові (1649) та Білій Церкві (1651) прагнув відірвати козацтво від селянства.
Рід Потоцьких дістав назву від села Поток під Краковом.
Йоахим Єрлич (1598 — близько 1673) — польсько–шляхетський хроніст XVII століття. Походженням український православний шляхтич із Волині. Був пов'язаний із великими польськими магнатами, які боролися проти посилення королівської влади. У період народно–визвольної війни виступав на боці шляхетської Польщі. Брав участь у кривавих розправах шляхетських загонів над мирним українським і білоруським населенням. Складати хроніку почав 1648 року під час перебування у Києво–Печерському монастирі, де ховався від повстанців. Його хроніка охоплює період від 1620 року до квітня 1673–го. Сповнений зненависті до повсталого українського селянства і козацтва, намагався усіляко очорнити антифеодальну боротьбу українського народу і перекрутив історичні події. Проте, поряд із тенденційно ворожими твердженнями, подає цікаві відомості про народно–визвольну війну. Хроніку видано польською мовою 1853 року у Варшаві.
Сеймом було призначено трьох рейментарів, про яких Хмельницький, маючи на увазі лінощі й великопанські манери коронного конюшого Домініка Заславського, академічну вченість коронного підчашого Миколая Остророга і юний вік коронного хорунжого Александра Конецпольського, глузливо казав: "Перина, латина, дитина".
Яструбець — герб Скшетуського.
Генрик Сенкевич
ВОГНЕМ І МЕЧЕМ
ТОМ ДРУГИЙ
З польської переклав
Євген Литвиненко
Роман "Вогнем і мечем" є першою частиною славетної трилогії лауреата Нобелівської премії Генрика Сенкевича, написаної на історичному матеріалі XVII століття.
У творі змальовано національно–визвольну боротьбу українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти польсько–шляхетського панування.
РОЗДІЛ I
Погожої літньої ночі на правому березі Валадинки рухалося у напрямку Дністра кільканадцятеро вершників.
Йшли дуже поволі, майже нога за ногою.