Як на мене, то Непосида — не кращий з чоловіків, але боюся, що більшість молодих жінок ставляться до нього прихильніше.
— Ні-ні! Джудіт, навіть не маючи власного прізвища, ніколи не погодиться стати Джудіт Марч! Все що завгодно — тільки не це!
— Джудіт Бампо звучало б гірше, дівчино. Небагато є прізвищ, таких приємних для слуху, як Марч.
— Ах, Звіробою, в таких випадках для слуху найприємніше те, що тішить серце. Аби Нетті Бампо звався Гаррі Марч, а Гаррі Марч — Нетті Бампо, я, мабуть, уподобала б прізвище Марч дужче, ніж зараз. Та коли б він носив ваше прізвище, для мене Бампо звучало б жахливо.
— Оце правильно, й у цьому вся суть! Вірите, в мене зроду огида до змій, і я ненавиджу саме це слово, тим більше що місіонери розповідали мені, ніби під час створення світу якась змія спокусила першу жінку. А проте, відколи Чингачгук заслужив собі прізвисько, яке він нині носить, це ж саме слово стало миліше для мого слуху, ніж посвист дрімлюги тихого літнього вечора. Все залежить від почуття, Джудіт, — і те, як ми сприймаємо слово, і те, як ми дивимось на людину.
— Ви міркуєте так слушно, Звіробою, що мене просто чудує, чому вам здається дивним, коли дівчина, яка, можливо, сама непогана на вроду, зовсім не прагне, аби й чоловік її мав цю перевагу чи, певніше, те, що вам увижається перевагою. Для мене зовнішність мужчини анічогісінько не важить, хай би тільки лице в нього було таке ж чесне, як і серце.
— Так, чесність — велике діло, коли дивитися вперед; і ті, хто легко забуває про це спочатку, частенько змушені бувають згадати це під кінець. І все-таки, Джудіт, на світі є багато людей, що воліють лічити сьогоднішній, а не майбутній зиск. Їм здається, ніби сьогоднішнє — певне, а майбутнє — сумнівне. Однак мене тішить, що ви міркуєте про це розумно, не те що люди, котрі самі себе обкрадають.
— Я справді кажу те, що думаю, — відповіла дівчина підкреслено чітко, хоча жіноча делікатність не дозволяла їй прямо запропонувати свою руку, — і можу додати з усією щирістю, що радніше поділила б свою долю з людиною, на правдивість і відданість якої можна звіритись, а не з брехливим і безсердечним негідником, бодай би він навіть мав повні скрині золота, маєтки, землі… так, бодай би він навіть сидів на королівському троні!
— Це сміливі слова, Джудіт, так, це дуже сміливі слова. Та чи певні ви, що почуття згодиться увійти з ними в лад, коли вам справді доведеться обирати? Аби перед вами з одного боку стояв вичепурений франт у червоному камзолі, з головою, од якої віє пахощами мускусного оленя, з лицем, гладеньким та квітучим, як ваше власне, з руками, такими білими та пухкими, наче бог не велів людині заробляти свій хліб у поті чола свого, і з такою величавою ходою, яку здатні вигадати тільки вчителі танців та легковажне серце, а з другого — стояв би чоловік, що всі свої дні проводив просто неба, аж поки лоб йому запікся так само, як і щоки, що продирався болотами та хащами, аж поки руки йому зашерхли, мов кора на дубах, під якими він спить, що ганявся за дичиною, аж поки хода в нього стала нечутна, немов у рисі, що від нього не віє жодним приємним запахом, окрім того, який дарує сама природа у свіжих подихах лісу, — так от, якби оці двоє стояли перед вами, сподіваючись на вашу прихильність, то кому б віддали ви перевагу?
Гоже личко Джудіт спалахнуло, бо образ дженджиристого офіцера з гарнізону, що його так простодушно намалював Звіробій, вабив колись уяву дівчини, хоч досвід і розчарування не тільки охолодили її почуття, але й надали їм зворотного напрямку. Та враз після цього густий рум'янець зів'яв, і вона смертельно зблідла.
— Бог мені суддя, — врочисто відповіла дівчина. — Аби оті двоє стояли переді мною— а один з них, можу сказати, вже тут, — то, коли я тільки знаю своє власне серце, я обрала б другого! Я не бажаю мати чоловіка в будь-якому розумінні вищого за себе.
— Це любо чути, Джудіт, і навіть може примусити юнака забути свою власну нікчемність. Але навряд чи ви думаєте так, як кажете. Приміром, ось я — надто грубий і темний для дівчини, котру виховувала така вчена мати. Марнославство — цілком природна річ, але над ним повинен мати владу здоровий глузд.
— Тоді ви не знаєте, на що здатне жіноче серце. Ви, далебі, не грубий, Звіробою, і не можна назвати темною людину, котра так досконало вивчила те, що було в неї перед очима. Коли прокидаються почуття, все на світі постає перед нами в казковому світлі, а на дрібниці ми або не зважаємо, або ж просто забуваємо про них. Коли на серці сонячно, тоді й довкола не буває сутінок, і найпохмуріші речі мовби випромінюють ясне сяйво. І так буде завжди між вами та жінкою, що вас покохає, навіть якби ваша дружина, на думку людей, мала оті так звані переваги.
— Джудіт, ви походите з сім'ї, що посідала багато вище становище в суспільстві, ніж моя, а нерівні шлюби, як і нерівна дружба, рідко кінчаються добром. Я кажу це так собі, тільки для прикладу, бо не вірю, що ви справді гадаєте, ніби між нами таке можливе.
Джудіт прикипіла своїми темно-блакитними очима до відкритого й чесного лиця Звіробоя, немов бажала зазирнути в юнакову душу. Не помітивши ані найменшого проблиску потаєної думки, дівчина повірила, що він сприймає цю розмову за звичайний жарт і навіть не здогадується, що її серце насправді глибоко вражене. В першу мить вона відчула образу, а потім зрозуміла, як несправедливо було б ставити за провину мисливцеві його самозневагу та скромність.
Нова перешкода загострила її почуття й ще дужче поглибила її цікавість до хлопця. В цей критичний момент Джудіт сяйнула смілива думка, яку її меткий та винахідливий розум блискавично розгорнув у цілий план. Вона рішуче вхопилася за цей план, сподіваючись раз і назавжди поєднати Звіробоєву долю з своєю. Однак, щоб не уривати розмови надто різко, Джудіт відповіла на останні слова юнака так серйозно й щиро, ніби її початковий намір залишився незмінний.
— Звичайно, я не маю права хвалитися своєю ріднею після того, про що дізналася цієї ночі,— засмучено промовила дівчина. — Щоправда, в мене була мати, але навіть прізвища її я не знаю. Що ж до батька, то, мабуть, ліпше про нього ніколи не знати, аби не згадувати лихим словом.
— Джудіт, — обережно взявши її за руку, сказав Звіробій з тією мужньою щирістю, яка проклала собі стежку до самого серця дівчини, — краще нам облишити на сьогодні розмову. Засніть, і нехай вам присниться все, що ви бачили й пережили. Можливо, вранці деякі речі, що зараз здаються вам такими сумними, видаватимуться веселішими. Головне, ніколи не робіть нічого під впливом сердечної скорботи або з наміром помститися самій собі за кривди, що їх вам заподіяли інші. Все, що було сказано цієї ночі, залишиться таємницею між вами та мною, і ніхто не вивідає в мене цієї таємниці, навіть Змій. Якщо ваші батьки були грішні, то нехай їхня дочка проживе без гріха. Згадайте, що ви молоді, а молодість завжди може сподіватися на краще майбутнє. До того ж ви розумніші, ніж звичайно бувають дівчата, і це також неабияка перевага… А тепер час трохи спочити, бо завтра на декого з нас чекає важкий день.
Говорячи це, Звіробій підвівся, і Джудіт змушена була зробити те саме. Вони знову замкнули скриню і розійшлися мовчки. Джудіт примостилася біля Уа-та-Уа, а Звіробій простелив ковдру на підлозі в каюті "ковчега".
Хвилин за п'ять юнак уже поринув у глибокий сон. Але дівчина ще довго не могла заснути. Вона сама не знала, скрушатися їй чи радіти з того, що задум її не вдався. З одного боку, жіноча гідність Джудіт не постраждала; та все ж дівчина зазнала поразки або принаймні мала примиритися з необхідністю відкласти свої надії на майбутнє, яке ввижалося їй таким безпросвітним. Потім визрів сміливий план на завтра, і її підхопила нова хвиля рішучості. Коли нарешті дрімота склепила дівчині очі, перед нею замиготіли картини успіху й щастя, породжені уявою, яку підохочували оптимістична вдача та неабияка винахідливість.
РОЗДІЛ XXV
О мамо, чорна тінь лягла
На світлі мої мрії.
Похмура хмара сповила
Життя й пісні-надії.
Холодним снігом замело
У грудях тепле джерело.
Маргарет Девідсон
Уа-та-Уа і Гетті встали на світанку, залишивши Джудіт у обіймах сну. На свій туалет індіянка витратила не більше хвилини: швиденько вклала простим вузлом свої довгі, чорні, як смола, коси, туго підперезала ситцеве плаття, що облягало її гнучкий стан, і взула на свої маленькі ноги строкато вишивані мокасини. Вбравшися, вона залишила свою товаришку, що поралася в хаті, і вийшла на поміст подихати свіжим ранковим повітрям. Там вона знайшла Чингачгука, що роздивлявся береги озера, гори й небо; в погляді його відчувалася мудрість лісовика і поважність індіянина.
Зустріч двох закоханих була проста, але сповнена ніжності. Вождь поводився з дівчиною, як належить мужчині,— ласкаво, проте без хлопчачого захоплення і поспіху, а в усмішці дівчини, в її потуплених очах відчувалась властива її статі сором'язливість. Жоден з них і слова не вимовив, вони розмовляли очима, та розуміли один одного пречудово, наче вживали цілий словник. Уа-та-Уа рідко так красувалася своєю вродою, як того ранку: вона вмилася, відпочила, і її обличчя дихало свіжістю, якої позбавлені навіть юні й вродливі індіянки, виснажені важким лісовим життям. До того ж Джудіт за короткий час їхнього знайомства нс тільки втаємничила її в деякі секрети жіночого туалету, але й подарувала їй кілька лепських строїв з власного гардеробу, і строї ті допомогли ви-виявити природну зграбність індіянської дівчини. Усе те закоханий зразу ж помітив, і його обличчя засяяло втіхою. Та за мить воно знову споважніло, позначене тривогою й сумом. Табурети, на яких учора сиділи учасники наради, ще й досі були на помості; поставивши діва з них до стіни, Чингачгук сів і знаком запросив свою кохану зробити те ж саме. Коли вона сіла, він добру хвилину мовчав, замислений і сповнений гідності того, хто народжений, щоб сидіти біля вогнища ради, а Уа-та-Уа потай спостерігала за виразом його обличчя, терпляча й покірна, як і належить жінці свого племені. По тому юний воїн простягнув руку вперед, наче вказуючи на красу того величного видовища, що розгорнулося перед ними в цей чарівний час, коли весь круговид вирізнявся, осяяний прозорим світанком.