Зі сходу долина замкнена стрімкою стіною в дві тисячі метрів височиною. Ми підійшли до неї 28 травня і знаходилися усього в ста п'ятдесяти кілометрах від Ірландії.
Чи не мав часом наміру капітан Немо піднятися вище і висадитися на Британських островах? Та ні. На превеликий подив, він знову пішов на південь і повернувся в європейські води. Коли ми обходили Смарагдовий острів, я на одну мить побачив мис Клір і маяк Фастонет, що світить тисячам кораблів, котрі виходять із Глазго або Ліверпуля.
Дуже важливе питання виникло в моїй голові. Чи зважиться "Наутилус" ввійти в Ламанш?
Нед Ленд, що знову з'явився на людях відтоді, як ми йшли поблизу землі, увесь час запитував мене про це. Що я міг йому відповісти? Капітан Немо не показувався нам на очі. Він уже дав канадцю можливість глянути па береги Америки, чи не покаже він мені береги Франції?
Тим часом "Наутилус" продовжував йти на південь. 30 травня він пройшов поблизу Ландсенда й островів Сілли, що залишилися [362] в нас праворуч. Якщо він мав намір ввійти в Ламанш, йому треба було б взяти курс прямо на схід. Він цього не зробив.
Протягом усього дня 31 травня "Наутилус" описав у морі кілька кіл, що мене дуже заінтригувало. Здавалося, він розшукує якесь певне місце, що його було нелегко знайти. Опівдні капітан Немо сам став за кермо. Мені він не сказав ні слова. Вигляд у нього був похмурий як ніколи. Що могло так засмутити його? Може, близькість європейських берегів або ж спливли спогади про покинуту ним батьківщину? Що відчував він у цей час? Каяття совісті чи жаль? Ці думки довго крутилися у мене в голові, і в той же час було якесь передчуття, що в найближчому майбутньому ця таємниця капітана якось проясниться.
Наступного дня "Наутилус" маневрував усе тими ж колами. Ясно, що він шукав у цій частині океану якийсь потрібний йому пункт. Так само, як напередодні, капітан Немо вийшов визначити висоту сонця. Море було спокійне, небо чисте. На лінії обрію вимальовувалося велике парове судно. На кормі не було ніякого прапора, і я не міг визначити його національність. За кілька хвилин до проходження сонця через меридіан капітан Немо взяв секстан і з винятковою увагою став спостерігати його показання. Повний спокій моря полегшував спостереження. Не зазнаючи ні бічної, ні кільової хитавиці, "Наутилус" стояв незрушно.
У цей час я теж був на палубі. Закінчивши своє спостереження, капітан проказав:
— Тут!
І зійшов у люк. Чи помітив він, що судно, яке з'явилося, змінило напрямок і начебто йшло па зближення з нами? Цього я не можу сказати.
Я повернувся до салону. Створки засунулися, я почув шипіння води, що наповняла резервуари. "Наутилус" почав занурюватися по вертикальній лінії. Кілька хвилин потому "Наутилус" зупинився на глибині восьмисот тридцяти трьох метрів і ліг на дно.
Світна стеля в салоні згасла, вікна знову розкрилися, і я крізь кришталь стекол побачив море, яскраво освітлене променями прожектора в радіусі півмилі. Я подивився праворуч, але побачив лише масу спокійних вод.
З лівого борту видпілася на дні моря якась велика купа, що відразу привернула на себе мою увагу. Можна було подумати, що це якісь руїни, покриті шаром білуватих черепашок, як сніговим покривом. Уважно придивившись до цієї маси, я виявив, що вона має форму корабля без щогл, що затонув носом униз. Ця смутна [363] подія, видимо, сталася давно. Якщо ці рештки аварії корабля встигли покритися таким шаром відкладень, то він мав уже багато років пролежати на дні.
Що це за корабель? Чому "Наутилус" приплив відвідати його могилу? Чи не внаслідок аварії затонуло це судно?
Я не знав, що й подумати, як раптом поруч зі мною виник капітан Немо і неквапно повідав таке:
— Колись корабель цей мав ім'я "Марселець". Він був спущений у тисяча сімсот шістдесят другому році і ніс на собі сімдесят чотири гармати. Тринадцятого серпня тисяча сімсот сімдесят восьмого року він сміливо вступив у бій з "Престогоиом". Четвертого липня тисяча сімсот сімдесят дев'ятого року він разом з ескадрою адмірала Естена сприяв узяттю Гренади. П'ятого вересня тисяча сімсот вісімдесят першого року він брав участь у битві графа де Грасса у бухті Чезапік. У тисяча сімсот дев'яносто четвертому році французька республіка змінила його назву. Шістнадцятого квітня того ж року він приєднався в Бресті до ескадри Вілларе-Жуайоз, що мала призначення охороняти транспорт пшениці, котрий йшов з Америки під командуванням адмірала Ван Стабеля. Одинадцятого і дванадцятого преріаля другого року ця ескадра зустрілася з англійським флотом. Сьогодні тринадцяте преріаля, перше червня тисяча вісімсот шістдесят восьмого року. Сімдесят чотири роки тому, день у день, на цьому самому місці, на сорок сьомому градусі двадцять четвертій мінуті північної широти і сімнадцятому градусі двадцять восьмій мінуті довготи, згаданий корабель вступив у героїчний бій з англійським флотом, а коли всі три його щогли були збиті, трюм наповнила вода і третина екіпажу вийшла з бою, після цього він зволів потопити себе разом із трьомастами п'ятдесятьма шістьма своїми моряками, і, прибивши до корми свій прапор, команда з вигуком: "Хай живе республіка!" — разом з кораблем щезла під водою.
— "Месник"! — вигукнув я.
— Так, "Месник"! Яке прекрасне ім'я, — прошепотів капітан Немо і замислено схрестив руки на грудях.
Глава двадцять перша
ГЕКАТОМБА
Ця несподівана сцена, ця манера говорити, ця історична довідка про корабель-патріот, почата холодним тоном, потім хвилювання, з яким ця своєрідна людина промовляла останні слова, нарешті сама назва "Месник", сказана в підкресленому, ясному для [364] мене значенні, — усе це глибоко запало в мою душу. Я не зводив очей з капітана. А він, простягаючи руки до моря, дивився палким поглядом на уславлені останки корабля. Може, мені і не випаде довідатися, хто ця людина, звідки він прийшов, куди йде, але я усе ясніше бачив, як людина в ньому проступала крізь постать ученого. Ні, не вульгарна мізантропія загнала капітана Немо з його товаришами в залізний корпус "Наутилуса", але ненависть, така величезна і піднесена, що сам час не міг її пом'якшити.
Але ця ненависть, чи була вона дієвою, чи шукала вона можливостей для помсти? Майбутнє мені це показало дуже швидко..
Тим часом "Наутилус" став тихо підніматися до морської поверхні; химерні форми "Месника" усе більше і більше даленіли з моїх очей. Нарешті, легка хитавиця показала, що ми уже вийшли на чисте повітря.
У цей час почувся глухий звук гарматного пострілу. Я глянув на капітана. Капітан навіть не поворухнувся.
— Капітане? — запитально глянув я на нього. Він не відповів. Я піднявся на палубу. Канадець і Консель мене уже випередили.
— Звідки цей постріл? — запитав я.
Глянувши в напрямку до поміченого корабля, я побачив, що він став наближатися і підсилив хід. Нас розділяли шість миль простору.
— Гармата, — відповів мені канадець.
— Що це за судно, Неде?
— Судячи з оснащення, з низьких щогл, б'юся об заклад, що корабель військовий, — відповідав канадець. — Нехай він іде на нас і, коли потрібно, потопить цей проклятий "Наутилус".
— Друже мій Неде, — сказав Консель, — а що він може зробити "Наутилусу"? Хіба він може атакувати його у воді? Розстріляти на дні моря?
— Скажіть, Неде, — запитав я, — можете ви визначити національність корабля?
Канадець насупив брови, зіщулив очі і кілька хвилин усією силою своєї пильності вдивлявся в корабель.
— Ні, пане професоре, не можу. Прапор не піднятий. Можу тільки сказати напевно, що корабель військовий, тому що на кінці його головної щогли майорить довгий вимпел.
Ми уже чверть години спостерігали за кораблем, що йшов на нас. Я не міг припустити, щоб він розгледів "Наутилус" на такій відстані, а ще менше, щоб він зрозумів, з якою морською машиною має справу. [366]
Незабаром канадець повідомив мені, що це військовий корабель, з тараном і двома броньованими палубами. Густий чорний дим валив з його двох труб. Прибрані вітрила зливалися з лініями рей. На гафелі ніякого прапора. Відстань не дозволяла визначити колір вимпела, що вився тонкою стрічечкою.
Він швидко йшов уперед. Якщо капітан Немо дасть йому підійти близько, то для нас з'явиться можливість на порятунок.
— Пане професоре, — сказав Нед Ленд, — якщо корабель підійде до нас на милю, я кинуся в море, і пропоную вам зробити те ж саме.
Я не відповів на пропозицію канадця і продовжував розглядати корабель, що виростав прямо на очах. Якщо він англійський, французький, американський або російський, він, безсумнівно, підбере нас, якщо ми допливемо до його борту.
-" Пане професоре, дозвольте нагадати, — сказав канадець, — що ми особисто маємо деякий досвід в плаванні, і якщо пан професор погодиться піти за своїм другом Недом, то він може покласти на мене обов'язок свого буксира.
Тільки я хотів йому відповісти, як білий димок пахнув з передньої частини корабля. Через кілька секунд морська вода, збаламучена падінням важкого тіла, обдала корму "Наутилуса". Трохи пізніше звук пострілу долинув до моїх вух.
— Як? Вони по нас стріляють! — вигукнув я.
— Молодці! — пробурмотів канадець.
— Виходить, вони не сприймають нас за потерпілих аварію корабля, що вчепилися за якийсь уламок судна!
— Не в обиду буде сказано пану... Здорово! — буркнув канадець, струшуючи із себе воду, що бризнула на нього від другого ядра. — Не в обиду буде сказано пану професору, але вони визнали вашого нарвала і гатять по нарвалу.
— Але ж вони повинні бачити, що мають справу з людьми! — вигукнув я.
— Може, тому і гатять! — відповів Нед Ленд, поглядаючи на мене.
Мене відразу осінило. Тепер вони, звичайно, знали, як ставитися до існування цього нібито чудовиська. Ще тоді, при абордажі, коли канадець поцілив нарвала гарпуном, капітан Фарагут, звичайно, зрозумів, що нарвал не що інше, як підвідний човен, набагато небезпечніший, аніж надприродний представник китоподібних.
Напевно, це було так, і безсумнівно, що тепер по усіх морях ганялися за цією страшною машиною руйнації. [367]
І справді, страшне знаряддя, якщо капітан Немо, як це можна було й припускати, призначав "Наутилус" для помсти! Хіба тієї ночі в Індійському океані, коли він замкнув мас у глуху камеру, він не зробив нападу на якийсь корабель? А та людина, похована на кораловому цвинтарі, чи не стала жертвою удару, нанесеного "Наутилусом" кораблю? Авжеж, так, напевно, це було так.