Він пристав на це вельми охоче, бо невеличке зволікання по суті нічого не міняло. Рада скінчилася, й Непосида оголосив про свій намір чим скорше рушити в дорогу. Йому довелося, однак, зачекати ще не менше години, поки як слід споночіло. Всі повернулися до своїх справ, а мисливець знов заходився вивчати якості вподобаної рушниці.
Та ось настала дев'ята година, й Непосида міг виступати. Замість щиро попрощатися з усіма, він буркнув понуро й холодно лише кілька слів. Невдоволення тим, що йому здавалося безглуздою впертістю Джудіт, каламутилося в його душі, змішуючись з гірким почуттям приниження, якого він зазнав, перебуваючи на озері. Та, як часто буває з грубими й обмеженими людьми, він схильний був винуватити не себе, а інших за свої невдачі.
Джудіт простягла йому руку скорше з радістю, ніж з жалем; делавар та його наречена теж анітрохи не шкодували, що Марч покидає їх. Тільки Гетті безхитро виказала свій глибокий і щирий сум. Сором'язливість і скромність, притаманні її вдачі, змушували дівчину триматися осторонь, аж поки Непосида ступив у човник, де на нього вже чекав Звіробій. Лише тоді Гетті перейшла в "ковчег" і нечутною ходою наблизилась до корми, звідки мало відплисти легеньке суденце. Тут почуття взяли гору над сором'язливістю, й дівчина заговорила.
— Прощавайте, Непосидо! — гукнула вона своїм приємним голоском. — Прощавайте, любий Непосидо! Стережіться, коли йтимете через ліс, і не зупиняйтеся до самого форту. Навколо озера гуронів, далебі, не менше, ніж листя на деревах, і сильного мужчину вони не зустрінуть так ласкаво, як зустрічали мене.
Марч здобув владу над цією слабоумною, але щиросердою дівчиною тільки завдяки своїй вроді. Кволенький розум Гетті не спромігся прозирнути душі цієї людини. Правда, вона вважала, що Марч грубуватий, часом жорстокий, але такий же був її батько, та й інші чоловіки, котрих їй привелося знати. Отже, гадала вона, ці риси властиві всім чоловікам, і поблажливо ставилась до Непосидиних вад. Проте не можна сказати, що Гетті по-справжньому кохала Марча. Він розбудив у ній почуття, яке, безперечно, переросло б у сліпу пристрасть, аби Марч захотів роздмухати тліючу жаринку. Та він майже не помічав бідолашної дівчини й зневажливо говорив про її неповноцінність.
Але цього разу всі, хто залишався на озері, так холодно попрощалися з Непосидою, що турботливий поклик Гетті мимоволі розчулив його.
Дужим помахом весла Марч завернув човника й підігнав його знов до "ковчега". Гетті, чия мужність зросла, коли відплив її герой, не чекала цього й боязко позадкувала від краю корми.
— Ви добра дівчина, Гетті, і я не можу гайнути звідси, не потиснувши вам на прощання руки, — мовив лагідно Марч. — Зрештою, Джудіт нічим не краща за вас, хоч трішечки, може, й вродливіша. А щодо розуму, то коли чесність і щирість у поводженні з хлопцем свідчать про здоровий глузд дівчини, тоді ви варті дюжини таких, як Джудіт; і не тільки Джудіт, а й більшості молодих жінок, котрих я знаю.
— Не кажіть зле про Джудіт, Гаррі! — заблагала Гетті.— Тато помер, і мама померла, тепер ми з Джудіт самі-самісінькі на білім світі. Негоже сестрі лихословити проти сестри чи дозволяти це будь-кому іншому. Тато лежить в озері, мама — теж, і ми не знаємо, коли й нас туди покладуть.
— Вельми слушно, дитино, як майже все, що від вас чуєш. Так от, Гетті, коли нам іще доведеться побачитись, ви матимете в мені друга, хоч би що там вигадувала ваша сестра. Не потаю, я не полюбляв вашої матусі, бо надто по-різному ми з нею дивилися на життя, зате ваш батечко — старий Том—і я пасували один одному, як хутряна оленяча куртка пасує ставному парубкові. Я завжди був тієї думки, що старий Плавучий Том Гаттер—добрячий чолов'яга, і скажу це в очі всім ворогам як ради нього самого, так і ради вас.
— Прощавайте, Непосидо, — повторила Гетті; невідомо чому їй раптом так само пристрасно забажалося чимшвидше спровадити молодого велета геть, як лише мить тому вона прагла затримати його. — Прощавайте, Непосидо, йдіть обережно лісом. А я прочитаю ради вас главу з біблії і згадаю вас у своїх молитвах.
Це означало торкнутися теми, яка не знаходила відгуку в душі Марча. Тому, не кажучи більше ні слова, він сердечно потис дівчині руку й повернувся в човен. За хвилину обидва шукачі пригод одпливли вже на добру сотню футів від "ковчега", а ще через п'ять чи шість хвилин їх остаточно поглинула пітьма. Гетті глибоко зітхнула і приєдналась до своєї сестри та делаварки.
Якийсь час Звіробій і його товариш веслували мовчки. Було вирішено, що Непосида зійде на берег на тому самому місці, де він уперше сів у човник на початку нашої оповіді. Бралось до уваги, що гурони не дуже наглядали за цим куточком, а Непосиді легше було б навіть поночі пробиратися звідти лісом, бо там він мав знайомі прикмети.
Під ударами весел двох дужих і спритних човнярів легеньке суденце швидко линуло вперед. Не минуло й чверті години, як наші герої досягли мети й опинилися в густих прибережних тінях, зовсім близько від потрібного їм місця. Тут вони кинули весла й почали прощатися, пильнуючи, аби їх не почув якийсь гурон, що ненароком міг сюди заблукати.
— Як тільки доб'єшся до форту, Непосидо, постарайся умовити офіцерів вислати загін проти гуронів, — почав Звіробій, — і ліпше буде, коли ти проведеш їх сам. Ти знаєш стежки, знаєш озеро й довколишню місцевість, тож зробиш це краще за будь-якого розвідника. Передусім іди до гуронського табору й там шукай сліди, які тобі все розкажуть. Єдиного погляду на замок та ковчег буде досить, щоб побачити, в якому становищі делавар і жінки. Принаймні вам випаде добра нагода наступити мінгам на п'яти і провчити негідників так, щоб та наука надовго їм запам'яталась. Для мене, правда, це вже однаково, бо мою долю вирішать раніше, ніж сяде сонце, але Джудіт та Гетті ще можна врятувати.
— А як буде тобі, Натаніелю? — спитав Непосида з цікавістю, звичайно не властивою йому, коли йшлося про чужі клопоти. — Як буде тобі, ти знаєш?
— Тільки сам бог у своїй мудрості може відповісти на це, Гаррі Марчу! Хмари зібралися чорні й зловісні, і я готую себе до найгіршого. Жадоба помсти оповнила серця мінгів; коли їм хоч трохи не пощастить у зазіханнях на Гаттерове майно, чи на бранців, чи на Уа-та-Уа, — то мені не уникнути тортур.
— Оце вже паскудство, і треба будь-що не допустити його, — відповів Непосида, котрий не бачив різниці між добром і злом, як завжди трапляється з себелюбними і грубими людьми. — Дуже шкодую, що старий Гаттер і я не оскальпували кожну тварюку в їхньому таборі, коли ми вперше зійшли на берег! Аби ти не спасував, Звіробою, були б вони всі голомозі. Та й ти оце зараз не потрапив би в таку безвихідь.
— Ліпше б ти пошкодував, що взагалі брався за таке ганебне для білого діло. Не було б цього, й у нас не тільки не дійшло б до бійки з гуронами, але й Томас Гаттер зостався б живий, і серця дикунів не палали б жадобою помсти. А смерть молодої жінки вже зовсім недоречна, Гаррі Марчу, й лежить важким тягарем на нашому доброму імені.
Все це було таке незаперечне й здавалося таким очевидним самому Непосиді, що він мовчки опустив весло в воду й погнав човника до берега, ніби рятуючись од докорів сумління.
Хвилини за дві човник легенько тернувся носом об прибережну рінь. Вийти на берег, завдати на плечі торбу й рушницю і налаштуватися до походу — на все це Непосиді стало одної миті. Буркнувши на прощання "бувай", він уже ступив кілька кроків до лісу, коли раптом якесь незбагненне почуття змусило його зупинитися й обернутись лицем до товариша.
— Невже ти справді збираєшся знову віддатися в руки кровожерливих дикунів, Звіробою? — сказав він з гнівним осудом, в якому вчувалося шляхетне поривання. — Таке може вчинити тільки божевільний або ж просто дурень.
—Є люди, на чий погляд додержувати свого слова можуть лише божевільні, а є й такі, що дивляться на це зовсім інакше, Гаррі Непосидо. Мабуть, ти належиш до перших, а я—до останніх. Мені надали відпустку, й коли мене тільки не зрадять сила та розум, я повернуся на місце завтра до полудня.
— Чого варті й самі індіяни, і дане їм слово, й відпустка, одержана від недолюдків, які не мають ні душі, ні імені?!
— Хай вони навіть не мають ні душі, ні імені, зате їх маємо ми, Гаррі Марчу! Ця відпустка, далебі, не є угодою між мною та мін-гами, це врочиста домовленість із власним сумлінням. Той, хто гадає, ніби він може, потрапивши в біду, пообіцяти що завгодно червоношкірим, а потім зламати своє слово, той чинить проти власного сумління і не поважає самого себе. Бувай здоровий, Непосидо! Може, нам не доведеться більше побачитись, але я бажаю тобі ніколи не забувати про дане тобою слово честі ради того, щоб уникнути тілесного болю чи душевної муки.
Тепер Марчеві знову хотілося чимшвидше піти геть. Він неспроможний був збагнути високих почуттів свого товариша і втік, проклинаючи в думці божевілля, яке штовхає людину на власну загибель. Звіробій, навпаки, не виявляв ані найменшого хвилювання. Він спокійно постояв на березі, прислухаючись, як необережно продирається Непосида крізь кущі, осудливо похитав головою і поволі рушив до свого човна. Перш ніж занурити весло у воду, молодий мисливець оглянув краєвид, що розгортався перед ним у зоряному сяйві. Це було те саме місце, звідки він уперше побачив Мерехтливе Свічадо. Тільки тоді воно золотіло під яскравим промінням літнього полудня, а тепер, укрите нічними тінями, здавалося сумним та зажуреним. Гори здіймалися навколо нього, мов чорні мури, відгороджуючи його від усього світу, а тьмяні відблиски, що й досі блимали посеред широкого водяного простору, могли правити за непогані символи вельми слабеньких сподівань, якими йому світило його власне майбутнє. Важко зітхнувши, юнак од-штовхнув човна від берега й упевнено погнав його назад, до "ковчега" та "замку".
РОЗДІЛ XXIV
Мед часто переходить в жовч,
Таємні насолоди — в ганьбу відкриту,
Обжерливість — у вимушений піст.
Ім'я бундючне рам'я має зміст,
Солодка мова — гіркоту полинну,
Обманна слава — сутність швидкоплинну.
Шекспір, "Викрадення Лукреції"
Джудіт нетерпеливилась, очікуючи на помості Звіробоя: Коли він підплив до будинку, Уа-та-Уа й Гетті вже міцно спали на ліжкові, що належало двом сестрам, а делавар простягся на підлозі в сусідній кімнаті.