242. У грецькому оригіналі гра слів: Подемос кидає в ступу лаконське прибережне місто Прасії, назва якого співзвучна із словом "прасон" — "часник".
248. Мегара славилась високоякісним сортом цибулі.
250. Сицилія продукувала неперевершені сорти сиру.
252. Гордість Аттики становив мед.
269-270. Йдеться про Клеона, керівника радикальної партії.
277. Самофракійські таїнства — містерії на о. Самофракії на честь кабірів — демонів родючості й захисників від бур.
282. Мова йде про Брасіда, спартанського полководця, що разом з Клеоном загинув у битві при Амфіполі.
406. Культ Селени й Геліоса, тобто Місяця і Сонця, властивий східним народам.
449. Ячмінь — була звичайна їжа рабів і полонених.
[475]
466. Твердолобі беотійці противилися укладенню мирного договору Спарти з Афінами.
475. Аргосці, зацікавлені в ослабленні і Спарти, і Афін, були за продовження війни.
481. Мегарці висловлювали незадоволення з мирного договору, тому що за Афінами залишився порт Нісея, їхнє "вікно у світ".
606. Арістофан вважає Перікла винуватцем війни, тому що з його ініціативи був ухвалений закон про економічну блокаду Ме-гари у 432 р. до н. є.
668-669. "...був наш ум тоді На шкіряному ринку..." — тобто афіняни довіряли Клеону, який агітував за війну до переможного кінця.
676. До різних закидів на адресу Клеона приєднується ще обвинувачення у незаконному привласненні прав афінського громадянства.
690. "...він ліхтарник..." — мова йде про Гіпербола, виробника ламп, спадкоємця Клеона на посту керівника радикальної партії в Афінах.
697. Софокл, про якого Арістофан відгукується з неприхованою симпатією, у цьому місці характеризується негативно. Не на користь Софокла порівняння з Сімонідом, який писав за гроші. Античний коментатор гадає, що Арістофан засуджує Софокла за те, що він як стратег брав участь у каральній експедиції проти о. Самоса.
712. Полинний напій був засобом проти шлункових болів.
744 і далі. Арістофан згадує персонажі балаганної комедії, зокрема ненажерливого Геракла та блазенських рабів, протиставляючи їм політичну спрямованість своїх творів, особливо боротьбу з гострозубим драконом, тобто Клеоном.
783 і далі. Глузування з трагічного поета Каркіна і його синів, акторів за професією, яких Арістофан висміює за низький зріст і примітивну танцювальну техніку. Насміхання з їх батька полягає в тому, що його комедію "Миші" спіткала невдача, тобто її "схрумав кіт".
804. Випад проти сучасних Арістофану драматургів Морсіма і Меланфія, родичів Есхіла.
829 і далі. Кепкування з високопарного стилю і дешевого ліризму поетів-дифірамбістів.
948. Жертовну тварину перед зарізом обсипали ячменем, а роги оповивали стрічками.
968. Традиційна формула, яку виголошував жрець перед жертвоприношенням.
990. "Літ тринадцять підряд". — Початком Пелопоннеської війни вважається 431 р. до н. є., тобто від її початку до постановки "Миру" минуло 10, а не 13 років. Арістофан, очевидно, датує її початок роком 434 до н. є. — подіями на о. Коркірі, які стали однією з причин війни.
[476]
1014. Пародійна цитата з трагедії Меланфія "Медея".
1060. Згідно з ритуалом, язик жертовної тварини вирізували окремо і присвячували його Гераклу.
1066. Мавпами віщун Гієрокл називає спартанців, яким афіняни закидали підступність і лицемірство.
1093-1097. Рядки, складені з гомерівських фраз.
1174. Таксіарх — начальник піхотного ополчення філи.
1176. Пурпурові тканини з міста Сарди в Малій Азії цінилися високо в Греції.
1179. Чи то півень, чи то кінь — фантастичне зображення, яке зустрічалося на щитах і шоломах.
1185. Списки ополченців, призваних на військову службу, оголошувалися на дошці біля статуй героїв — покровителів філ, у даному випадку при зображенні Пандіона, опікуна філи Пан-доніади.
1230. "...три цеглини". — У Стародавній Греції користувалися гладкими камінцями як туалетним папером. У зв'язку з цим виникла приказка: "Для сідниці досить трьох камінців".
1234. Панцир мав чотири отвори, по одному зверху і внизу і два (для рук) по боках. Ці отвори Трігей порівнює з пазами для весел на кораблях.
1253. За твердженням історика Геродота, єгиптяни раз на місяць рвотними засобами прочищали собі шлунок.
1268 і далі. На бенкетах залюбки слухали спів хлопчиків. Тут один хлопець, син полководця Ламаха, співає гімн на честь війни, а син боягуза Клеоніма виголошує вірш Архілона про те, як поет, рятуючи життя, покинув щит.