Взять ліру я його прошу і трохи поспівати
Із Сімонідових пісень, — як "барана" обстригли.
А він відмовив, що дурний це звичай — за чарками
Співать під ліру, мов жінки, що ячні крупи мелють.
Фідіппід
Хіба ж не мусив я тебе побить, ще й потоптати?
1360 Співати загадав мені й частуєш, мов цикаду!
Стрепсіад
Отак же само, як тепер, і дома говорив він.
Ще й Симоніда узивав поетом препоганим.
Хоч через силу, а себе я стримував спочатку,
А далі попросив його узяти віття мирта
Й Есхіла почитать мені. А він говорить прямо:
"Так, я Есхіла визнаю серед поетів першим —
В балаканині гомінкій, в нескладнім велемовстві".
Як ви вважаєте, чи міг я серцем не скипіти?
Проте, свій прикусивши гнів, сказав я: "То принаймні
1370 Щось із новіших прочитай розумне і дотепне".
Із Евріпіда він почав про те, — й сказати сором! —
Як одноматерню сестру звів брат її безчесний.
Ну, тут уже не стерпів я і з лайкою й ганьбою
Дав добру нагінку йому. А потім, як звичайно,
За словом слово, та й пішло! Як схопиться він раптом
Та й ну душить, товкти мене, гатити й лупцювати!
Фідіппід
Хіба ж не варто, адже ти не хвалиш Евріпіда
Премудрого?
Стрепсіад
Премудрого? О, я тобі сказав би!
Але ти знов поб'єш мене.
Фідіппід
Стрепсіад
1380 За діло? Де ж бо сором твій! Тебе ростив
я змалку,
В дитячім лепеті твої я вгадував бажання!
Ти тільки вимовиш: "Пи-и", даю тобі я пити, [156]
Попросиш "папи" — я в ту ж мить ліплю м'якушку
хліба;
Не встигнеш мовити "е-е", несу тебе за двері
І там потримаю... А ти почав мене душити,
І хоч кричав, і ойкав я,
Й просивсь надвір, проте мене,
Негіднику не виніс ти,
А все душив, і мусив я
1390 під себе наробити.
АНТОДА
Друга половина хору
Мабуть, серця аж тріпотять у молоді —
Всі ждуть його мови.
Якщо він зможе балакнею виправдать
Свої неподобства,
Ми навіть горошинки не дамо тоді
За шкуру старіших.
АНТЕПІРРЕМА
Провідця хору
Тож постарайся, знань нових вигаднику й ковалю,
Так промовляти, щоб здалось, що правду ти говориш.
Фідіппід
Як любо знатись на нових науках напутенних
1400 І застарілі звичаї свідомо зневажати!
Не міг докупи й трьох я слів без помилки зліпити.
А з того часу, як мене віднадив він од цього,
В турботи, мислі і слова я витончені вдався
І можу довести, що сам карати батька властен.
Стрепсіад
Ні, бався кіньми, свідок Зевс! Вже краще годувати
Для тебе коней четверо, ніж гинути з побоїв.
Фідіппід
Вернусь до думки, на якій в розмову ти втрутився,
Тебе спитаю спершу я:
Ти бив мене малого?
Стрепсіад
Фідіппід
А скажи-бо,
Чом з добрим наміром і я тебе не можу бити,
Якщо однаково — побить чи кращого бажати?
Чом спину під удари ти підставити не згоден,
А я повинен? Адже я теж вільним народився.
Хай діти плачуть, думав ти, а батькові — не личить?
Це, скажеш, давнім для дітей встановлено звичаєм.
Тобі на це я відповім: старі — подвійно діти,
Суворіше, ніж молодих, старих карати треба,
Бо помилятись — це для них річ зовсім непростима.
Стрепсіад
1420 Немає ж звичаю ніде батькам таке терпіти.
Фідіппід
А хто ці звичаї завів, не був така ж людина,
Як ти і я, й не умовляв так само предків словом?
Чому ж і я новий закон не можу запровадить,
Щоб за побій могли й сини батьків відлупцювати.
А про синці, що мали ми до видання закону,
Забудьмо й попустімо їм безкарними лишитись.
На півнів подивіться ви й на будь-яку тварину —
Як дістається в них батькам! А чим вони різняться
Від нас? Лиш тим, що в них нема написаних законів.
Стрепсіад
1430 Якщо від півнів приклад ти у всьому хочеш брати,
Чом не їси ти кізяків, на сідало не лазиш?
Фідіппід
Та це ж бо зовсім не одно, — так і Сократ вам скаже.
Стрепсіад
Ну, то не бий мене, а ні, сам потім пожалкуєш.
Фідіппід
Чому?
Стрепсіад
Як я тепер тебе, так і свого ти сина,
Коли він родиться, карай. [158]
Фідіппід
Якщо ж його не буде?
То я наплакався дарма, а ти й помреш зі сміхом?
Стрепсіад
(до глядачів)
Здається, приятелі, це він до ладу говорить,
Готовий перед молоддю я в цьому поступитись —
Як не по правді робимо, то варто й нас побити.
Фідіппід
1440 ще и інший довід ти розглянь.
Стрепсіад
Ну, зовсім я загинув!
Фідіппід
Та ти й на те, чого зазнав, досадувать не будеш.
Стрепсіад
Невже? То поясни ж мені, чим ти мене потішиш.
Фідіппід
Поб'ю я й матір, як тебе.
Стрепсіад
Що кажеш ти? Що кажеш!
Та ще страшніший злочин то!
Фідіппід
А як переконаю
Потоком неправдивих слів,
Що бити слід і матерів?
Стрепсіад
Коли і це здолаєш ти,
Тоді лишається одно —
В провалля з кручі вас зіпхнуть
1450 3 Сократом разом
І з словом неправдивим!
Стрепсіад
(до хору Хмар)
Це через вас я, Хмари, стільки витерпів,
Із усіма вам справами довірившись.
159
Провідця хору Хмар
Ні, сам свого нещастя ти причиною, —
Свої-бо справи повернув на хибну путь.
Стрепсіад
Чому ж цього раніше не сказали ви,
Ще й підбивали селюка старенького?
Провідця хору Хмар
А це ми завжди учиняєм кожному,
У кого нахил до лихого бачимо.
1460 В вир злигоднів такого ми вкидаємо,
Щоб він богів боятись призвичаївся.
Стрепсіад
Ох, і жорстоко, Хмари, це, та правильно!
Позичених я грошей не повинен був
Привласнювать.
(До сина).
Ходімо ж зараз, любий мій,
Поб'єм Сократа з Херефонтом капосним!
Тебе й мене в облуду завели вони.
Фідіппід
Та як я можу вчителів зневажити!
Стрепсіад
Йди, йди! Шануй лиш Зевса наших прадідів!
Фідіппід
Чи не старий ти бевзень!
Зевса прадідів!
1470 Хіба ж він є?
Стрепсіад
А є!
Фідіппід
Та ні, давно уже
Царює Вихор, що з небес прогнав його.
Стрепсіад
Та не прогнав, дарма що й сам я думав так,
Повіривши у Вихра. Ну й безтямний я!
За бога я нікчемну визнав вигадку! [160]
Фідіппід
Ну й божеволій, і базікай сам собі.
(Виходить).
Стрепсіад
Яке безглуздя! Зовсім вижив з розуму!
Не визнавав богів через Сократа я!
(Звертаючись до статуї Гермеса на орхестрі).
Гермесе, любий, зглянься-бо, не гнівайся,
Не допусти загинути, прости мені, —
1480 3 балаканини тої збожеволів я!
Порадь мені — чи скаргу написать на них
Письмову, чи до інших вдатись заходів?
(Прислухається).
Доладно радиш — не заводить позову,
А якнайшвидше хату тим базікалам
Спалити.
(До свого слуги).
Гей, сюди, сюди, мій Ксантію!
Тягни драбину, запасись сокирою,
І як свого ще любиш ти господаря,
Вилазь наверх, розкидай дах на думальні, —
Нехай він їм на голови завалиться.
1490 Мені ж подайте смолоскип палаючий!
Примушу їх сьогодні ж розплатитися
За все, зіб'ю я гонор із хвальків отих.
(Вилазить на дах із смолоскипом).
Учень
(з вікна)
Ой-ой! Ой-ой!
Стрепсіад
Палай, мій смолоскипе, буйним полум'ям!
Учень
Що робиш, чоловіче?
Стрепсіад
Що роблю? Не інше що,
Глибокодумно розмовляю з кроквами. [161]
Другий учень
(з вікна)
Ой лихо! Хто будинок наш підпалює?
Стрепсіад
Той, в кого плащ останній потягнули ви.
Третій учень
Погубиш нас, погубиш!
Стрепсіад
Це й мета моя.
1500 Коли б надій сокира лиш не зрадила
І сам не впав я й в'язів не скрутив собі.
Сократ
(з вікна)
Гей, справді, що ти робиш на покрівлі там?
Стрепсіад
В повітря лину і про сонце думаю.
Сократ
Ой, бідний я, нещасний, — задихаюся!
Херефонт
(вибігаючи)
Я ж, бідолашний, зовсім вже підсмажився!
Стрепсіад
А ви богів навіщо зневажаєте?
Навіщо вам Селени путь вимірювать?
(До слуги).
Жени їх, бий, рубай їх, заслужили-бо,
І що найбільше — до богів зневагою!
Будинок завалюється.
Хор
1510 Ну, ходімо додому! Виставу-бо ми
Відіграли сьогодні на славу.
Хор і актори залишають орхестру.
ПРИМІТКИ
ХМАРИ
Поставлена на Великих Діонісіях 423 р. до н. є., комедія здобула третє місце. Першу нагороду було присуджено тоді комедіографові Кратіну за п'єсу "Пляшка", другу — Аміпсію, авторові комедії "Кони". Пізніше Арістофан пробував переробити "Хмари", проте не завершив до кінця роботи.
17. Строком виплати боргів був останній день місяця.
21. Міна — афінська монета, яка дорівнювала 100 драхмам або 600 оболам.
27. Кінний спорт був улюбленою розвагою багатих юнаків.
37. Демарх — старшина дему (приблизно наш район), до компетенції якого входили також справи погашення боргів приватних осіб і в зв'язку з цим право накладати арешт на майно неспроможних боржників.
63 і далі. Аристократичного походження мати наполягала на тому, щоб новонародженому синові дати якесь ім'я, похідне від слова "гіппос" — "кінь" (такі імена були популярні серед аристократів, які кохалися в конях), а батько, простий селянин, відстоює ім'я "Фідонід", тобто "Ощадливий". Компромісне вирішення назвати сина "Фідіппідом" вражає комізмом.
94 і далі. Насмішка з двох основних тверджень філософії софістів: твердження про механістичну будову всесвіту і про всемогутність діалектики, яка може довести і спростувати будь-яке положення.
177. Палестра — гімнастична школа в античній Греції для хлопчиків віком 13-15 років.
186. Мова йде про загін спартанців, яких після тривалої облоги взяв у 425 р. до н. є. в полон на острові Сфактерії біля Пілосу керівник афінської радикальної партії Клеон.
[468]
203. Конфісковану на завойованій території землю афінські власті за допомогою жеребкування розподіляли між бідних афінян, надаючи їм у власність ділянки (т. зв. "клери").
208. Для Стрепсіада Афіни і суд присяжних (геліея) — невіддільні поняття. Насмішкам з манії засідательства і сутяжництва афінян дав волю Арістофан в комедії "Оси".
211. Евбейські міста за спробу вийти з Морського союзу, в якому керівна роль належала Афінам, жорстоко покарала військова експедиція під проводом Перікла в 445 р. до н. є.
225. Пародіювання астрономічних досліджень, які практикував в Афінах натурфілософ Анаксагор.
285. Око Ефіру — сонце. Ефіром греки називали верхній шар повітря, нижній називався аером.
303. Священні містерії — містерії на честь Деметри і Персе-фони в місті Елевсіні поблизу Афін.
335 і далі. Пародія на високопарний стиль хорової лірики і трагедії.
380 і далі. Пародіювання вчення давньогрецьких філософів-матеріалістів, зокрема Демокріта, який доводив, що атоми — елементарні неподільні частинки тіла — перебувають у вихровому русі.
430. Стадія (стадій) — одиниця відстані в системі мір стародавніх греків між 147 і 192 м або між 174 і 240 м.
551-559. Арістофан критикує сучасних йому комедіографів Евполіда і Герміппа за примітивне наслідування його "Вершників".