С е р Т о б і. Добре, тоді будуй своє щастя на відвазі. Виклич герцогського парубійка на поєдинок і завдай йому одинадцять ран. Моя племінниця про це дізнається. І повір, жодна звідниця у світі не приверне так жінку до чоловіка, як слава про його подвиги.
Ф а б і а н. Іншого шляху немає, сер Ендрю.
С е р Е н д р ю. А хтось із вас віднесе йому мій виклик?
С е р Т о б і. Іди, напиши його розмашистим почерком, коротко і різко. Без різниці – дотепно чи ні. Головне, щоб виклик був красномовний і виразний. Заплямуй суперника чорнилом. Можеш йому тикати, це буде не зайвим. Нагороди стільки нісенітниць, скільки вміститься на аркуші паперу, хоч би аркуш був розмірами з Уерське ліжко в Англії. Іди, берись до справи. Хай у твоєму чорнилі буде достатньо зміїної отрути, а там пиши хоч гусячим пером, це не важливо. Іди!
С е р Е н д р ю. А де я потім знайду вас?
С е р Т о б і. Ми прийдемо до тебе в cubiculo. Іди.
Сер Ендрю іде геть.
Ф а б і а н. Вам дорогий цей чоловічок, сер Тобі?
С е р Т о б і. Так, але йому я ще дорожчий, бо обійшовся не менш як у дві тисячі.
Ф а б і а н. Сподіваюся, він напише надзвичайного листа. Але ж ви його не передасте?
С е р Т о б і. Щоб мене грім побив, якщо не передам! А ти будь-що підбий юнака відповісти. Здається мені, що їх волами і мотузками не притягнеш один до одного. Якщо ти розітнеш Ендрю і в його печінці вистачить крові, щоб загрузла блошина нога, я готовий проковтнути всю іншу анатомію.
Входить М а р і я.
С е р Т о б і. А ось і моя пташка-співуха.
М а р і я. Якщо хочете повеселитися і пореготати до кольок, ідіть за мною. Цей бовдур Мальволіо зробився язичником, справжнім віровідступником, бо жоден справжній християнин не повірив би такій нісенітниці. Він у жовтих панчохах.
С е р Т о б і. І в підв'язках навхрест?
М а р і я. У найогидніших, як учитель з церковної школи. Я кралася за ним, як убивця. Він виконує всі пункти листа, якого я підкинула, і так посміхається, що тепер на його обличчі більше зморщок, ніж на новій карті з додачею Індій. Ви не бачили нічого подібного. Мені так і хочеться жбурнути чимось у нього. Я певна, що господиня поб'є його, а він буде посміхатись і вважати це проявом її прихильності.
С е р Т о б і. Ану, веди, веди нас до нього.
Ідуть геть.
Сцена третя
Вулиця.
Входять С е б а с т ь я н і А н т о н і о.
С е б а с т ь я н
Я клопотів позбавить вас хотів,
Але якщо вони дають вам радість,
То я мовчу.
А н т о н і о
Я кинуть вас не міг.
Немов сталеве лезо, уп'ялася
Вас бачити (хоча воно велике),
А страх за вас, бо незнайомий край
Чужинця зустрічає неласкаво.
Без досвіду, без друзів тут блукати
Вам небезпечно. Тож моя любов
Зі страхом разом рушила за вами.
С е б а с т ь я н
Антоніо, мій друже, що скажу
У відповідь? Лиш: "Дякую сердечно".
Такими дріб'язковими грошима
Доводиться платити за добро.
Коли б мій гаманець не був порожній,
А міг змагатись з вдячністю моєю,
То вам би я щедріше відплатив.
Ну, що тепер? Поглянемо на місто?
А н т о н і о
Притулок спершу треба підшукать.
С е б а с т ь я н
Я не стомився, ніч іще далеко.
Давайте помилуємося разом,
Хоч трохи, чудесами давнини,
Якими так уславлене це місто.
А н т о н і о
Пробачте, та по вулицях мені
Блукати разом з вами небезпечно,
Бо якось довелось мені в бою
Завдати шкоди герцогським галерам.
Мене впізнати можуть і спіймати.
С е б а с т ь я н
Невже кривава сутичка була?
А н т о н і о
На щастя, кров тоді не пролилася,
Хоч в запалі морського абордажу
Недовго і до крові. Я з тих пір
Можливість мав відшкодувати збитки.
Багато хто зі спільників моїх
Так і зробили, щоб зв'язків торгових
Не розривати з герцогством. Та я
Не згодився, і можу заплатити
За це життям, якщо мене спіймають.
С е б а с т ь я н
То будьте обережним.
А н т о н і о
Доведеться.
Прошу, візьміть у мене гаманець.
Зупинимось, напевне, в передмісті,
В "Слоні" — готелю кращого не знайдеш.
Піду, про все домовлюся, а ви
Збагачуйте свій розум спогляданням
Красот місцевих. Я вас підіжду.
С е б а с т ь я н
Навіщо гаманець мені?
А н т о н і о
Можливо,
Захочете для себе щось купити,
А у кишенях порожньо у вас.
С е б а с т ь я н
Ну добре, буду вашим скарбівничим.
До зустрічі.
А н т о н і о
Чекаю вас в "Слоні".
Ідуть геть.
Сцена четверта
Сад Олівії.
Входять О л і в і я і М а р і я.
О л і в і я
Я жду його. Припустимо, він прийде.
Зустріти як і що подарувать?
Бо молодість простіше підкупити,
Ніж зворушити. – Чом я так кричу? –
І де пропав Мальволіо? Для мене
Цілком підходить стриманий, поважний
Такий слуга. Та тільки де він є?
М а р і я. Зараз він прийде, пані. Але він дуже дивний. Мені здається, він збожеволів.
О л і в і я
Як – збожеволів? Він шаліє? марить?
М а р і я. Ні, пані, він тільки посміхається. Коли він прийде, краще б вам не лишатися з ним наодинці, бо він, їй-богу, з глузду з'їхав.
О л і в і я
Сходи за ним.
Марія виходить.
Та мариться мені:
Веселі марення не гірші, ніж сумні.
Повертається М а р і я з М а л ь в о л і о.
Ти що, Мальволіо?
М а л ь в о л і о
Ха-ха, чарівна пані!
О л і в і я
Смієшся ти? А я серйозні справи
Обговорити думала з тобою.
М а л ь в о л і о. Серйозні, пані? Я і сам схильний до серйозності: у мене застій крові від цих підв'язок навхрест. Та що з того? Якщо вони комусь подобаються, то, як сказано в якомусь сонеті: "Хто милий хоч одній, той милий всім".
О л і в і я. Що з тобою, Мальволіо? Як ти себе почуваєш?
М а л ь в о л і о. Думки мої рожеві, хоч ноги жовті. Воно потрапило до його рук, і всі побажання будуть виконані. Нам знайомий цей елегантний римський почерк.
О л і в і я. Чи не лягти тобі в ліжко, мій друже?
М а л ь в о л і о. В ліжко? Ну, звичайно, мила, я прийду до тебе!
О л і в і я. Господи помилуй! Чому ти так посміхаєшся і весь час цілуєш свою руку?
М а р і я. Що з вами, Мальволіо?
М а л ь в о л і о. Ви звертаєтесь до мене з питанням? Втім, навіть солов'ї змушені слухати галок.
М а р і я. Як ви смієте в присутності господині вести себе так розв'язно?
М а л ь в о л і о. "Не бійся величі", — так сказано в листі.
О л і в і я. Як це зрозуміти, Мальволіо?
М а л ь в о л і о. "Одні народжуються великими…"
О л і в і я. Що, що?
М а л ь в о л і о. "…другі досягають величі…"
О л і в і я. Що ти говориш?
М а л ь в о л і о. "…третім вона дарується…"
О л і в і я. Хай змилується над тобою небо!
М а л ь в о л і о. "Згадай, хто хвалив твої жовті панчохи…"
О л і в і я. Твої жовті панчохи!
М а л ь в о л і о. "…хто бажав тебе бачити у підв'язках навхрест…"
О л і в і я. Хрест-навхрест?
М а л ь в о л і о. "Сміливіше, і ти досягнеш усього, якщо побажаєш…"
О л і в і я. Це я всього досягну?
М а л ь в о л і о. "Якщо ні, то лишайся назавжди слугою…"
О л і в і я. Ні, це справжнісіньке божевілля.
Входить с л у г а.
С л у г а. Господине, молодий придворний герцога Орсіно прийшов; я ледве умовив його повернутися. Він чекає розпоряджень від вашої милості.
О л і в і я. Я вийду до нього.
Слуга виходить.
Будь ласка, Маріє, хай за цим приятелем прослідкують. Знайди дядечка Тобі, хай потурбується, щоб при ньому хтось був постійно. Я ладна віддати половину мого статку, тільки б з ним не трапилось біди.
Олівія і Марія виходять.
М а л ь в о л і о. Ну як, вам зрозуміло, що я за людина? За мною буде наглядати не хто-небудь, а сам сер Тобі! Це відповідає листові: вона посилає його навмисне, щоб я був зневажливим з ним; адже вона прямо підбиває мене на це у листі: "Скинь убогу шкарлупу, — пише вона, — будь грубим з родичем, зневажливим з челяддю, розмірковуй про державні справи, здивуй усіх незвичністю поведінки". І тут же підказує, як мені поводитись: вигляд повинен бути суворий, постава велична, мова повільна, манери як у поважного пана та інше. Тепер їй від мене не відпекатись! Та все це трапилося з волі неба, за що я його і благослов-ляю. А коли вона зараз виходила: "Хай за цим приятелем прослідкують". За приятелем! Не за Мальволіо, не за дворецьким, а за приятелем! Все ясно, все співпадає, ніяких сумнівів, ніякого натяку на сумніви, ніяких перешкод, ніяких небезпек чи тривог… Що казати! Ніщо не може стати між мною і повним здійсненням моїх надій. Та все це з волі неба, йому я шлю свою подяку.
Повертається М а р і я разом з с е р о м Т о б і та Ф а б і а н о м.
С е р Т о б і. Де він, заради всього святого? Навіть якщо ним заволоділи чорти, хоч і цілий легіон дияволів, – я мушу з ним поговорити.
Ф а б і а н. Ось він, ось! Що з вами, люб'язний? Як ви себе почуваєте?
М а л ь в о л і о. Геть від мене! Я вас звільняю. Не заважайте мені насолоджуватись самотою. Геть звідси!
М а р і я. Чуєте, як хрипко він бурмоче? Це біс, який у нього вселився. – Сер Тобі, пані просить вас прослідкувати за ним.
М а л ь в о л і о. Ха-ха! Вам зрозуміло?
С е р Т о б і. Ну, ну, тихше, тихше! – З ним треба поводитись ласкаво; давайте я сам. – Як поживаєте, Мальволіо? Як ваше здоров'я? Не піддавайтесь дияволу, мій друже, бо він – ворог людського роду.
М а л ь в о л і о. Що ви базікаєте?
М а р і я. Бачите, як він злиться, коли лають нечистого? Може на нього наслано,
не доведи Боже?
Ф а б і а н. Треба віднести його сечу до знахарки.
М а р і я. Завтра ж віднесу, якщо доживу до ранку. Не можу висловити, як моїй пані не хотілось би його втратити.
М а л ь в о л і о. Як ви кажете, добродійко?
М а р і я. Ой, Господи!
С е р Т о б і. Притримай язика: так же не можна. Бачиш, як ти його дратуєш? Я справлюсь без твоєї допомоги.
Ф а б і а н. Ласкою, тільки ласкою! Диявол – грубіян, та сам не терпить грубого поводження.
С е р Т о б і. Ну як, півнику? Як тобі кукурікається?
М а л ь в о л і о. Шановний добродію!
С е р Т о б і. "Ходи сюди, Бригіто!" Ось що, приятелю, не личить порядній людині водитися з чортом: жени його в шию, чорномазого!
М а р і я. Дорогий сер Тобі, примусьте його читати молитви! Хай молиться!
М а л ь в о л і о. Читати молитви, дівчисько?
М а р і я. Ось бачите, він і чути не хоче про щось божествене!
М а л ь в о л і о. Щоб вам усім повіситись! Всі ви – порожні дурні.