340] Друзі Ріпей і Епіт, у боях дуже славний, у сяйві
341] Місяця ще надійшли Гіпаніт і Дімант, а за ними
342] Разом стає у ряди і Кореб молодий, син Мігдона.
343] Щойно останніми днями він в Трою прибув випадково,
344] Гнало його до Кассандри гаряче кохання; тепер він
345] 50
346] В поміч фрігійцям ішов і Пріаму, бо був його зятем.
347] Ох, безталанний, не чув він того, що у приступі шалу
348] Суджена там віщувала.
349] Щойно побачив їх разом усіх я, готових до бою,
350] Так я тоді до них мовив: "Молодці, серця наймужніші
351] В вас надаремно, якщо забажали з'єднатись зі мною,
352] З тим, що на смерть іде певну. Ви бачите, що нам судилось.
353] З храмів святих, вівтарі залишивши, боги усі вийшли,
354] Ті, на яких ця стояла держава! Йдете рятувати
355] Місто в пожарі'. Умрімо ж, в середину киньмося бою!
356] Є для побитих один порятунок — рятунк;' не ждати*
357] "Цимисловами ще шалу додав я серцям молодецьким.
358] Мов серед темряви ночі вовків шаленіючих зграя,
359] Що зголодніла утроба наосліп їх гонить, а з горлом
360] Висхлим залишені десь вовченята чекають,— і ми так
361] Через ворожі ряди і крізь стріли на смерть ішли певну,
362] Прямо до міста, а ніч похмурим своїм покривалом
363] Всіх нас покрила. Хто жах тої ночі, загибелі й вбивства
364] Виразить може словами, слізьми ті нещастя оплакать?
365] Падає в порох весь город старий, що стояв стільки років;
367] Повно їх теж у домах і на божих священних порогах.
368] Та не самі лиш тевкрійці вину свою кров'ю змивають,
369] Часом відвага приходить в серця переможених, гинуть
370] І переможні данайці. Усюди розпука жахлива;
371] Всюди лиш жах один, образи смерті встають незліченні.
372] Перший з данайців попав Андрогей нам негадано в руки
373] Разом з загоном великим; вважав нас за дружні фаланги
375] "Гей же, мужі, поспішайте, чого це ви так забарились?
376] Інші Пергам, що в пожарі горить, по шматочку розносять,
377] Ви ж тільки зараз у бій вирушаєте з суден високих?"
378] Мовивши це і відповідь мавши якусь невиразну,
379] Врешті таки зрозумів, що у вир ворогів він потрапив.
380] Весь охолонув і, скрикнувши, миттю назад він одскочив.
381] Так, наче десь у колючих кущах несподівано ступить
382] Хтось на гадюку і раптом, злякавшись, тікає від неї,
383] Люто-бо шию свою підняла вона темно-зелену,—
384] І лянувши, так затремтів Андрогей і почав утікати.
385] Ми на них лавою сунемо й збройно кругом обступаєм.
386] І незнайомих з місцевістю й лютим охоплених жахом
387] Стелимо трупом, і спершу сприяє роботі цій доля.
388] Успіхом цим запалившись, Кореб до своїх покликає:
389] "Друзі, де доля й рані нам дорогу рятунку вказала [51]
390] Й де нам прихильність являє, туди ми за нею ходімо:
391] Нумо, щити заміняймо й данайські візьмімо відзнаки;
392] Підступ чи мужність це буде, хто стане питать, коли йдеться
393] Про ворогів? Самі зброю дадуть". Так сказав і гривастий
394] Із Андрогея шолом надіває, і щит, що мав пишний
395] Герб, він бере собі, меч він аргівський до боку чіпляє.
396] Те саме роблять Ріпей і Дімант, і за ним уся молодь
397] Радо, і кожний з них зброїться в свіжу добичу. Йдемо всі,
398] Межи данайців вмішавшись, та бог не пішов наш за нами.
399] Темної ночі цієї, у січі зустрівшись, багато
400] Билися ми, багато ахейців послали до Орка.
401] До кораблів своїх, до узбережжя одні з них тікають,
402] Інші, в ганебнім перестраху, знов у те черево кінське
403] Лізуть і криються там, у знайомій уже їм утробі.
404] Гей, ні на що проти волі богів нам не слід сподіватись.
405] Ось витягають Кассандру, Пріамову доньку, з святого
406] Храму Мінерви; розпатлані коси у неї, до неба
407] Марно підводить палаючі очі; підняти лиш очі
408] Може вона, бо руки їй ніжні в окови закуто.
409] В лютому шалі Кореб не міг цього знести і кинувсь
410] В саму середину тої фаланги, собі на загибель.
411] Всі ми за ним поспішаєм і в збиту вриваємось січу.
412] Вперше тоді із покрівлі святинь наших сипнулись
413] Густо удари на нас, і зчинилась різня нещаслива.
414] Виглядом зброї і грецьких шоломів вони обманулись.
415] З криком гучним і данайці тоді, озлобившись за втрату
416] Дівчини, в наступ пішли, Аякс поміж ними завзятий,
417] З ним два Атріди і слідом усе долопійське їх військо.
418] Так противійні ударять на себе вітри, як зірветься
419] Буря, і Нот, і Зефір, а зі сходу як злине на конях
420] Евр і ліси заскриплять, скаженіє Нерей із тризубцем,
421] Аж у найглибших безоднях морськії запіняться хвилі.
422] Навіть і ті, що у темряві ночі ми їх розігнали
423] Хитро й по цілому місту розвіяли їх, надбігають.
424] Перші вони і щити пізнають, і підмінену зброю;
425] Зраджує в мові різниця; пропало все,— в них перевага.
426] Перший Кореб від руки Пенелея при вівтарі самім
427] Збройногрізної богині упав і Ріпей, з-поміж тевкрів
428] Найсправедливіший, був-бо він правди найбільший поборник
429] (Але судилось не те йому); впали Гімант і Гіпаніс,
430] їх свої рідні убили. Й тебе від загину не встигла,
431] Панте, побожність велика твоя врятувати, ні навіть
432] Світлий вінець Аполлона. Ти, попеле Трої й останній [52]
433] Пломінь життя моїх рідних, ви свідками будьте, що ввашій
434] Хвилі останній я стріл і пригод не злякався данайських;
435] І заслужила правиця моя, щоб загиб я, якщо вже
436] Доля таке присудила. Тоді завертаємо звідти
437] Я, і Іфіт, і Пелій зі мною (Іфіт із них старший
438] Віком, Уліссом був ранений Пелій), до дому Пріама
439] Разом прямуємо, звідти-бо чуємо крики. Тут щойно
440] Бій розгорівся великий, неначе б ніде не було вже
441] Іншого бою й ніхто вже й не гинув у цілому місті;
442] Січу завзяту побачили ми, як оселі данайці
443] Штурмом беруть, черепахи зробивши з щитів, облягають
444] В дверях пороги, до стін приставляють драбини і лізуть
445] Аж на одвірки щаблями, лівицею щит наставляють
446] Як охорону від списів, правицею ж кроков сягають.
447] З другого боку дарданці зривають і вежі, й покрівлі
448] Цілі з домів, як побачать, що все вже пропало, щоб ними
449] Аж до хвилини останньої замість знаряддя боротись;
450] Сволоки, золотом ковані, предків старинні прикраси,
451] Тягнуть зі стелі, а інші, кинджали загострені взявши,
452] Всі обсадили пороги й їх строєм тісним захищали.
453] Дух свій піднісши, йдемо в оборону ми царського дому,
454] Поміч героям нести і додать переможеним сили.
455] Двері були потайні, і пороги, і хід для домашніх
456] Межи Пріама палатами, скриті одвірки в затиллі.
457] Ними-то звикла була Андромаха сердешна ходити,
458] Поки ще царство стояло, без подруг, сама, щоб відвідать
459] Свекрів і Астіанакта, синочка, до діда водити.
460] Лізу туди аж на верх я покрівлі найвищої, звідки
461] Кидали списи рукопаш тевкри нещасні даремно.
462] Скраю там башта стояла, що гребнем вершини своєї
463] Аж до зірок піднімалась, і з неї на Трою дивитись
464] Звикли вони, на флот і на табір данайський. її-то
465] Ми доокола залізом підважуєм, там, де в найвищім
466] Поверсі споєння вже попустило й хиталось; з підвалин
467] Давніх виважуєм і вивертаємо. Скинена раптом,
468] Валиться з гуком і широко шереги криє данайські.
469] Вслід їм і інші підходять. Тепер вже ніщо не вгаває,
470] Ані каміння, ні інше знаряддя...
471] А у передсінку самім, на першім порозі лютує
472] Ііфр, аж виблискує сяйвом на ньому озброєння мідне.
473] Наче той вуж, що отруйного зілля наївся й на світло
474] Виповз, набряклий узимку, в холодній землі він ховався,
475] лині ж він, скинувши шкуру стару, випинається свіжий, [53]
476] Юності повен, блискучий, угору здійма свої груди,
477] В'ється хребет обручами ковзкими, він пнеться до сонця,
478] З пащі троїстий язик висуває. А разом із Пірром
479] І Періфант премогутній, і Автомедонт з ним, возничий
480] І зброєносець Ахіллів, і вся із ним скіроська молодь:
481] Всі підступають під замок, вогні на покрівлю всі мечуть.
482] Сам він між першими взяв двоєсічну і гостру сокиру,
483] Й нею пороги рубає, і мідні зриває з устоїв
484] Двері, і, швидко дубові бервена міцні прорубавши,
485] В них розсуває велике вікно, наче пащу широку.
486] Видно середину дому, відкрилися довгі покої
487] Давніх царів і Пріама, приміщення їх потаємні.
488] Видно і воїнів збройних було на вхідному порозі.
489] Всюди мішається плач з жалюгідною там метушнею,
490] Зойк і ридання жіночі в просторих лунають світлицях,
491] Крики до зір золотих долітають. Жінки по кімнатах,
492] Жахом прибиті, блукають і двері, обнявши, цілують.
493] Пірр напирає із силою батька — сторожі й запорам
494] Не зупинить його. Від тарана, що гатив по одвірках,
495] Зрушилась брама й, зірвавшись з устоїв, упала. І Іробоєм
496] Роблять дорогу. Промощують доступ і перших вбивають,
497] Вдершись, данайці і закуток кожний наповнюють військом.
498] Навіть, прорвавши загати, потік так не плине шумливий,
499] Що, крутежами пробившись крізь греблі, згори через ниви
500] Рине скажено на луки кругом і худобу і стайні
501] Тягне далеко з собою. На власні я очі там бачив
502] Неоптолема, як бивсь він завзято, й Атрідів обох я
503] Бачив там на порозі, й Гекубу, і сотню невісток,
504] Бачив Пріама, як кров'ю зливав вівтарі і вогонь той,
505] Що освятив його сам. П'ятдесят тоді спалень — на внуків
506] Певна надія — й трофеями, й золотом варварським горді
507] Впали й одвірки, а що не згоріло, данайці тримають.
508] Може, спитаєш мене, яка була доля Пріама?
509] Він, як побачив і міста руїни, й розбиті угледів
510] Мури, й пороги будівель, і ворога в серці покоїв,—
511] Зброю старий, хоч одвик вже від неї, бере на тремтячі
512] З старості плечі даремно, прив язує меч без потреби
513] РІ сміло впадає на лави густі ворогів, щоб загинуть.
514] В самій середині замку, під небом відкритим, жертовник
515] Розмірів був величезних, і лавр був старий біля нього,
516] Що похилився над ним і заслонював тінню пенатів.
517] Коло жертовника сіли Гекуба із дочками разом,
518] Пообнімавши даремно подоби богів, як голубки, [54]
519] Що хуртовина їх чорна застала. Уздрівши Пріама,
520] Як надівав молодечу він зброю на себе: "Нещасний
521] Мій чоловіче, яка це жахлива прийшла тобі,— каже,—
522] Думка — цю зброю надіти? Куди розігнавсь? Не такої
523] Треба усім нам підмоги тепер, не таких оборонців!
524] Все-бо пропало, хоч був би мій Гектор отут в цій хвилині.
525] Ближче сюди підійди, нас жертовник оцей урятує
526] Всіх, або всі ми загинем".