Дружина? Знову вкотре за сьогодні у думках Ґордона запанувало сум'яття. Як, в ім'я Неба, можна грати роль принца, не знаючи про нього нічого? Чому ніхто не попередив Ґордона про ці речі?
І раптом Ґордон згадав. Посвячувати його не було потреби. Ніхто не міг передбачити, що Ґордон покине Землю і полетить на Троон. Наліт посланців Шорр Кана порушив усі плани і призвів до цих жахливих ускладнень.
Мери, сховавши обличчя у нього на грудях, жалібно продовжувала:
– Нехай неофіційна, але яка різниця? Всі про це знають.
Ось воно що! На мить Джона Ґордона охопив гнів. Зарт Арн підтримував таємний зв'язок з цією дитиною і в той же час готувався до дипломатичного шлюбу з Ліанною!..
З іншого боку… Гнів Ґордона згас. Союз з Ліанною – політичний крок. Зарт розумів це, Ліанна теж. Адже вона знала про Мери і анітрохи не заперечувала. Як же можна засуджувати принца за те, що він шукає щастя з тією, яку любить?
Ґордон раптом зрозумів, що Мери бачить у ньому люблячого чоловіка. Вона збирається провести цю ніч тут! Він підняв її з своїх колін і встав.
– Мери, тобі треба піти. Найближчі кілька тижнів тобі доведеться уникати мого товариства. Чарівне личко Мери зблідло.
– Зарт, що ти говориш? Ґордон гарячково шукав доводів.
– Не засмучуйся, будь ласка. Зрозумій, це не тому, що я тебе розлюбив. Її сині очі наповнилися сльозами.
– Це через Ліанну! Я бачила, як ти їй догоджав!
Біль на її обличчі робила його ще більш дитячим. Ґордон проклинав заплутаність положення. Він бачив, що глибоко ранить це дитя. Він взяв її обличчя у долоні.
– Повір, Зарт Арн любить тебе як і раніше. Його почуття анітрохи не змінилися.
Мери слухала. Розуміла, що він говорить серйозно, і це її заспокоювало.
– Тоді чому… Пояснення у Ґордона вже було.
– Ми не можемо зустрічатися через Ліанну, але не тому, що я люблю її, – продовжував він. – Ти знаєш, що цей союз необхідний, щоб забезпечити нам підтримку Фомальгаута у майбутній війні з Хмарою!
Мери кивнула.
– Так, ти це вже пояснював. Але я все ж не розумію, до чого тут наші з тобою стосунки? Ти говорив, що ви з Ліанною домовилися вважати це простою формальністю.
– Так, але саме зараз треба бути особливо обережними, – пояснив Ґордон. – Троон кишить шпигунами Шорр Кана. Якщо вони пронюхають про тебе, це може зірвати шлюб з принцесою і зашкодити союзу Імперії з Фомальгаутом. На ніжному обличчі Мери відбилося розуміння.
– Так, Зарт, але невже нам зовсім не можна бачитися?
– Найближчі тижні – тільки на людях, – твердо відповів Ґордон. – Потім я ненадовго покину Троон. І обіцяю: коли повернуся, між нами все буде як раніше.
Ґордон вірив у це. Він добереться до Землі і зробить зворотний обмін. І на Троон повернеться справжній Зарт Арн…
Його слова заспокоїли Мери, проте не розвеселили її. Вона накинула чорний плащ, стала навшпиньки і потягнулася до нього.
– На добраніч, Зарт.
Ґордон відповів на поцілунок без пристрасті, але з ніжністю і сумом. Він розумів, чому Зарт Арн любить цю маленьку жінку, схожу на дитину. Очі у Мери здивовано розширилися.
– Ти став якийсь інший, – прошепотіла вона. – Не знаю…
І вислизнула у двері.
Ґордон ліг у маленькій спальні, але довго не міг заснути.
Нерви у нього були напружені, як сталеві канати. Лише за кілька хвилин, які він пролежав, дивлячись на місячне світло, що лилося у кімнату, напруга трохи ослабла.
Він прагнув зараз тільки одного – якомога швидше вийти з цієї гри! Він не в силах більше носити цю дивну маску – личину однієї з найважливіших фігур у невідворотному конфлікті зоряних королівств. Але що робити? Як повернутися на Землю, щоб обмінятися тілами з Зарт Арном?..
Прокинувшись на світанку. Ґордон побачив у своєму ліжку блакитного слугу-вегійця.
– Принцеса Ліанна запрошує вас на сніданок, принц, – повідомив слуга.
Ґордон злегка здивувався. Чому Ліанна надсилає йому це запрошення? Запідозрила що-небудь? Ні неможливо. І все ж…
Він купався у кімнаті зі скляними стінами, де, навмання натискаючи кнопки, виявив, що може отримати мильну, солону і ароматизовану воду будь-якої температури. Слуга подав костюм і плащ з білого шовку. Ґордон одягнувся і попрямував до покоїв Ліанни.
Пройшовши анфіладу кімнат зі стінами найніжнішої забарвлення, він опинився на широкій, потопаючій у квітах терасі з видом на Троон. Тут його зустріла Ліанна, схожа на хлопчика у своїй блакитній піжамі.
– Я звеліла подати сніданок сюди, – сказала вона. – Ви прийшли саме вчасно. Будемо слухати світанкову музику.
Ґордон з подивом відзначив у погляді Ліан легке збентеження, коли вона передавала йому страви і напої. Вона зовсім не була схожа зараз на вчорашню гордовиту принцесу. А що таке світанкова музика? Очевидно, ще одна з речей, про які він повинен знати.
– Починається, – сказала Ліанна. – Чуєте?
Високо над містом здіймалися піки Кришталевих гір, зворушені ранковими променями. З цих гордих, недоступних вершин мчали трепетні, неймовірно чисті звуки. І музична буря посилювалася! На тлі вихрового дрібного передзвону, немов райські дзвіночки, звучали ангельські арпеджіо дзвінких нот. Ґордон зрозумів: звук утворюється розширенням кришталевих брил, які нагріваються променями Канопуса. Біле світило піднімалося все вище, і він зачаровано слухав, як музика переходить у звучне форте, потім завмирає у довгому тремтливому акорді. Він перевів подих.
– Я ніколи не чув нічого настільки чудесного.
– Але ви чули це багато раз! – здивувалася Ліан. Вони підійшли до балюстради тераси. – До речі, чому вчора ви відіслали Мери? Ґордон здригнувся.
– Звідки ви знаєте?
– У цьому палаці немає таємниць, – тихо засміялася Ліанна. – Не сумніваюся – зараз всі тільки й говорять про те, що ми снідаємо разом. Хіба ви посварилися? – І додала, злегка почервонівши: – Звичайно, це мене не стосується…
– Ліанно, не кажіть так! – гаряче заперечив Ґордон. – Я…
Він затнувся. Він не міг продовжувати, не міг сказати правду, хоча бажав цього всією душею і всім серцем. Мери була чарівна, але вічно пам'ятати він міг би тільки Ліанну. Вона глянула на нього дещо здивовано.
– Я не розумію вас, Зарт, – задумливо сказала вона. На мить замовкла і продовжувала: – Я не люблю недомовок, Зарт, я завжди говорю прямо. Скажіть, ви були щирі вчора, коли мене цілували? Серце у Ґордона здригнулося.
– Так, Ліанно!
Її сірі очі дивилися на нього серйозно і допитливо.
– Як не дивно, але мені теж так здається. І все ж я не можу повірити…
Вона велично поклала руку йому на плечі. Навіть якби всі навколо валилося, Ґордон би не встояв. І знову він відчув її гнучке тіло, дотик ніжних вуст.
– Зарт, ви якийсь інший! – прошепотіла Ліанна, мимоволі повторюючи вчорашні слова Мери. – Я готова повірити, що ви кохаєте мене…
– Кохаю, Ліанно! – вирвалося у Ґордона. – З першої ж хвилини, як я вас побачив! Очі в неї заблищали.
– І ви розлучитеся з Мери? Ґордон немов прокинувся. Господи, що він робить? Адже справжній Зарт Арн кохає Мери всім серцем.
Шпигун
Тимчасовий порятунок з безнадійного тупика прийшов у вигляді камергера, який нерішуче з'явився у дверях тераси. Він вклонився.– Принце, ваш батько запрошує вас і принцесу Ліанну до вежі. Ґордон зрадів можливості уникнути подальшої розмови.
– Зараз йдемо, – сказав він. Ліанна, здавалося, чекала від нього якихось інших слів, але він не міг їх вимовити. Не міг сказати, що кохає її. Адже справжній Зарт Арн, повернувшись, буде все заперечувати.
Вони мовчки пішли за камергером рухомими килимами до найвищої вежі палацу. За прозорими стінами кімнати відкривалася велична панорама Кришталевих гір, океану. Арн Аббас схвильовано походжав взад і вперед – гігантська, владна фігура. У кімнаті також були Орт Бодмер і Джал Арн.
– Зарт, справа стосується тебе і Ліанни, – зустрів Ґордона імператор. – Криза у відносинах з Ліґою загострюється. Шорр Кан відкликав до Хмари всі свої зорельоти. Боюся, що барони Геркулеса вагаються. Вчора після банкету я розмовляв з Зу Різалем. Він сказав, що барони не можуть повністю розраховувати на союз з Імперією. Вони стривожені чутками про нову потужну зброю Шорр. – Масивне обличчя Арн Аббаса похмуріло. – Не думаю, однак, щоб Зу Різаль говорив від імені всіх баронів. Вони можуть сумніватися, але перемоги Хмари вони не хочуть. Їх треба схилити до повного союзу з нами. Я збираюся послати для цього тебе, Зарт.
– Мене? – здригнувся Ґордон. – Але я не впораюся з таким дорученням!
– Хто ж тоді, принце? – запитав Орт Бодмер. – Рідний син імператора – найкращий посол.
– Не будемо сперечатися, – відрізав Арн Аббас. – Ти полетиш, подобається тобі це чи ні.
Ґордон розгубився: летіти послом до могутніх володарів Скупчення Геркулеса? Як таке можливо?
І раптом він побачив свій шанс. Адже дорогою можна зробити зупинку на Землі та обмінятися тілами з Зарт Арном! Якщо це вдасться…
– Отже, – продовжував Арн Аббас, – строк вашого з Ліанною одруження переноситься. Воно повинно відбутись до відльоту, а ти вирушаєш за тиждень.
Ґордон відчув, що падає у прірву. Він-бо розраховував, що часу достатньо, а тепер…
– Чи варто поспішати? – намагався він протестувати.
– Звичайно, – заявив Арн Аббас. – Західні королівства вкрай для нас важливі. Як чоловік принцеси Фомальгаута ти будеш мати більшу вагу серед баронів. Ліанна швидко глянула на Ґордона:
– Але раптом у принца Зарта є заперечення?
– Заперечення? – грізно сказав Арн Аббас. – Які, в біса, в нього можуть бути заперечення?
Ґордон побачив, що опиратися даремно. Йому потрібно вигравати час і продовжувати вдавати з себе принца. Врешті-решт, якийсь вихід знайдеться, але для цього потрібен час. Він сказав:
– Якщо Ліанна не проти, я теж згоден.
– Ось і чудово, – завершив Арн Аббас. – Строк невеликий, але королі встигнуть прибути. Ми з Бодмером складемо текст запрошення. Решта можуть бути вільні.
Ґордон був радий, що Джал Арн вийшов разом з ними – йому не хотілося б залишитися зараз наодинці з Ліанною.
Наступні кілька днів здалися йому зовсім нереальними. Палац і столиця гули від приготувань. Усюди сновигало безліч слуг. Щодня швидкі зорельоти приносили нових гостей з найвіддаленіших куточків Галактики.
З Ліанною він бачився лише на пишних вечірніх бенкетах, з Мери – хіба що здалеку. Та час минав, а виходу з фантастичного тупика він не знаходив.
Він не міг сказати правди про себе, не міг порушити клятву, дану Зарт Арну.