***
Ти молодий! Пурпурнеє вино
Дарує щиру радість. Заодно
Й терпкої гіркоти не пошкодує,
Бо і життя – гірке й терпке воно. (203)
***
При чарці ми, як верби край води,
Гамує спрагу лиш вино завжди.
Так Бог поклав: щось міркував при цьому,
А киньмо пить – Його могли б ми підвести. (203)
***
В небесах, крім зірниць, скрізь панує пітьма,
В ній знайти певний шлях і надії нема.
Ти мудрець! Яких зваб тобі б не підкладали,
Не втрачай провідної зірниці ума. (205)
***
Смерті я не боюсь, ні за що не стидаюсь,
Й обіцяного раю не жду: відрікаюсь.
Напрокат подаровану душу мені
Повертаю назад. Повертаю й не каюсь. (205)
***
Все, що в світі ми прагнемо знать, –
все ніщо,
І що в скриню хотіли б сховать, –
все ніщо.
Понад силу хоч би ми собі клопотались,
Нам не вдасться нічого з собою забрать –
все ніщо. (207)
***
Як велося, себе у житті й потішав:
Пив вино, і увагу жінкам дарував.
Як цей світ облишать, озирнувся довкола:
Наче снилось усе, і не жив я, а спав. (208)
***
(варіант перекладу попереднього рубаї):
Як велось, так себе й потішав
все життя,
пив вино і жінок цілував
все життя.
Як цей світ облишать, озирнувся довкола:
наче сон, і не жив я, а спав
все життя. (208)
***
Коли глину для мене Аллах замісив, –
Не питав, як я жити й грішити би хтів.
Відбувалося все з Його волі й наснаги, –
Тож до раю чого Він мене не впустив? (209)
***
Нам – вино й рубаї, вам – кумирня і храм;
Нам судилося пекло, а гурії – вам.
Все сумирно сприймаємо — бач, такі долі
Наперед нам накреслив Одвічний Каган. (211)
***
Рай, що колись прийде – не по мені,
Мій рай тепер: у друзях і вині.
Кредит обіцяної слави не для мене:
Вага її – що рохкання свині. (215)
***
Гадають найвеличніші уми:
Що сховано за укриттям Пітьми?..
Коли таємна упаде завіса, –
Упевнимось, як помилялись ми. (216)
Примітка.
Рубаїв – 181. Не вірші, а медитиція.
[1] У Степовій Україні, звідки я родом, вимовляли саме так: чмель, а не джміль. Це єдиний діалектизм, який коментую для прикладу. Інші, загалом не численні (серед них варіанти наголошення, вимови тощо), залишаю як право автора відступати від заканцеляризованої (псевдо-літературної) мови.
На скрижалях накреслив Одвічний Каган. (211)
***
Рай, що колись прийде – не по мені,
Мій рай тепер: в готівці і вині.
В кредит не вірю: нащо мені слава?
Ціна її – що рохкання свині. (215)
***
Гадають найвеличніші уми:
Що сховано за майбуттям Пітьми?
Коли ж із тріском упаде завіса, –
Всі впевнимось, як помилялись ми. (216)
(всього рубаїв 181)