— Зрештою ви, достойні отці, не мали, права розмовляти про найважливіші державні справи з нетверезим царевичем. Ви навіть зробили помилку, найменувавши п'яного чоловіка вождем армії. Вождь завжди мусить бути тверезий.
— Я скоряюсь вашій мудрості, — сказав Мефрес, — але стою на тому, щоб подати скаргу на царевича до найвищої ради.
— А я виступаю проти скарги, — енергійно відповів Сем. — Рада мусить дізнатись про всі вчинки намісника, але не із скарги, а із звичайного звіту.
— І я проти скарги, — озвався Ментезуфіс.
Верховний жрець Мефрес, бачачи, що проти нього два голоси, змушений був поступитись. Але образу він запам'ятав і злобу затаїв у серці. Це був мудрий і побожний, але мстивий старий. Він охочіше простив би, якби йому одрубали руку, ніж те, що образили його жрецький сан.
Розділ сорок перший
За порадою астрологів, головний штаб мав вирушити з ПіБаста сьомого дня місяця гатор. Цей день був "добрий, добрий, добрий". У цей день боги на небі, а люди на землі раділи з перемоги Ра над ворогами. Хто приходив на світ у цей день, мав померти в глибокій старості і в великій шані. Цей день був сприятливий для вагітних жінок і торговців тканинами, а недобрий для жаб і мишей.
З того дня, як його найменували головним воєначальником, Рамзес із запалом взявся до діяльності. Він сам зустрічав кожен новоприбулий полк, оглядав його озброєння, одяг, обози. Сам вітав новобранців і закликав їх ретельно вчитися військового мистецтва на погибель ворогам і на славу фараонові. Сам проводив кожну військову раду, був присутній на допиті кожного шпигуна і, в міру надходження повідомлень, власною рукою відзначав на карті рух єгипетського війська й розташування сил ворога.
Він так швидко переїздив з місця на місце, що, хоч його чекали скрізь, він з'являвся так несподівано, мов яструб. Зранку він був на південь від Пі-Баста і перевіряв там воєнні припаси, а через годину опинився на північ від міста й виявив, що в одному з полків не вистачає ста п'ятдесяти воїнів. Надвечір він догнав передову охорону, був присутній при переправі через рукав Нілу і оглянув двісті бойових колісниць.
Святий Ментезуфіс, що, як уповноважений Гергора, добре знався на військовій справі, не міг надивуватися цьому.
— Ви знаєте, достойні отці, — сказав він Сему й Мефресу, — що я не люблю наступника трону, відколи розкрив його злобу й двоєдушність. Але нехай Осіріc буде мені свідком, що цей юнак — природжений полководець. Скажу вам нечувану річ: ми зосередимо війська на кордоні на три або й чотири дні раніше, ніж можна було сподіватись. Лівійці вже програли війну, хоч вони ще не чули свисту наших стріл...
— Тим небезпечніший для нас такий фараон... — перебив Мефрес з упертістю старої людини.
Надвечір шостого дня місяця гатор царевич Рамзес викупався і повідомив штаб, що вони вирушають завтра за дві години до сходу сонця.
— А зараз я хочу виспатись, — закінчив він.
Та легше було хотіти, аніж заснути. По всьому місту вешталися воїни, а біля палацу наступника трону розташувався цілий полк; воїни їли, пили й співали, не думаючи про відпочинок.
Царевич пішов до найдальшого покою, але й тут не дали йому лягти. Щохвилини влітав ад'ютант, рапортуючи про якусь дрібничку або вимагаючи наказу в справах, які міг розв'язати на місці начальник полку. Приводили вивідувачів, які не приносили ніяких нових відомостей, з'являлися знатні люди з невеличким почтом, пропонуючи свої послуги як добровольці. Добивалися до нього й фінікійські купці, що хотіли взяти на себе постачання війська, та підрядчики, що скаржились на побори воєначальників.
Не бракувало навіть ворожбитів і астрологів, які в останню хвилину перед походом хотіли скласти царевичеві гороскоп, а також чорнокнижників, що пропонували купити в них надійні амулети проти ворожої зброї.
Всі ці люди просто вривалися в покої царевича: кожен з них гадав, що в його руках доля війни і що в таких обставинах відкидається будь-який етикет.
Наступник трону терпляче задовольняв усіх. Але коли за астрологом вбігла до покою одна з царевичевих жінок, нарікаючи, що Рамзес, певно, її не любить, якщо з нею не попрощався, і коли через чверть години після цього під вікном почувся плач другої коханки, наступник трону вже не міг витримати.
Він покликав Тутмоса й сказав:
— Сиди в цій кімнаті і, якщо маєш охоту, потішай жінок мого дому! А я заховаюся десь у садку, бо інакше не засну й завтра буду як мокра курка.
— Де ж тебе шукати, якщо буде треба? — спитав Тутмос.
— О-хо-хо! — розсміявся царевич. — Ніде не шукайте. Я сам знайдуся, коли заграють побудку.
Сказавши це, царевич накинув на себе довгий плащ з капюшоном і непомітно вибрався в сад.
Але і в саду сновигали воїни, кухарі та інші слуги наступника трону. В усьому палаці стояв гармидер, як звичайно буває перед походом на війну. Побачивши це, Рамзес звернув у найгустіший куточок парку, знайшов якусь зарослу виноградом альтанку і, вдоволений, кинувся на лаву.
— Тут уже не знайдуть мене ні жерці, ні жінки, — буркнув він і за хвилину заснув як убитий.
Уже кілька днів фінікіянка Кама, відчувала, що вона хвора. До роздратування долучилась загальна недуга з якимсь дивним болем у суглобах. При цьому в неї свербіло обличчя, особливо лоб над бровами.
Ця незначна недуга здалась їй такою загрозливою, що вона перестала навіть боятися, що її вб'ють, і цілими днями сиділа перед дзеркалом, дозволивши слугам робити, що їм заманеться, аби тільки не турбували її. Вона вже не думала ні про Рамзеса, ні про ненависну Сару; вся її увага була прикута до невеличких плям на чолі, яких незвичне око не могло навіть помітити.
— Пляма... Так, є плями... — казала вона собі, сповнена жаху... — Дві... три... О Ашторет, адже ти не схочеш так покарані свою жрицю! Краще смерть... Але які дурниці!.. Коли я тру лоб пальцями — плями стають червоніші. Мабуть, мене щось покусало або я намастилась нечистою олією... Вмиюсь, і до ранку плями зникнуть.
Настав ранок, а плями не зникали.
Тоді Кама покликала служницю.
— Слухай, — сказала вона, — подивись на мене...
Мовивши це, Кама сіла в найменш освітленому кутку покою.
— Слухай і дивись... — повторила вона здавленим голосом. — Чи... Чи ти бачиш на моєму обличчі якісь плями?.. Тільки... не підходь до мене!..
— Я не бачу нічого, — відповіла служниця.
— Ні під лівим оком... ні над бровами?.. — вже роздратовано питала фінікіянка.
— Нехай пані ласкаво зволить сісти божественним лицем до світла, — сказала служниця.
Звичайно, ці слова розгнівали Каму до нестями.
— Геть, негіднице!.. — закричала вона. — Не показуйся мені на очі...
А коли служниця вибігла, її пані гарячково кинулась до свого туалету й, одкривши кілька баночок, пензликом підфарбувала собі обличчя в рожевий колір.
Надвечір, відчуваючи біль у суглобах і тяжку від болю тривогу, фінікіянка звеліла покликати лікаря. Коли служниці сповістили, що лікар прийшов, Кама глянула в дзеркало — і її охопив новий напад шаленства. Вона жбурнула дзеркало на підлогу і з плачем закричала, що не хоче лікаря.
Протягом шостого дня гатор вона цілий день нічого не їла й не хотіла нікого бачити.
Коли після заходу сонця до неї зайшла рабиня з світильником, Кама лежала на ложі, закутавши голову шаллю. Вона наказала рабині якнайшвидше вийти, потім сіла в крісло далеко від світла і кілька годин просиділа у напівсонному забутті.
"Немає в мене ніяких плям, — думала вона, — а якщо й є, то це не ті... Це не проказа..."
— О боги!.. — крикнула вона, кидаючись на землю. — Не може бути, щоб я... Боги, рятуйте!.. Повернусь до храму... відпокутую всім життям...
Вона знову заспокоїлась і знову думала.
"Нема в мене ніяких плям... Уже кілька днів я тру собі обличчя, й воно від того червоніє... Та й звідки б це могло взятися?.. Чи хто. чув колись, щоб жриця й жінка наступника трону могла захворіти на проказу?.. О боги!.. Цього ніколи не було, відколи світ та сонце!.. Тільки рибалки, візники й нещасні євреї... О, ця підла єврейка!.. Пошліть на неї проказу, сили небесні!.."
Цієї хвилини у вікні майнула якась тінь. Почувся шелест, і знадвору на середину кімнати вскочив... царевич Рамзес...
Кама оторопіла. Вона схопилася за голову, а в її очах відбився безмежний жах.
— Лікон? — прошептала вона — Ліконе, ти тут?.. Загинеш!.. Тебе шукають...
— Знаю, — відповів грек з глузливою посмішкою. — На мене полюють усі фінікійці й поліція його святості... І все-таки, — додав він, — я ось у тебе і був у твого повелителя...
— Ти був у царевича?..
— Так, у його власному покої... І лишив би йому стилет у грудях, якби злі духи не забрали його звідти... Видно, твій коханець пішов до іншої жінки, а не до тебе...
— Чого тобі треба тут?.. Тікай!.. — шепотіла Кама.
— Але з тобою, — відповів він. — На вулиці чекає колісниця. Ми доїдемо до Нілу, а там стоїть моя барка...
— Ти збожеволів! Адже в місті й на дорогах повно війська...
— Саме завдяки цьому я зміг пробратись до палацу. І ми легко виберемось звідси, — сказав Лікон. — Збери усі свої коштовності... Я зараз повернуся по тебе...
— Куди ти йдеш?..
— Пошукаю твого повелителя, — відповів він. — Я не піду звідси, не залишивши йому пам'ятки...
— Ти божевільний...
— Мовчи!.. — перебив він, блідий од гніву. — Ти ще хочеш його захищати?..
Фінікіянка захиталась, стиснула кулаки, а в очах її блиснув зловісний вогонь.
— А якщо ти не знайдеш його?.. — запитала.
— То вб'ю кількох його сонних воїнів... Підпалю палац... Та хіба я знаю, що зроблю... Але без пам'ятки звідси не піду...
Великі очі фінікіянки мали такий жахливий вираз, що Лікон здивувався.
— Що з тобою?.. — спитав він.
— Нічого... Слухай. Ти ніколи не був такий схожий на царевича, як сьогодні!.. Отже, коли хочеш зробити щось добре...
Вона нахилилась до його вуха й зашепотіла. Грек слухав здивований.
— Жінко! — мовив він, — Пекельні духи промовляють твоїми устами... Так, нехай на нього впаде підозра!..
— Це краще, ніж стилет, — відповіла Кама зі Сміхом. — То
як?..
— Ніколи не придумав би такого!.. А може, краще обох?
— Ні!.. Вона хай живе... Це буде моя помста...
— Яка жорстока в тебе душа!.. — шепнув Лікон. — Але це мені подобається... Ми по-царському поквитаємося з ними...
Він вистрибнув за вікно й зник.