Я сполотнів. Мої товариші згуртувалися коло мене. Я стиснув руку Конселя. Ми переглянулися, у думках крутилося одне й те саме питання. Лише поглядами, але більш виразно, аніж це було б словами, ми виказували напруження цієї миті.
У цю хвилину з'явився капітан. Я підійшов до нього і запитав:
— Шлях перекритий і на південь?
— Так. Крижана брила, перевернувшись, загородила останній вихід.
— Ми замкнені?
— Так.
Глава шістнадцята
ЗАДУХА
Отже, угорі, унизу, зусібіч "Наутилус" оточений непроникною стіною криги! Ми стали бранцями крижаних торосів! Канадець грюкнув по столу своїм величезним кулаком. Консель мовчав, а я дивився на капітана. Обличчя його було як і раніше непроникне. Він стояв, склавши руки на грудях. Він щось обмірковував. "Наутилус" не рухався.
Нарешті, капітан заговорив.
— Панове, — почав він, — у тім становищі, у якому опинилися ми, буває два види смерті.
Цей незбагненний чоловік мав вигляд професора математики, що доводить теорему своїм учням.
— Перший — бути розчавленими. Другий — умерти від задухи. Про можливість умерти з голоду я не говорю, адже запаси продовольства на "Наутилусі" напевно переживуть нас. Тому розглянемо тільки дві можливості — бути розплющеними або задихнутися.
— Щодо можливості задихнутися, — сказав я, — то цього, боятися немає підстав, оскільки ми маємо повітряні резервуари, наповнені свіжим повітрям. [320]
— Правильно, — відповів капітан, — але їх вистачить тільки на два дні. Спливло уже тридцять шість годин, як ми занурені у воду, повітря в "Наутилусі" стає важким і вимагає поновлення. Протягом двох діб запас свіжого повітря буде вичерпаний.
— То що ж, капітане, давайте звільнятися раніше.
— У всякому разі, будемо намагатися це зробити, пробиваючи навколишню стіну.
— У який бік?
— Це покаже зонд. Я посаджу "Наутилус" на нижню стіну, а мої люди, одягнені в скафандри, проб'ють крижаний покрив у найменш товстій його частині.
— А чи не можна розкрити ставні в салоні?
— Тепер це безпечно. Ми ие рухаємося.
Капітан Немо вийшов. Шиплячі звуки дали нам знати, що в резервуари пустили воду. "Наутилус" став тихо занурюватися — до тієї глибини, на яку занурився нижній крижаний шар, — і осів па крижане дію на глибині триста п'ятдесят метрів.
— Друзі мої, — сказав я, — становище важке, але я розраховую на вашу мужність і вашу енергію.
— Звичайно, — відповів мені канадець, — зараз не такий час, щоб я став набридати вам своїми скаргами або запитаннями. Я готовий зробити усе для загального порятунку.
— Чудово, Неде, — сказав я, простягуючи канадцю руку.
— Додам ще от що, — продовжував він, — я добре володію і киркою і гарпуном, і якщо я можу бути корисним капітану, то до його послуг.
Я провів канадця до приміщення, де люди з екіпажу "Наутилу-са" надягали на себе скафандри. Я сказав капітану про пропозицію канадця, і він її, звичайно, прийняв. Канадець швидко надягнув підводний костюм і був готовий одночасно зі своїми товаришами по роботі. Кожен мав за спиною апарат Рукейроля, з резервуарами, наповненими чистим повітрям. Це була значна, але необхідна позика з повітряних запасів "Наутилуса". Що стосується ламп Рум-корфа, то вони були непотрібні в цих водах, які світилися під променями електричного прожектора.
Як тільки Нед переодягся, я повернувся в салон, де ставні були уже відчинені, і, ставши поруч з Конселем, узявся розглядати навколишні льоди, на яких тримався "Наутилус".
Через кілька хвилин ми побачили, як дванадцятеро чоловік екіпажу вийшли на лід і серед них — Нед, добре помітний своїм високим зростом. їх супроводжував капітан Немо. [321]
Перш ніж довбати стіни, він розпорядився промацати їх зондами й у такий спосіб забезпечити потрібний напрямок робіт. Довгі зонди стали урізатися в боковиии тунелю; але, пройшовши п'ятнадцять метрів, воші застрягли в товщі іншої стіни. Спрямувати свої зусилля проти верхнього шару було марним, оскільки він становив накопичення торосів заввишки більше чотирьохсот метрів. Капітан Немо розпорядився прозондувати нижній шар. Виявилося, що тут нас відокремлювало від води тільки десять метрів, що становили товщу цього крижаного поля. Тепер робота зводилася лише до того, щоб висікти в ньому шматок, за своєю площею рівний площі "Наутилуса". Отже, для того щоб ми могли опуститися нижче крижаного поля, необхідно було продовбати у ньому відповідної величини отвір, а для цього треба було вийняти близько шести тисяч п'ятисот кубічних метрів льоду.
Негайно ж узялися за цю роботу і продовжували її з невичерпною наполегливістю. Замість того щоб довбати лід навколо самого "Наутилуса", що дуже утруднило б роботу, капітан Немо розпорядився намітити величезну круглу канаву на відстані вісьмох метрів від лівого борту "Наутилуса". Після цього всі дванадцятеро чоловік одночасно стали свердлити канаву в декількох місцях по її периметру. Незабаром в хід пішли кайла, могутньо проникаючи в компактну масу льоду і відколюючи великі брили. У силу меншої питомої ваги ці брили ніби злітали під верхнє склепіння тунелю, унаслідок чого він почав товщати згори настільки ж,; наскільки ставав тонший знизу. Але це не мало значення, оскільки нижній шар робився такою ж мірою тонший.
Після двох годин напруженої роботи Нед знесилився і повернувся до салопу. Його разом з товаришами по роботі замінили свіжі працівники; до них приєдналися ми з Конселем. Нами керував помічник капітана. Вода мені видалася особливо холодною, але невдовзі я зігрівся, працюючи киркою. Рухи мої були цілком вільні, хоча здійснювалися при зовнішньому тиску в тридцять атмосфер. Попрацювавши дві години і повернувшись до салону, щоб перекусити і трохи відпочити, я відчув велику різницю між потоком чистого повітря, що надходив до мене з апарата Рукей-роля, і атмосферою в "Наутилусі", де вже скупчився вуглекислий газ. Протягом двох діб повітря не поновлювалося, і його життєдайні якості значно знизилися. А тим часом за дванадцять годин роботи ми зняли з наміченої поверхні шар тільки в один метр товщиною, інакше кажучи, близько шестисот кубічних метрів криги. Припустимо, що кожні дванадцять годин буде викоігуватися [322] така ж робота, — тоді знадобиться ще чотири дні і п'ять ночей, щоб довести справу до бажаного кінця.
— Чотири дні і п'ять ночей! — сказав я своїм товаришам. — А запас повітря в резервуарах тільки на два дні.
— Не рахуючи того, — додав Нед Ленд, — що "коли ми вийдемо з цієї проклятої в'язниці, ми ще залишимося ув'язненні під торосами без усякого зв'язку з зовнішнім середовищем.
Міркування правильне. Хто міг сказати заздалегідь, скільки тоді знадобиться часу для нашого звільнення? Чи не задихнемося ми раніше, ніж "Наутилус" зможе вибратися па поверхню моря? Чи не призначено йому з усім його вмістом бути похованим у цій крижаній могилі? Небезпека здавалася грізною. Але усі дивилися просто їй в очі, і усі вирішили виконувати свій обов'язок до кінця.
Як я і припускав, за піч удалося зняти ще один метр із дна величезної виїмки. Але коли наступного ранку, улізши у свій скафандр, я походив у цій щільній рідині, що мала температуру шість-сім градусів нижче нуля(1), я помітив, що боковиии тунелю почали поступово зближуватися. Шари води, більш віддалені від виїмки, починали замерзати. На порозі цієї нової і безпосередньої небезпеки що станеться з нашими надіями на порятунок? Як перешкодити перетворенню рідкого середовища у тверде, що грозило розчавити, як скельце, стінки "Наутилуса"?
(1) Такої температури у воді бути не може. (Прим, ред.)
Я вже не став говорити про цю нову небезпеку своїм товаришам. Навіщо було випробовувати людей і, може, позбавити їх тієї енергії, яку виявляли вони в каторжній роботі для загального порятунку? Але, повернувшись на борт, я негайно повідомив капітану Немо про це важливе ускладнення.
— Знаю, — відповів він своїм спокійним тоном, що не мінявся ні за будь-яких обставин, хоча б найстрашніших. — Так, це ще одна небезпека, але я не бачу засобів усунути її. Єдина можливість для нашого порятунку — це діяти швидше. Нам треба дійти першими. От і все.
Дійти першими! Я вже мав би звикнути до його манери розмовляти! У цей день я довбав кілька годин киркою з великою завзятістю. Ця робота підтримувала в мені бадьорість. До того ж працювати — це значило виходити з "Наутилуса", дихати чистим повітрям, узятим з резервуарів корабля; це значило розстатися з ядучою і шкідливою атмосферою в "Наутилусі". [323]
До вечора був вийнятий ще один метр по периметру усієї виїмки. Коли я повернувся на борт, я ледве не задихнувся від вуглекислого газу, яким було насичене повітря в "Наутилусі". Ах, чому в нашім розпорядженні немає хімічного засобу поглинути цей ядучий газ! Самого кисню не бракувало. Він знаходився, і у великій кількості, у всій навколишній воді, і, виділений за допомогою наших могутніх батарей, вій міг відновити життєдайні властивості атмосфери в "Наутилусі". Я про це думав, але виходу нема, оскільки вуглекислий газ виділявся нашим власним диханням і заповнював собою весь корабель. Щоб поглинати цей газ, треба було наповнити посудини їдким калієм і безперервно їх трясти. Але цієї речовини не було на кораблі, а замінити її не можна нічим.
У цей вечір капітану Немо довелося відкрити крани з резервуарів і впустити кілька струменів чистого повітря усередину "Наутилуса". Без цього ми, мабуть, не прокинулися б зовсім.
Наступного дня, 26 березня, я вийшов працювати і узявся за п'ятий метр. Боковини і нижня частина торосів стали помітно товщі. Було очевидно, що вони з'єднаються раніше, ніж "Наути-лус" звільниться. На якусь хвилину відчай охопив мене. Кирка ледь не випала з моїх рук. Який сенс довбати лід, якщо мені випадає задихнутися або бути розплющеним цією крижаною стіною, зазнати смерті, якої ще не видумали навіть найжорстокіщі дикуни? Мені здавалося, що я знаходжуся в роззявленій пащеці якогось чудовиська, готового стиснути свої страшні щелепи.
У цю хвилину капітан Немо, що працював разом з нами, пройшов повз мене. Я торкнув його за руку і показав на стіни нашої в'язниці. Стіна з правого борту була на відстані не більше чотирьох метрів від корпусу "Наутилуса".
Капітан зрозумів мене і зробив мені знак іти за ним. Ми повернулися на борт.