бо геморой... усе гімнастикою збираюсь лікуватись; там, кажуть, статські, дійсні статські і навіть таємні радники[4-24] залюбки через вірьовочку стрибають; он воно як, наука тобто, в наш час... еге ж. А щодо цих тутешніх обов'язків, допитів і всієї цієї формалістики... от ви, голубе, зараз самі згадали про ті допити, то знаєте, справді, голубчику Родіоне Романовичу, ці допити іншим разом того, хто допитує, більш, ніж допитуваного, з пантелику збивають... Це ви, голубе, цілком влучно і слушно зараз зауважили. (Раскольников не зауважував нічого подібного.) Заплутаєшся! Далебі, заплутаєшся! і все ж те саме й те саме, мов той барабан! Он реформа йде, і ми хоч у назві будемо перейменовані,[4-25] хе! хе! хе! А вже про прийоми наші юридичні, — як влучно ви висловились, — то вже зовсім, цілком з вами згоден. Ну хто ж, скажіть, з усіх обвинувачуваних, навіть із найсірішої мужви, не знає, що його, наприклад, спочатку почнуть сторонніми запитаннями усипляти (як ви влучно зауважили), а потім раптом і ошелешать у самісіньке тім'я обухом, хе! хе! хе! в самісіньке тім'я, за влучним порівнянням вашим! хе! хе! то ви це справді подумали, що я квартирою вас хотів... хе! хе! Насмішник же ви. Ну, не буду! Ага, до речі, одне слівце інше тягне, одна думка іншу кличе, — от ви про форму теж допіру згадали, відносно, знаєте, допиту... Та що ж за формою! Форма, знаєте, в багатьох випадках, достеменна дурниця. Іншим разом тільки по-дружньому поговориш, дивись — і більше користі. Форма ніколи не втече, щодо цього дозвольте мені вас заспокоїти; та й що таке, власне кажучи, форма, я вас питаю? Формою не можна на кожному кроці зв'язувати слідчого. Робота слідчого це ж, так би мовити, вільне мистецтво, з певного погляду, або щось подібне до цього... хе-хе-хе!
Порфирій Петрович передихнув. Він так і сипав безперестану то нісенітні пусті фрази, то раптом пускав якісь загадкові слівця і зараз же знову збивався на нісенітницю. Кімнатою він уже майже бігав, дедалі швидше переступаючи своїми товстими ніжками, все дивлячись униз, заклавши праву руку за спину, а лівою безперервно помахуючи і виробляючи різні жести, які увесь час на диво не відповідали його словам. Раскольников раптом помітив, що, швидко ходячи кімнатою, він разів зо два начебто затримувався коло дверей, на якусь тільки мить, і мовби прислухався... "Жде він чого, чи як?"
— А це ви справді цілком маєте рацію, — знову підхопив Порфирій, весело і надзвичайно простодушно дивлячись на Раскольникова (через що той так і здригнувся і вмить приготувався), — справді маєте рацію, що з форм отих юридичних з такою дотепністю посміялися, хе-хе! Оці (деякі, звичайно) глибокодумно-психологічні прийоми наші дуже смішні, та, мабуть, і некорисні, якщо формою дуже зв'язані. Еге ж... знов-таки я про форму: ну, коли б я визнавав, або, певніше, підозрівав кого-небудь, того, другого, третього, що він, сказати б, злочинець, у якійсь там справі, мені дорученій... Адже ви на юриста готуєтесь, Родіоне Романовичу?
— Так, готувався...
— Ну, то от вам, так би мовити, і невеличкий приклад на майбутнє, — тобто не подумайте, що я вас учити наважився: адже он ви які статті про злочини друкуєте! Ні, а так, мовляв, як факт, маленький приклад насмілюся навести, — отож, коли б вважав я, приміром, що той, або другий, або третій — злочинець, ну навіщо, спитаю я вас, став би я його до часу турбувати, хоча б я й докази проти нього мав? Одного я повинен, наприклад, заарештувати якнайшвидше, а інший же не такого характеру; то чом би й не дозволити йому погуляти містом, хе-хе-хе! Ні, ви, я бачу, не зовсім розумієте, то я вам ясніше це зображу: коли б посадив я його, наприклад, передчасно, то ж цим я йому, чого доброго, моральну, сказати б, опору дав би, хе-хе! ви смієтеся? (Раскольников і не думав сміятись: він сидів, міцно стуливши губи, не одводячи свого запаленого погляду від очей Порфирія Петровича.) А тимчасом це ж так, з деякими суб'єктами особливо, бо люди дуже різні, а практика до всіх однакова. Ви он теперечки кажете: докази; воно правда, що докази, але ж докази, голубчику, з двома кінцями здебільшого, а я ж слідчий, отже, слабка людина, каюсь: хотілося б слідство, так би мовити, математично ясно подати, хотілося б такий доказ добути, щоб як на двічі по два — чотири! Щоб ним прямо й незаперечно все було доведено! А посади того суб'єкта передчасно — хоч би я був і конче переконаний, що це він у — то я ж, може, сам у себе засоби відберу до дальшого його викриття, а чому? А тому, що я йому, сказати б, певне становище надам, так би мовити, психологічно його улаштую і заспокою, от він і укриється від мене у свою шкаралупу: зрозуміє, нарешті, що він арештант. Кажуть он, у Севастополі, зараз же після Альми,[4-26] розумні люди боялись, що от-от атакує ворог відкритою силою і одразу ж візьме Севастополь; а як побачили, що ворог правильній облозі перевагу віддав і першу лінію будує,[4-27] то он як, кажуть, зраділи і заспокоїлись розумні оті люди: принаймні на два місяці, значить, діло затяглося, бо коли ще там правильною облогою візьмуть! Знову смієтеся, знову не вірите? Воно, звичайно, маєте рацію й ви! А маєте, маєте! Це все поодинокі випадки, згоден з вами; згаданий випадок безумовно поодинокий! Але ось що при цьому, ласкавий Родіоне Романовичу, бачити треба: адже загального випадку, того самого, на який усі юридичні форми і правила приміряно і на підставі якого їх виведено і в книжки записано, зовсім не існує, через те саме, що кожна справа, кожний, наприклад, злочин, скоро він станеться в дійсності, зараз же й обертається на цілком поодинокий випадок; та іноді ще на який: так-таки ні на що попереднє не схожий. Прекумедні часом випадки трапляються в цьому плані. Та коли б лишив я отакого добродія зовсім самого: не брав би його і не турбував, але щоб знав він щогодини і щохвилини, або принаймні підозрівав, що я все знаю, всю підноготну, і вдень і вночі пильную його, невсипуще його стережу, і щоб відчував він підозріння і страх, то ж, їй-богу, закрутився б, запевняю вас, сам прийшов би, та, чого доброго, ще й зробив би щось, що вже на двічі по два скидалося, так би мовити, математичний вигляд мало б, — воно ж і приємно. Це й з мужиком репаним може статися, а вже з нашим братом, сучасно розумною людиною, та ще в певний бік розвиненою, то й поготів! Тому, голубчику, що дуже важлива штука зрозуміти, в який бік розвинена людина. А нерви ж, нерви ж, ви їх отак і забули! Адже все це нині хворе, та кволе, та роз'ятрене!.. А жовчі ж, жовчі в них усіх скільки! Та це ж, скажу я вам, при нагоді справжнісінька копальня! І який мені з того клопіт, що він ходить містом незв'язаний! Та хай, хай собі погуляє поки що, хай, я ж і без того знаю, що він моя жертвочка і нікуди не втече від мене! Та й куди йому втекти, хе-хе! За кордон, чи як? За кордон поляк утече,[4-28] а не він, тим більше що я пильную, та й заходів ужив. У глиб вітчизни втече, чи як? Але ж там мужики живуть, справжні, сірі, російські; отже, сучасно розвинена людина скоріше в тюрму піде, ніж з такими іноземцями, як мужички наші, жити, хе-хе! Та це все дурниці, ще не головне. Що таке: втече! це сама форма, а головне ж не те; не через те тільки він не втече від мене, що нікуди втекти: він у мене психологічно не втече, хе-хе! Чуєте, який вираз! Він за законом природи в мене не втече, хоч би навіть і було куди втекти. Бачили метелика коло свічки? Ну, то отак і він увесь час, увесь час буде коло мене, як коло свічки, кружляти; воля немилою стане, почне замислюватись, заплутуватись, сам себе геть усього заплутає, мов у тенетах, затривожить себе до смерті!.. Мало того: сам мені яку-небудь математичну штучку, на зразок двічі по два, приготує, — варто тільки дати йому антракт щонайдовший... І увесь час, увесь час навкруг мене кола робитиме, щораз звужуючи та звужуючи радіус, і — гульк! Прямо мені у рот і влетить, я його тут і проковтну, а це ж дуже приємно, хе-хе-хе! Ви не вірите?
Раскольников не відповів, він сидів блідий і нерухомий, все так само напружено вдивляючись в обличчя Порфирія.
"Наука добра! — думав він, холодіючи. — Це навіть уже й не кішка з мишею, як було вчора. І не силу ж він свою мені даремно показує і... підказує: він надто для цього розумний... Тут намір інший, але який? Ет, дурниця, брат, лякаєш ти мене й хитруєш! Немає в тебе доказів, і вчорашній незнайомець не існує! А ти просто з пантелику збити хочеш, роздратувати мене хочеш спершу, та в цьому стані і прищикнути, тільки дзуськи, зірвешся, зірвешся! Але навіщо ж, навіщо ж до такої міри мені підказувати?.. На хворі, чи що, нерви мої він розраховує?.. Ні, брат, дзуськи, зірвешся, хоч ти щось і приготував... Ну, от і побачимо, що саме ти приготував".
І він зібрав усі сили, готуючись до страшної і невідомої катастрофи. Часом йому хотілося кинутись і тут же на місці задушити Порфирія. Він ще йдучи сюди цієї злості боявся. Він відчував, що його губи пересохли, серце колотиться, піна запіклась на губах. Але він усе-таки вирішив мовчати і до певного моменту не мовити й слова. Він зрозумів, що це найкраща тактика в його становищі, бо він не тільки не проговориться, але, навпаки, роздратує мовчанкою самого ворога, і, можливо, той йому ж і проговориться сам. Принаймні він сподівався цього.
— Ні, ви, я бачу, не ймете віри, думаєте, що це все з мого боку жарти невинні, — не вгамовувався Порфирій, щодалі веселіючи та раз у раз хихикаючи від задоволення, і знову почав кружити кімнатою, — воно, звичайно, ви маєте рацію, у мене й фігуру вже так сам Бог створив, що тільки комічні думки в інших викликає; справжній тобі буфон;[*] та я вам от що скажу і знову повторю, що ви, голубчику, Родіоне Романовичу, — даруйте вже мені, старому, — людина ще молода, сказати б, першої молодості, а тому найвище від усього розум людський шануєте, як і вся молодь. Грайлива гострота розуму і далекі від реальності доводи його вас ваблять. І це точнісінько як колишній австрійський гофкрігсрат, наприклад, наскільки тобто я можу судити про воєнні події: на папері ото вони і Наполеона розбили і в полон взяли, і вже як там, у себе в кабінеті, все щонайхитріше розрахували і передбачили, а дивись, генерал їхній Мак і здається в полон з усією своєю армією,[4-29] хе-хе-хе! Бачу, бачу, голубчику Родіоне Романовичу, смієтеся ви з мене, що я, така цивільна людина, все з воєнної історії приклади добираю.