178-179. "...володарив дев 'ятиліттями Мінос, великого Зевса бесідник..." — Міф про відновлення верховної влади раз на дев'ять років за допомогою магічного єднання з Зевсом, в розмові з яким володар одержує нові закони для країни, дуже давній. В основі його — первісне уявлення про зв'язок добробуту країни з фізичним станом її володаря, якого або вбивали, або обмежували певним строком урядування, що його можна було продовжувати.
183. Етон — вигадане ім'я Одіссея.
188. Амніс — місто на острові Криті, Ілітія — богиня пологів, покровителька породіль, пізніше ототожнена з Артемідою.
225-231. Після багатьох сперечань, де саме була зображена сцена оленя з собакою (вишита на плащі чи вигравірувана на пряжці), вчені на підставі нових археологічних відкрить погодились на другому припущенні.
260. Злоіліон — тобто лихої пам'яті Іліон, з яким пов'язано багато сумних спогадів.
337-338. Рідкісне у Гомера випадкове римування.
408-409. Гра слів — одворотний був досі та Одіссей — відтворення відповідної гри слів оригіналу. (Див. також І. 61 — 62.)
428-466. Епізод ловів на Парнасі навіть за глибокої давнини був не у всіх списках "Одіссеї". Так, Платон знає цей епізод, а Арі-стотель ("Поетика", VIII) хвалить Гомера за те, що той не все описував, що трапилось з його героєм, наприклад, як було поранено його на Парнасі.
473. Доторкнутись до підборіддя співбесідника було у греків ознакою любові та ніжного прохання.
[535]
563-567. Гра слів оригіналу, яка дуже захоплювала стародавніх греків і римлян (Платон, Горацій, Вергілій).
573. Сокири одна за одною вряд устромлялись лезами в землю так, щоб обухи утворювали пряму лінію і стріла могла пройти через вушка всіх дванадцяти сокир.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
63. "Нехай би страшна мене буря схопила..." — Так само Єлена ("Іліада", VI. 345) висловлювала жаль, що вихор не вхопив та не втопив її в морі ще в день її народження. Несподіване зникнення людини приписували вихорові, який відносить її на острів щасливих.
64. Пітьма й туман, що вкривають на заході гирло ріки Океану, — тобто шлях до А'іду, царства смерті.
66. Дочок Пандарея, що вкрав золотого пса з критського храму Зевса, — Аедону (див. XIX. 518), Клеотеру і Метопу — за батьків злочин Зевс покарав наглою смертю в квітучому віці.
113-114. Грім з безхмарного неба був віщим знаком. З цим не в'яжеться згадка про хмару в рядку 104, мабуть, вставленому пізніше.
156. "...для всіх-бо тут свято сьогодні..." — свято початку місяця на честь Аполлона (див. також XX. 276 — 277).
187. На суходолі Одіссей мав пасовиська і стада (див. XIV. 100 — 107).
210. Край кефаленський — прилегла до Ітаки частина суходолу та сусідніх островів ("Сама, й Дуліхій, і Закінт, лісами густими укритий". — IX. 24).
299-300. Ктесіпп "...вхопив... з корзини ногу волячу..." — В хлібні кошики (див. XX. 254-255) за гомерівських часів м'яса не клали, — місце для нього було на "блискучих" столах, які спеціально мили губками перед кожним обідом (див. І. 111-112, або XXII. 438-439), та й м'ясо на стіл подавалось тільки філейне, отже, наведений епізод, мабуть, належить до вставок.
301-302. "...усміхнувся... глузливо" — в ориг. "сардонічно" (сар-доніон). Сардонічний сміх — в'їдливий, ущипливий, злобно-насмішкуватий. Античні коментатори (можливо, за народною етимологією)
[536]
пов'язували цей вислів з назвою острова Сардинії, де росла дуже гірка трава, що спотворювала риси обличчя в гірку "сардонічну" усмішку. Відомо, проте, що гомерівські греки про Сардинію ще не знали, отже, вислів цей — пізнішого походження.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
7. "Ключ дуже гарний..." — явний анахронізм, адже в гомерівську епоху ні замків, ні ключів не знали (див. прим, до І. 441).
120-122. Сокири були поставлені в прокопаному для них рівчаку — очевидно, на подвір'ї, перед домом, а не в самому домі, де щільно втрамбована долівка цього не дозволяла зробити.
145. Обов'язком ворожбита при жертвах було ворожити по нутрощах жертовних тварин, а також доглядати за узливанням з кратери, в якій змішували вино з водою.
148-153. Стародавні греки ставились до своїх жерців без особливої пошани: Леод сидить не на почесному місці за столом, а в лівому кутку біля кратери з розбавленим вином, Антіной одверто глузує з нього, натякаючи на його неробочі руки, які й сам Гомер називає "незвичними та ніжними".
295, 303. Кентаври (напівлюди-напівконі), сп'янівши на весіллі Пірітоя, владаря міфічних лапітів, накинулись на їхніх жінок, — у кривавій бійці, яка виникла з цього приводу, кентаври зазнали поразки.
395. "Чи не сточили ще рога..." — На кінцях лука, для більшої пружності, греки приробляли коров'ячі або інші роги, до яких прикріплялась тятива.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
1. "Скинув із себе лахміття тоді Одіссей..." — як і перед всяким змаганням, він оголює верхню частину тіла.
55-64. Женихи виявляють готовність не тільки відшкодувати всі заподіяні ними збитки, але й сплатити величезний штраф — по двадцять биків, що, за нормами тодішнього звичаєвого права, повністю ліквідувало б конфлікт і позбавило б Одіссея підстав для безкарного вбивства женихів.
[537]
79. Одіссей передбачливо виніс із приміщення всю зброю, але Еврімах мав при боці короткий меч, якого інші юнаки, очевидно, на цей раз не захопили.
122. Четверошкурий щит — покритий чотирма шарами товстої шкури.
232, 235. "Подужать" — "Алкімів син дужий" — гра слів. В оригіналі ім'я Менторового батька — Алкім — означає дужий, відважний.
239. Див. прим, до І. 319.
334. Жертовник Зевса, охоронця осель, давав право недоторканності кожному, хто прибіг до нього.
481. За грецькими віруваннями, пролита в домі кров оскверняла його, і він потребував обряду очищення через обкурювання сіркою.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
88. Поріг кам'яний. — Йдеться про поріг поміж жіночим і чоловічим покоями.
162-163. Ще один випадок схожої на риму випадкової співзвучності закінчень сусідніх рядків в оригіналі.
190-201. Деякі дослідники припускають, що Одіссеєве ліжко, яке коріниться в землі так же, як і подружнє життя — в природі, має символічний характер.
201. Воловий ремінь відігравав роль пружинного матраца.
218-224. Приклад Єлени й Паріса ("чужинця"), наведений Пенелопою, — мало виправдана в її аргументації пізніша вставка.
245. Імена коней, що возять Еос понад світом, — Ламп і Фаетон, — означають сяйво, блиск — так само, як і подібні до них імена дочок Геліоса — Лампетія та Фаетуса (див. XII. 132).
248-249. "Ще не дійшли ми з тобою... до краю наших випробувань..." — Про дальшу долю Одіссея й Пенелопи розповідає епічна поема "Телегонія".
296. На цьому, як свідчать александрійські вчені Арістофан та Арістарх, справжня "Одіссея" закінчується. Решта XXIII і вся XXIV пісні (так звана психагогія) додані пізніше, як і багато вставок в інших піснях поеми. Щоправда, деякі дослідники вважають неможливим, щоб така чудова розгорнута епопея мала таке маловиразне
[538]
закінчення, як "відхід до сну". Зате вони розширюють межі пізнішого додатку до основного тексту "Одіссеї", визнаючи, що останні чотири пісні являють цілком зв'язний виклад. 347. Рання зоря золотошатна — богиня світанку Еос.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1. Гермес кілленійський. — Гермес народився на горі Кіллені.
5. Всупереч загальним уявленням стародавніх греків про загробне життя та описові його в XI пісні, душі померлих тут зберігають пам'ять і свідомість, скиглячи (відбиток уявлення про душу як про пташку); йдуть до Аїду за помахом Гермесового жезла і залишаються там без похоронного обряду. Все це ще раз підтверджує думку про пізніше походження цієї пісні.
11 — 12. Левкадська скеля — біля входу до підземного царства мертвих. Брама Геліоса — на західному краю світу. У неї, за уявленням стародавніх греків, заходило сонце.
26-27. Під час походу на Трою Агамемнон був вождем цілого війська ахеїв.
37. Йдеться про Аргос у Фессалії, де народився Ахілл.
46. "...волосся собі обстригали" — див. прим, до IV. 198.
47-48. Мати — морська німфа Фетіда, донька старця морського Нерея, мати Ахілла. Безсмертні німфи — сорок дев'ять її сестер-нере'щ, що разом з Фетідою прийшли оплакувати її сина.
60. Гомер згадує то одну музу, то кількох, ніде не називаючи ні кількості їх, ні імен. Гесіод перший визначив кількість — дев'ять муз — і назвав їх поіменно. Наведена згадка про дев'ять муз — ще один доказ того, що даний текст — пізнішого походження.
195. Ім'я Пенелопи, що "вірна лишилась... Одіссею", стало прозивним для означення вірної дружини.
199. "...така Тіндареєва донька..." — Йдеться не про Єлену, а про Клітемнестру, дочку Леди, що її смертним чоловіком був Тіндарей.
252. Одна з небагатьох в "Одіссеї" згадок про рабство (див. IV. 11 та ін.).
304-306. Алібант — місто в Південній Італії. Граючи на значенні цієї назви (від "аліо" — блукати), Одіссей натякає на свої довгочасні блукання та поневіряння. Вигаданими іменами, якими Одіссей називає себе і своїх предків, він продовжує натякати на свою
[539]
долю. Щодо первісного значення цих імен є різні здогади. За одним з них Еперіт — означає гнаний, Афідант — той, кого не щадили, Поліпемон — багатостраждальний.
378. Нерік — місто в Акарнанії (західна частина середньої Греції), біля якого корінфяни пізніше прокопали канал, що відділяє Левка-ду від суходолу.
429. Кефаленянами названі тут женихи з Сами, Дуліхію й Закінту (див. прим, до XX. 210).
502-503. Афіна в вигляді Ментора розпочала опікуватись Теле-махом у І пісні "Одіссеї" і в цьому ж вигляді з'являється наприкінці поеми, опікуючись його "незламним у нещастях" батьком.
523. Міднощокш шолом — тобто з мідними платівками, що прикривали щоки й скроні.
СЛОВНИК МІФОЛОГІЧНИХ ІМЕН ТА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ
Автолік — син Гермеса і смертної Хіони, Одіссеїв дід з боку матері, знаменитий злодій та дурисвіт, що успадкував ці властивості від свого батька.