Та навіть коли б я раптом і надумала виходити заміж, то аж ніяк не за чоловіка, який уже ощасливив своєю ласкою трьох чи чотирьох жінок!
Сержант вдоволено підморгнув Слідопитові: бач, мовляв, як усе складається на твою користь, після чого він уже мав достатньо підстав не турбуватися більше про погляди своєї дочки і перевів розмову на іншу тему.
— Ні за тоОою, Мейбл, ні за тобою, шуряче,— вів далі сержант,— я не залишаю офіційного права розпоряджатися залогою, що зостанеться на острові, проте я дозволяю вам давати поради і, коли треба, підказувати капралові Мак-Небу, який за моєї відсутності виконуватиме тут обов'язки командира. Між нами кажучи, я зробив усе зі свого боку, аби зміцнити в ньому почуття власної гідності, щоб він, бува, не дуже схилявся перед авторитетом поручника М'юра, що як волонтер не має пра'ва втручатися у дії командування експедиції, до якого він, власне, не належить. Тому я раджу тобі, шуряче, підтримувати капрала, бо досить квартирмейстерові забути, хто він тут, як йому захочеться командувати не тільки Мак-Небом, а й мною.
— Тим більше, якщо Мейбл і справді посадить його на мілину за твоєї відсутності. Але, сподіваюся, усі судна ти, сержанте, залишиш під моїм командуванням? Адже найгірше безладдя завжди виникає від непорозумінь між головнокомандувачами суходільних військ та адміралами.
— Взагалі, щуряче, над усіма головнокомандувачем буде один капрал. Історія вчить, що саме поділ влади найчастіше призводить до всіляких непорозумінь, а я хочу уникнути цієї небезпеки. Командуватиме усіма капрал, а ти будеш йому підказувати, особливо у справах, що стосуються човнів, з яких я одного залишаю тут, на той випадок, якщо б вам довелося звідси тікати. Капрала я добре знаю: він порядна людина і добрий солдат, і на нього можна цілком покластися, якщо не підпускати його близько до чарки з ромом. Не треба також забувати, що він шотландець, а отже — схильний легко піддатися впливові квартирмейстера, тож ви тут з Мейбл добре пильнуйте.
— Але нащо ви, тату, залишаєте нас тут? Я ж з тим і покинула місто, аби бути коло вас; чому б мені й цього разу не піти з вами?
— Ти молодця, Мейбл, уся в Дангемів! І все-таки тобі доведеться залишитися тут. Ми звідси вирушимо ще вдосвіта, аби, бува, надміру цікаві не запримітили, коли ми будемо виходити з нашої схованки. З собою ми беремо два найбільших човни, а вам залишаємо .третього і ще пірогу. Ми гадаємо непомітно увійти в протоку, якою здійснюють свої рейси французи, і там зробити засідку десь на тиждень, щоб вистежити ворожі судна, що, як нам здається, йдуть тим шляхом на Фронтенак, доставляючи силу різних товарів для індіян.
— А документи в тебе всі в порядку, шуряче?! — стурбовано запитав Кеп.— Ти ж, певне, знаєш, що захоплення суден у відкритому морі розцінюватиметься як піратство, якщо в тебе не буде документів, котрі потверджували б право здіснювати рейси на державному чи на приватному озброєному судні?
— Я мав честь бути удостоєним звання старшого сержанта п'ятдесят п'ятого полку самим полковником! — з гідністю відрубав, виструнчившись, Дангем.— І цього досить навіть для французького короля, а якщо ні, то в мене ще є спеціальне посвідчення від майора Данкена.
— Ну, а все-таки — документів на право водити в рейси озброєне судно в тебе ж так і нема?..
— Вистачить із мене й тих документів, які в мене є, шуряче. Найголовніше для його королівської величності у цій частині світу полягає в тому, щоб ми захопили всі ті судна і привели їх до Освего. їхні трюми забиті ковдрами, рушницями, амуніцією та різними цяцьками — одне слово, всіма тими предметами, за допомогою яких французи підкуп-люють цих осоружних дикунів — своїх союзників і спонукають їх чинити всі ці злочини. Вони зневажають нашу святу віру та її заповіді, топчуть закони людськості і взагалі все,'що є святого для людей. Обрізавши ворогові постачання, ми зірвемо його плани і виграємо час, тому що нових поставок з-за океану цієї осені вони вже одержати не встигнуть.
— Але ж, любий мій тату, хіба його величність англійський король не використовує індіян теж? — не без цікавості запитала Мейбл.
— Авжеж, використовує, дочко, але він,— хай благословить його бог,— має на це повне право. Бо ж велика різниця, хто використовує індіян у війні,— англійці чи французи. І це, либонь, кожному зрозуміло!
— Це досить-таки зрозуміло, щуряче, от я тільки ніяк не доберу, як у тебе все-таки із судновими документами.
— Кожен француз і так зобов'язаний визнати уповноваження англійського полковника. Інакше воно й не може бути, шуряче.
— А от я, тату, так і не розумію, чому це ми повинні виправдовувати англійців, які використовують цих дикунів у своїх інтересах на війні, і засуджувати за це ж саме французів. Яка ж між ними різниця?
— Ще й яка, дочко, хоча, можливо, ти її не здатна побачити. По-перше, англійці за своєю вдачею уважні до інших і людяні, а французи — жорстокі й боягузливі.
— І ще додай, шуряче, що вони готові танцювати з ранку й до самого вечора, дай їм тільки волю.
— Щира правда,— цілком серйозно погодився сержант.
— Але ж, тату, все це аж ніяк не змінює суті справи. Якщо французи роблять погано, підкуплюючи цих дикунів, аби вони вигрібали за них жар з вогню, то чому ми повинні виправдовувати за це ж саме англійців? Адже ж правда, Слідопите?
— Таки правда... Таки правда. Я ніколи не заступався за тих, котрі галасливо звинувачують французів у тому, що ми самі теж робимо. Щоправда, воно, безумовно, ганебніше бути в спілці з мінгами, ніж у спілці з делаварами. Коли б це благородне плем'я не було винищене, я не вважав би за гріх послати його боротися з нашими ворогами.
— Але ж вони вбивають і скальпують молодих і старих, жінок і дітей!
— Така вже їхня вдача, Мейбл, і за це їх не можна засуджувати. Вдача є вдача, хоча в різних племен вона й проявляється по-різному. Ось я, наприклад, білий і намагаюся дотримуватися звичаїв білих.
— Все це так незбагненно для мене,— призналася Мейбл.— По-моєму, те, що вважається законним для короля Георга, треба, щоб було законне і для короля Людовіка...
— Справжнє ім'я французького короля — Капут,— поправив Мейбл, давлячись олениною, Кеп.— Ра'з у мене на борту був пасажиром один дуже вчений чоловік, то він казав мені, що всі ціЛюдовіки — тринадцятий, чотирнадцятий і п'ятнадцятий — були великі шахраї, і справжнім їхнім прізвищем було Капут що по-їхньому означає "голова". Вже тільки за одне це вони заслужили, щоб їх підвести до бантин і одного за одним пере-вішати, коли настане слушний час.
— Ну, це вже щось схоже на скальпування, у кожному разі — це теж прояв своєрідної'людської натури,— заувалсив Слідопит не без подиву, ніби він уперше почув щось цілком нове для себе.— Тепер я цих шахраїв нищитиму без усяких докорів сумління, хоча, повинен сказати, досі теж я з ними не дуже панькався.
Оскільки всі співрозмовники, за винятком однієї Мейбл, прийшли, здавалося, до спільної думки, ніхто більше не вважав за потрібне обговорювати далі зачеплену тему.-1 справді, погляди трьох наших чоловіків мало чим відрізнялися від поглядів великої маси інших людей, котрі, як і вони, про все були' схильні судити упереджено, без глибокого знання справи і справедливості. З огляду тільки на це, може, й не варіо було б наводити всю їхню розмову, коли б вона якоюсь мірою не стосувалася наступних подій нашої повісті, а їхні погляди не проливали світло на мотиви, що керували їхніми вчинками.
1 Маються на увазі королі династії Капетінгів (від першого з них — Гуго Капета).' Одначе Кеп помиляється, вважаючи, що Капут (caput — головл) е французьке слово Насправді воно латинське.
Щойно скінчилася вечеря, сержант попрощався зі своїми гістьмп і зостався наодинці
з дочкою. Між ними відбулася довга й сердечна розмова. Сержант від природи був не з тих, що легко розчулюються, проте зараз, перед цією незвичайною операцією, в його душі раптом прокинулися почуття, яких він досі не знав. Так уже воно ведеться, що солдат чи матрос, доки сам виконує накази командирів, якось менше думає про небезпеку, на яку наражається. Та досить йому взяти на себе відповідальність командира, як його відразу починають мучити сумніви щодо успіху дорученої йому операції. Тепер він, може, не стільки піклується своєю власною долею, скільки долею своїх підлеглих, і легше піддається зневірі, яка послаблює його рішучість. Так-було цього разу і з сержантом Дангемом, який замість прагнути, як завжди, перемоги, раптом відчув, що може навіки розлучитися зі своєю дочкою.
Ніколи ще Мейбл не здавалася йому такою прекрасною, як у цей вечір. Мабуть, це було тому, що досі їй просто не випадала нагода показати всі свої найкращі риси, а може, й тому, що сьогодні, як ніколи, їй чомусь до глибини душі стало жаль свого немолодого вже батька, який уперше відгукнувся на її почуття такою ніжною батьківською любов'ю. У її стосунках з батьком завжди бракувало невимушеності, до того ж її велика перевага над ним в освіті та вихованні утворила між ними справжню прірву, яка ще більше поглиблювалася через його військову суворість, набуту впродовж багаторічного й тісного снілкування з рядовими солдатами, котрих можна було тримати в покорі тільки за допомогою жорстокої дисципліни. Цього ж разу, коли вони зосталися самі по вечері, розмова між ними мало-помалу набрала більшої щиросердості, ніж будь-коли, і невдовзі Мейбл з радістю відчула у батькових словах таку ніжність, якої в глибині душі жадала від першого дня свого приїзду.
— То мати моя була майже така на зріст, як і я? — промовила Мейбл, пестливо тримаючи батькову руку в своїх руках і дивлячись на нього із слізьми в очах.— А я чомусь вважала, що вона була вища за мене.
— Дітям майже завжди так здається, Мейбл. Звичка дивитися з повагою на батьків призводить до того, що вони видаються їм взагалі більшими і вищими, ніж насправді. Твоя мати, дочко, була точнісінько така заввишки, як ти. —-"4
— А які у матері були очі, тату?
— Такі ж, як і в тебе,— голубі, лагідні й привітні, хоч, може, й не такі веселі.
— У моїх очах назавжди погасне веселість, якщо ви не вбережете себе в цій операції, таточку.
— Дякую, Мейбл... Гм... дякую, дочко, але я мушу виконувати свій обов'язок.