105-107. Камінні амфори та кросна — мабуть, відповідної форми сталагміти й сталактити в одній з печер.
130 та 140-142. Посейдон — один з найдавніших богів грецької міфології, шанований ще до приходу дорійських завойовників. Фе-акійський владар Алкіной вважався внуком Посейдона, отже, феаки "рід свій славетний від нього виводять".
155-157. Схожа на корабель скеля й досі стоїть біля острова Корфу — колишньої Керкіри, яку давні коментатори вважали на цій підставі за острів феаків, що в Гомера має назву Схерії (р. 160).
[529]
246. "...пасовиська для кіз і свиней тут чудові". — В традиційному тексті "Одіссеї" та й у більшості перекладів читаємо — "для кіз і биків". Це суперечить ясній вказівці Гомера (XIV. 100 — 108), що на скелястій Ітаці, позбавленій хороших пасовищ, паслись тільки кози та свині, а череди корів та інші стада випасались на суходолі. Підміна свиней на биків у цьому рядку, як зауважує В. Берар, була допущена, мабуть, з метроритмічних міркувань.
259-271. Розповідаючи вигадану історію про себе, Одіссей вводить в неї епізод кривавої помсти, яка за гомерівських часів вважалась звичайним, анітрохи не ганебним ділом.
377. Ахейські женихи домагались руки Пенелопи три роки — з того часу, коли довідались, що інші герої (Нестор, Менелай, Ага-мемнон) вернулися з-під Трої, а Одіссей пропав без вісті.
412. Спарта завжди славилась красою своїх жінок.
424. "5 домі Атріда" — тобто у Менелая.
ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
31. "...присів перед ними..." — Цей спосіб заспокоювати собак вважався у стародавніх греків і римлян одним з кращих.
55. Ім'я Евмея названо тут уперше. Поет звертається до нього тут і далі в другій особі, наче до присутнього серед слухачів (так звана апострофа). Таке ж звертання є ще в "Іліаді" до Патрокла, а також до Менелая й Антілоха. Цей епічний прийом, по суті, й досі не з'ясований, пояснюють особливою симпатією поета до цих персонажів.
85. За гомерівських часів торгове мореплавання часто сполучалося з піратством та торгівлею невільниками.
100-107. З опису багатств, які мав володар Ітаки Одіссей, можна уявити, що являли собою гомерівські державці.
144. Евмей тут уперше називає ім'я Одіссея.
204. Кастор, син Гілака, вигаданий батько Одіссея.
232. Військовий вождь мав право відібрати собі частину з загальної здобичі раніше, ніж її розподіляли жеребками.
247. Торгові зв'язки між Єгиптом і Критом існували уже в кри-томікенську епоху.
[530]
263-265. В основі вигаданої розповіді Одіссея лежать справжні історичні спогади про напади морських народів на Єгипет, засвідчені писемними пам'ятками стародавнього Єгипту. Цілком імовірно, що це були жителі Криту, так само, як і ті люди з півночі, що наймались до єгипетських фараонів.
316. Ім'я Федон означає бережливий, жалісливий.
324. Техніка добування і обробки як золота, так і інших металів була в гомерівську епоху настільки примітивна й важка, що всі метали цінились дуже високо. Особливо виділяє Гомер "ретельно оброблене, куте залізо".
327-328. В Додоні був відомий оракул Зевса. Додонські жерці, що спали на голій землі біля славетного дуба ("Іліада", XVI. 235), віщували з шелесту його листя.
379. Етоліець — житель Етолії (західна частина середньої Греції).
399. Скидання зі скелі — один із способів страти у стародавніх греків.
482. Пояс блискучий — бойова запона з шкури або повсті, покрита металевими платівками для прикриття живота і стегон; надягався він під броню і спускався до колін.
ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА
1. Початок безпосередньо пов'язується з закінченням пісні XIII. Дія відбувається одночасно з дією пісні XIV.
16. Батько Пенелопи — Ікарій; про братів її ніде більше не згадується.
33. Афіна радить Телемахові плисти не найближчим шляхом від Еліди до Ітаки, де на нього в протоці жде засідка, а вздовж узбережжя Акарнанії, щоб підійти до Ітаки з півночі.
134. За гомерівських часів під час бенкетів за столами сиділи, а не возлежали, як у пізнішій Греції та Римі.
160. З'явлення орла праворуч було доброю ознакою. Спостерігаючи літ птахів, повертались обличчям на північ, отже, праворуч був схід — країна світла і успіхів. Менш поширеним було ворожіння з голосу птахів або з їх породи.
[531]
249, 254. Поліфід — син Мантія, онук Мелампода; міф про. його сварку з батьком відомий тільки з цих рядків "Одіссеї". Гіпересія — місто на півночі Пелопоннесу.
272-278. Теоклімен боїться родової помсти, але не криється з тим, що вбив людину.
295-297. Круни, Халкіда, Фея — місцевості в Еліді.
299. Йдеться про так звані Ехінадські острови біля узбережжя Акарнанії.
301. Розповідь знов повертається до Одіссея, що залишався в хаті Евмея (див. XIV. 523).
356. Дружина Лаерта — Антіклея (див. XI. 85).
388. "...в дім цього мужа" — тобто в дім Лаерта.
403-404. Сирія, Ортігія — міфічні острови.
415-416. Фінікійські купці, як відомо, провадили мінову торгівлю.
526. "Яструб, провісник швидкий Аполлонів..." — Швидкокрилі соколи та яструби вважались власністю Аполлона, тоді як величний орел належав Зевсові.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
34-35. Подружнє ложе користувалось у стародавніх греків такою пошаною, що в разі смерті одного з подружжя і нового шлюбу однієї з сторін те ложе залишалось недоторканим.
75. Вдови, які не виходили вдруге заміж, користувались загальною пошаною.
207. Афіна, яка народилася з голови Зевса, вийшовши з неї в повному озброєнні, — богиня-войовниця, — вважалась і богинею воєнної здобичі.
247-252. Загальна кількість перелічених тут женихів дорівнює 108, а коли додати до них ще названих тут челядників тощо, то й значно більша, — тоді як чоловічий покій (мегарон) гомерівського дому, судячи з руїн у Мікенах і Тірінті, вміщав щонайбільше чоловік п'ятдесят.
269. Справа Ареєва — тобто бойова сутичка.
288-290. Від вогнища та від жаровень, якими гомерівські греки опалювали й освітлювали приміщення, в ньому бувало димно.
[532]
381-382. Народні збори мали право прирікати винних на вигнання з рідного краю.
421-433. Антіноїв батько Евпейт взяв колись участь у грабіжницькому нападі тафійців (сусідів Ітаки з суходолу) на феспротів.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
199. "Дав йому й палку Евмей..." — в ориг. — скіпетр, — палка, яку в Гомера носили пастухи, і старці, й окличники, і судді, й жерці, і навіть владарі (порівн. прим, до II. 37).
207. Неріт, Ітак і Поліктор — сини Птерелая, що з Кефалонії переселилися на острів Ітаку. Ім'ям одного з них став зватися цей острів, ім'ям другого — гора в північній його частині, ім'ям третього — місцевість Полікторіон.
323. "...дні рабської долі..." —див. прим, до IV. 11 — 12.
339. "Сів на порозі обтесанім..." — В оригіналі говориться про ясеновий поріг, але це, очевидно, пізніша прикраса, бо пороги в Гомера скрізь кам'яні.
441. "...до праці гіркої примусили..." — один з численних випадків звукової гри оригіналу.
443. Згадка про Дметора, що силою захопив владу на Кіпрі, як і розповідь про пригоди в Єгипті, мабуть, пізнішого походження. Взагалі в піснях з XVII по XX пізніших вставок дуже багато.
541. "Голосно чхнув Телемах..." — Чхання стародавні греки вважали за добру ознаку, тим-то й Пенелопа у відповідь на Телемахове чхання радісно засміялась.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
6-7. Жебрака Арнея, що був на побігеньках у женихів, жартома називали Іром, виводячи це іронічне прізвисько від імені вісниці богів Іріди.
28-29. На Кіпрі, кажуть, був звичай вибивати зуби свиням, захопленим у шкоді на чужому полі.
77. "Підперезали" — тобто оголили до пояса, бо бійка навкулачки відбувалася з відкритою верхньою частиною тіла.
[533]
139-140. Завдяки взаємодопомозі членів роду стародавній грек, навіть допустившись безрозсудства й злочину, не боявся за свою особисту безпеку.
158-162. Афіна подає Пенелопі думку показатися женихам і таким чином приспати їх пильність, також підбиває женихів принести ще більше дарунків, щоб були відшкодовані заподіяні збитки і Пенелопа набула ще більшої поваги в сина й чоловіка.
182. Гіпподамея та Автоноя — служниці Пенелопи, які її супроводили при виході з жіночої світлиці, бо виходити жінці до мужчин самій вважалось непристойним.
246. Ясійський Аргос — тобто весь Пелопоннес.
263. "На колісницях проворні їздці". — В гомерівську добу кінноти ще не було, і бойові дії провадилися з колісниць.
328-329. Заїздом (гр. "лесха") — тут названо громадське приміщення, щось на зразок теперішнього клубу, де часом провадились збори й товариські розмови і можна було навіть переночувати. В холодну погоду замість "лесхи" люди збирались біля вогню в кузні.
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
27-28. "...збіжжя з мірки черпає моєї..." — тобто "їсть мій хліб". Йдеться тут про "хенік" — трохи більшу за літр мірку сипучих тіл, що вважалась денною прожитковою нормою на одну людину. Саме слово "хенік" — пізнішого походження, як і весь цей уривок. Відоме воно з афінського прислів'я "не сідай на хенік" — тобто на мінімальний пайок, інакше кажучи — "не будь бездіяльним".
34. "Із золотим каганцем..." — теж вказівка на пізніше походження уривка, бо за гомерівських часів доми освітлювались лише вогнищем, смолоскипами та жаровнями.
86. "...наче дар Аполлона..." — буквально "з ласки Аполлона", який був втіленням молодості й покровителем юнаків.
144-145. За гомерівських часів не вважалось неетичним говорити про майбутню смерть близької людини.
163. "...не із дуба ти виріс... не із скелі..." — подібне до нашого "не з неба ж ти упав". Пенелопа запитує гостя приказкою, побудованою на міфі про походження людей від каменя або від дуба. Розповідають, що в давнину був звичай викидати новонароджених, яких не хотіли виховувати, на скелі або в дупло порохнявого дерева. Не знаючи,
[534]
хто їх справжні батьки, про них говорили, що вони походять від дуба або від скелі.
174. Дев'яносто міст — епічне кругле число.
175.