"Замок" – це підсумок усього життя Кафки, тому у творі зібрані всі теми і конфлікти, які непокоїли його протягом життя. Роман залишився незавершеним, але Макс Брод у передмові до першого видання роману описав завершення роману зі слів Кафки: "Той, хто видає себе за землеміра, врешті-решт отримує хоча б часткову сатисфакцію. Він продовжує свою боротьбу, але помирає від знесилення. Біля його смертного ложа збирається сільська община, а із Замку приходить повідомлення про те, що хоча правової підстави на дозвіл К. жити в Селі і немає, у зв'язку із особливими обставинами йому дозволяється тут жити і працювати". Цей фінал трактується літературознавцями по-різному: як оптимістичне завершення і як іронічний фарс, знущання долі.
Цитати зі щоденників подано за виданням: Кафка Ф. Щоденники. 1910-1923 рр. // Всесвіт. – 2000.
notes
[1]
К. довго стояв на дерев'яному містку, який з'єднував гостинець із Селом, і вдивлявся в те, що здавалося порожнечею. – Цей опис перегукується із записом у щоденнику від 29 січня 1922 року, коли Кафка разом зі своїм лікарем О. Германном поїхав на три тижні до Шпіндлермюле, місцевості в Гігантських горах: "Напади на засніженій вечірній дорозі. Уявлення весь час змішуються, десь так: моє становище в цьому світі жахливе, тут, у Шпіндлермюлє, я самотній, та ще й на безлюдній дорозі, де в темряві на снігу раз у раз послизаєшся, та й дорога ця безглузда, не веде до жодної земної мети (до мосту? Чому саме туди? До того ж я до нього й не дійшов), та й у містечку я покинутий (розраховувати на особисту людську допомогу від лікаря я не можу, бо не заслужив її, у мене з ним взаємини тільки гонорарні), нездатний ні з ким познайомитися, нездатний терпіти знайомство, будь-яке веселе товариство викликає в мене безмежний подив (щоправда, тут, у готелі, веселяться не дуже, я не хочу заходити так далеко й стверджувати, нібито винен у цьому я, скажімо, як "людина з надто великою тінню", але тінь моя в цьому світі справді-таки надто велика, і я знову й знову дивуюся, коли бачу, з якою впертістю дехто, одначе, "попри все", бажає жити навіть у цій тіні, саме в ній; але тут усе ж таки додається ще дещо, і про це треба поговорити), й навіть батьки та матері зі своїми дітьми – до того ж я такий покинутий не тільки тут, а взагалі, зокрема й у Празі, на моїй "батьківщині", й покинули мене не люди, це було б не найгірше, я міг би, поки5 живу, бігти вслід за ними, а я сам покинув себе у взаєминах з людьми, мене покинула снага підтримувати взаємини з людьми, мені до вподоби ті, хто любить, але я сам не можу любити, я надто далекий від усіх, я вигнанець. (…)
Якби все було тільки так, як може здатися на засніженій дорозі, тоді це було б жахливо. Тоді я загинув би, і це треба сприймати не як загрозу, а як негайну страту. Але я перебуваю десь-інде, і тільки притягальна сила людського світу така величезна, що здатна примусити вмить про все забути. Але й притягальна сила мого світу теж величезна, і ті, що мене люблять, люблять мене тому, що я "покинутий", і хоч, може, й не в розумінні вайсівського вакууму, а тому, що відчувають: у щасливі часи в іншій сфері я дістаю свободу рухатись, якої тут цілком позбавлений". Це відчуття чужинця, відкинутого і самотнього, – головне відчуття всього роману, який Кафка почав писати відразу після повернення з курорту.
[2]
Тиньк пооблітав зі стін, а кам'яна кладка почала руйнуватися. – Цей сумний і злиденний вигляд Села може правити за натяк на те, що селяни покарані за відсутність справжнього Бога в їхньому житті і за ідолопоклонницьке схиляння перед чиновниками, псевдобогами.
[3]
Будьте обережні в присутності невинних дітей. – Прихильники релігійно-містичного трактування роману вбачають у цій фразі підтвердження такого трактування. Вчитель забороняє К. вимовляти ім'я графа Вествеста, як заборонено згадувати всує Бога.
[4]
Біляві сестри, схожі між собою. – Очевидно, авторська описка, бо далі у тексті Амалія чорнява.
[5]
Прототипом образу Амалії частково вважають чеську перекладачку, журналістку і літератора Мілену Єсенську, з якою Кафка познайомився восени 1919 року і після бурхливого роману і розриву написав "Замок". Мілена була чи не єдиною жінкою в житті Кафки, яка розуміла його і могла оцінити його творчість, але вона не захотіла піти від чоловіка заради Кафки, а він не захотів миритися із її численними коханцями і богемним способом життя.
[6]
Прототипом образу Фріди частково вважають і Феліцу Бауер, з якою у Кафки багато років тривав роман і листування з якою становить частину творчості Кафки. Ось опис її зовнішності в щоденнику (20 серпня 1912 року) після знайомства: "Фройляйн Ф.Б. Коли я 13 серпня прийшов до Брода, вона сиділа за столом і здалася мені все ж таки схожою на служницю. Та мене зовсім і не цікавило, хто вона, я просто відразу змирився з її присутністю. Порожнє кістляве обличчя, що відверто демонструє свою порожнечу. Відкрита шия. Накинута наопашки блузка. Здавалося, вона була одягнена зовсім по-домашньому, хоч, як з'ясувалося згодом, це було зовсім не так. (…) Майже зламаний ніс, світлі, трохи цупкуваті непривабливі коси, міцне підборіддя. Сідаючи, я вперше придивився до неї, а коли сидів, то вже мав твердий присуд".
[7]
Він був кур'єром, з яким Кламм вперше викликав мене до себе. – Фетишистська закоханість господині заїзду у Кламма часом інтерпретується як висміювання сліпої, бездумної віри, ідолопоклонництва.
[8]
Адже само собою зрозуміло, що ми покинемо роботу в школі, щойно з'являться інші перспективи. – Щоденники Кафки сповнені страждань через необхідність ходити на службу, яка забирає час у писання і примушує виконувати нудну і нецікаву роботу. Ось, наприклад, уривок запису від 28 березня 1911 року: "Отже, літературі я не можу віддатися до решти, не можу з різних причин. З огляду на мої родинні обставини я не міг би прожити з літератури вже через те, що мої роботи народжуються дуже повільно й мають особливий характер: крім того, моє здоров'я і вдача не дають мені жити, покладаючись на – у кращому разі – непевні заробітки. Тому я пішов на службу в товариство соціального страхування. Але тепер ці дві професії ніяк не можуть поладнати одна з одною й допустити, щоб ми були щасливі одразу всі троє. Найменше щастя в одній із них обертається великим нещастям у другій. Якщо звечора я написав щось пристойне, то другого дня в конторі весь палаю, й усе падає мені з рук, ці митарства стають чимдалі нестерпнішими. У конторі мене вистачає для виконання моїх зовнішніх обов'язків, але внутрішніх я не виконую, а кожен невиконаний внутрішній обов'язок обертається нещастям, яке потім мене вже не полишає".
[9]
Це ласка швидше з мого боку. – Зв'язок між одруженням і роботою непокоїв Кафку, і він часто писав про це у своєму щоденнику, наприклад, останній із семи пунктів "за" і "проти" мого одруження": "Якби я жив сам, то колись, певно, справді відмовився б від служби. Одружений, я не зможу зробити цього повік" (21 липня 1913 року).
[10]
Дослідники часом проводять паралелі між образом Пепі і реальною коханою Кафки, донькою шевця, Юлією Вохрицек, заручини з якою були розірвані за кілька років до написання "Замку". Про глибину цих стосунків і "міцність" зв'язку свідчить хоча б той факт, що закохані вирішили не одружуватися після того, як дізналися, що не зможуть зняти помешкання, яке перед тим обрали.
[11]
В образі Варнави реалізована також метафора складної і беззмістовної письменницької праці, яка вимагає повної саможертовності і нічого не дає взамін. Про це часто згадується у щоденниках Кафки.
[12]
З самого початку господиня намагалася примусити мене сумніватися в тобі. – З'ясування стосунків між К. і Фрідою вважається одним із автобіографічних моментів роману. Діалоги К. і Фріди дуже нагадують листування Кафки і Єсенської. "Живий вогонь" Мілени, – писав Кафка до Макса Брода, – горить тільки для її чоловіка". А в листі до самої Мілени від 21 липня перед розривом Кафка пише: "…кожен із нас одружений – ти у Відні, я зі своїм страхом у Празі".С. 159. В образі Варнави реалізована також метафора складної і беззмістовної письменницької праці, яка вимагає повної саможертовності і нічого не дає взамін. Про це часто згадується у щоденниках Кафки.
[13]
Епізод із сім'єю Варнави часто трактують як алюзію на єврейську тему. Сестри Амалія і Ольга можуть слугувати алегоричними образами двох тенденцій іудаїзму, між якими немає вибору: одна із сестер жертвує собою і розтрачує своє життя, а гордість іншої лякає.
[14]
Отже, все з'ясовано. – У цій сцені можна побачити автобіографічні моменти. Ось, наприклад, запис у щоденнику Кафки від 24 січня 1922 року, після розриву з Міленою Єсенською: "Сказати, що ти мене покинула, було б дуже несправедливо, але те, що я покинутий, часом жахливо покинутий, – це правда".