Я тільки про себе подумала, що ви схожі на мого рідного батечка своїм досвідом та мудрістю і що ви цілком могли б зайняти його місце, як голова родини.
— Може, як нареченого цієї родини, чарівна Мейбл, а не місце батька чи її голови. Проте я дібрав, що й до чого, і мені сподобався ваш гострий розум! Що ж, юній дівчині личить дотепність, от тільки якби вона була без перцю. Гм, а скажіть, оцей Слідопит, правда ж, великий дивак?
— Про нього треба говорити або тільки правду, або взагалі нічого. Слідопит — мій друг, мій вірний друг, містере М'юре, і ніхто не посміє гудити його в моїй присутності.
— Я не хочу сказати нічого поганого про нього, запевняю вас, Мейбл, але мені здається, про нього й доброго теж нічого не скажеш.
— Принаймні він найкращий стрілець із рушниці,— усміхаючись, промовила Мейбл,— і цього ви аж ніяк не зможете заперечити.
— Хай він собі буде сто разів найкращим стрільцем, але ж він неписьменний, як могаук.
— Він, може, не розуміє латини, зате вій знає мову ірокезів краще, ніж будь-хто, а ця мова значно потрібніша в цих краях за латину.
— Якби навіть самому Ланді спало на думку запитати в мене, чим я більше захоплююся — вашою вродою, чи вашою дотепністю, чарівна й ущиплива Мейбл, боюся, що я не знав би, що йому на це відповісти. Я в такому захваті і від першої, і від другої, що мені то хочеться віддати пальму першості вашій вроді, то вашій дотепності. Ах, моя небіжчиця місіс М'юр була так схожа в цьому відношенні на вас!
— Ви маєте на увазі свою останню місіс М'юр, сер? — запитала Мейбл, з удаваною наївністю глянувши на свого співрозмовника.
— Гм, гм! Це вже вам щось Слідопит, певне, наплів на мене. Тепер мені більш ніж зрозуміло, Мейбл, що це він, чудій, намолов вам, буцімто я був не один раз одружений.
— У такому разі, сер, він просто-напросто марнував би час: адже всім і так відомо, що ви, на своє безголів'я, вже мали чотири дружини.
— Три, тільки три! Не будь я Девід М'юр, якщо більше. А четверта — це явний наклеп, повірте, дорога Мейбл... Вона, власне, у мене ще тільки in petto, як то кажуть у Римі, тобто, мовою закоханих,— у серці, моя люба!
— Ну, слава богу, що хоч не я ця четверта in petto, чи як воно там, бо мені аж ніяк не хотілося б потрапити людям на язик.
— О, хай 'вас це не лякає, чарівна Мейбл, бо досить вам тільки дати слово згоди, як усі три ваші попередниці будуть умить забуті, а ваша рідкісна врода й ваш розум умить вознесуть вас до становища першої. Тож не бійтеся: ви у мене ніде і ні в чому не будете четвертою.
— Хоч які б там у вас далі були запевнення, містере М'юре,— відказала, посміхаючись йому в обличчя, Мейбл,— а вже одним цим запевненням ви мене більш ніж утішили. Та я вам скажу ось що: я радніше погоджуся бути четверторядною у красі, ніж бути чиєюсь четвертою дружиною.
По цих словах вона пурхнула, залишивши квартирмейстера самого вдовольнятися піднесеним йому облизнем. Мейбл змушена була так відверто вдатися до чисто жіночих засобів відсічі почасти тому, що цей залицяльник давно вже надокучив їй своєю настирливістю, а почасти й тому, що' він дозволяв собі такі образливі випади проти Джаспера та Слідопита. Жвава й рішуча вдачею, дівчина разом з тим ніколи не бувала зухвалою, але за цих обставин вона вирішила діяти різкіше, ніж звичайно. Тепер, утікши від небажаного співрозмовника, вона думала, що, нарешті, позбулася М'юрових залицянь, які їй не те що не подобалися, а були навіть бридкі. Та не з тих був Девід М'юр: звикнувши одержувати гарбуза від жінок і маючи неабиякий запас нахабства, він навіть не думав упадати в розпач, і коли Мейбл побігла від нього, він тільки погрозливо чи самовдо-волено закивав їй навздогін. З цього зловісного кивання можна було тільки здогадуватися, що квартирмейстер замислив щось недобре. Поки він отак варився в душі, до нього непомітно наблизився Слідопит.
— Не доженете вже, ніколи не доженете, квартирмейстере! — промовив він, заливаючись —своїм безгучним сміхом.— Вона молода й моторна, і наздогнати її може тільки прудконогий. До речі, подейкують, ніби, ви до неї залицяєтеся, якщо не здобули вже прихильності.
— А я те саме чув про вас, чоловіче, хоча такі зальоти з вашого боку настільки зухвалі, що якось аж не віриться.
— Боюся, що ви чули правду — так, так, саме правду. Як подумаю собі, хто*я і що я, і як мало знаю, та в яких суворих і грубих умовах мені доводилося жити, так і відпадає всяка охота .зазіхати на таку вчену, таку лагідну, таку веселу й ніжну дівчину...
— Ви забули ще додати — вродливу, — грубо обірвав його М'юр.
— Так, і вродливу теж,— м'яко й покірно погодився провідник.— Перераховуючи її чесноти, я, мабуть, чи не найперше мав сказати 'саме гарнесенька, тому що й молоденька лань, коли ще тільки навчається стрибати, і то не звеселяє так око мисливця, як звеселяє Мейбл погляд моїх очей. Отож я й боюся, що всі мої помисли про неї — марні й нездійсненні.
— Ну, якщо вже ви сам, друже мій, із своєї природженої скромності так вирішили, то я, як ваш давній приятель і бойовий соратник, вважаю своїм обов'язком сказати...
— Квартирмейстере, — перепинив провідник, змірявши його поглядом з ніг до голови,— ми з вами тільки спали разом за мурами тих самих фортів, але щось майже не пригадується, щоб ми бували разом у лісах і в битвах з ворогом.
— Яка різниця, де ти перебуваєш під час військових операцій,— у форту, чи на передовій: головне, аби ти вважався їх учасником, Слідопите; до того ж, моя служба, хоч і всупереч моїм нахилам (самі здорові це добре знаєте, бо у вашій душі теж кипить вояцький запал), змушує мене триматися біля складів з провіантом та амуніцією. Коли б ви тільки чули, що на вас тут казала Мейбл, ви б цієї ж миті раз і назавжди з голови викинули це зухвале й непіддатливе дівчисько.
Провідник допитливо глянув на квартирмейстера, бо його не могло не зацікавити, що саме думала про нього Мейбл, проте він був від природи надто делікатний і не осмілювався розпитувати М'юра про це. Той лее, побачивши, що Слідопитова витримка й гордість взяли гору над його цікавістю, анітрохи не розгубився, добре знаючи, яку щиросерду й просту людину має перед собою, і поклав собі за мету використати Слідопи-тову легковірність проти нього ж самого й позбутися в цей спосіб суперника. Тож, помітивши, що провідникова скромність пересилила його цікавість, він знову взявся за своє.
— Не завадило б знати вам її думку, Слідопите,— вів далі квартирмейстер.— По-моєму, кожній людині треба знати те, що про неї кажуть її друзі та знайомі. Так от, на знак поваги до вашої репутації і ваших почуттів я зараз, наскільки це мені пощастить пригадати, переловім вам усе. Ви ж помічали, які в неї стають злісні й лукаві очі, коли вона надумає вколоти когось у саму душу.
— її очі мені завжди здавалися привабливими й ніжними, поручнику М'юре, хоча, правда, іноді я бачив у них іскри сміху... Атож, саме сміху, але щиросердого й добродушного сміху.
— Отож-бо воно й є: цього разу її очі теж нестримно сміялися, та в самісінькому розпалі цих веселощів вона вигукнула таке, що... Сподіваюся, ви не образитеся, коли скажу, що саме?
— Не можу знати, квартирмейстере'; не можу знати... Тому, що думає прф мене Мейбл, я падаю багато більшого значення, ніж думці будь-кого іншого...
— Раз так, тоді я буду розважливішим і не скажу. Та й навіщо переказувати людині те, що про неї говорять друзі, особливо, якщо це виявиться не зовсім приємним для неї. Все, більш від мене не почуєте жодного слова.
— Що ж, я вас не можу примусити розповідати, коли ви самі не хочете, та воно, може, так буде й краще, якщо я не знатиму думки Мейбл, тим більше, що її думка, як ви кажете, не вельми приємна для мене. Ех, якби можна було при бажанні обернутися таким, яким ти хочеш бути, тоді й характер, і освіта, і зовнішність були б у нас зовсім інші. Можна бути і невихованим, і грубим, і неосвіченим, та все-таки щасливим. Але як то боляче бачити власні недоліки виставлені па видноту саме тоді, коли цього тобі менш за все хочеться.
• — В тім-то й суть, чи, як-кажуть французи, rationale. Саме це я й казав Мейбл, коли вона втекла від мене. А ви помітили, як вона дременула, коли побачила, що ви підходите?
— Як же цього було не помітити! — глибоко зітхнувши, відповів Слідопит і так
міцно обхопив цівку рушниці, що його пальці, здавалося, вгрузли в залізо.
— Це було не тільки помітно... Це було скандально... Влучнішого слова, мабуть, і в словникові не знайти, хоч рийся в ньому, й цілу лгодину. Тепер, Слідопите, скажу вам усе, бо *не бачу причини довше таїтися від вас: ця кокетка дременула, аби тільки не чути того, що я збирався ще сказати на ваше виправдання.
— А що ви саме збиралися їй сказати на моє виправдання, квартирмейстере?
— Гм, бачите, друже мій, я виходив з конкретних обставин, які склалися, і не бажав пускатися в загальні розумування, а готувався, так би мовити, на кожне її найнезначніше обвинувачення, висунуте проти вас, дати рішучу відповідь... Якби їй заманулося назвати вас, скажімо, неотесаним чи напівдикуном, який, мовляв, виплодився на прикордонні, я б пояснив-їй, що це у вас від того, що ви взагалі не бачили іншого життя, крім грубого, напівдикого життя прикордоння, і всі її закиди тоді припинилися б чи залишилися б на її сумлінні.
— І оце ви їй таке сказали, квартирмейстере?
— Не можу присягатися, що я точнісінько так їй сказав, але саме це було в мене на меті, коли хочете. Та в цього дівчиська не вистачило терпцю вислухати й половини того, що я мав сказати, й воно дременулр геть, як ш^ви "й самі рачили, ніби вже має про вас остаточну думку і йому, бачте, байдуже, що я там ще скажу..."Боюся, чи в неї це питання вже не вирішене остаточно.
— Боюсь і я цього, квартирмейстере, а її батько, зрештою, помилився. Так, так, сержант жорстоко помилився.
— Ну, та чи варто, друже, через це засмучуватися і занапащати всю ту велику славу, яку ви кували собі впродовж стількох років? Скиньте на плече рушницю, якою ви так .неперевершено володієте, і гайда сміливо знов у ліс. Нема на світі такої жінки, за якою варто було б хоч мить сумувати,— я вже на власному досвіді в цьому переконався. Повірте тому, хто вже двічі був одружений і знає, що жінки — зовсім не такі вже пташюС якими ми їх собі малюємо.