Вітрило вільно тріпотіло, хоч обидва бокові шкоти[51] були міцно натягнені. Завдяки цьому плоскодонне судно, що сиділо в воді не глибше ніж на три чи чотири дюйми, тихо розвернулося носом у підвітряний бік. Проте воно поверталося "надто помалу, бо вітер був не тільки слабкий, але, як завжди, й мінливий, і кілька разів вітрило повисло, немов ганчірка, а раз його навіть відкинуло б навітряний бік.
Якби "ковчег" був кільовим судном, він неминуче наскочив би просто на поміст, і тоді вже, мабуть ніяка сила не позаважала б гуронам захопити його, тим більш що вітрило давало їм змогу непомітно наблизитись аж до каюти. А так баржу повільно занесло вбік, і вона не зіткнулася з "замком", тільки її носова частина застряла між двома палями, що виступали на кілька футів уперед.
Делавар пильно дивився в стрільницю, очікуючи зручної миті, щоб вистрелити, а гурони в "замкові" були зайняті тим самим. Знесилений двобоєм, індіянський воїн сидів, прихилившись спиною до стіни, бо його ще не встигли забрати, а Непосида, безпомічний, мов колода, й спутаний, мов та вівця, яку везуть на заріз, лежав посеред помосту. Чингачгук міг би пристрелити гурона першої-ліпшої миті, однак до скальпа й цього разу неможливо було дістатися, а молодий вождь вважав за негідне вбивати, коли це не обіцяло йому ні слави, ні вигоди.
— Одчепися од ломаччя, Змію, коли ти справді Змій, — простогнав Непосида, якому тугі пута вже почали завдавати нестерпного болю. — Одчепися од ломаччя, звільни ніс баржі, й ти попливеш геть. А коли зробиш це для себе, поріши оцього недобитого мерзотника ради мене.
Проте Непосидине благання не дало нічого, тільки привернуло увагу юної делаварки, яка зацікавилась його становищем. Кмітлива дівчина враз усе зрозуміла. Ноги полоненого було кілька разів обкручено міцною личаною мотузкою, а лікті стягнуто за спиною, та все-таки він міг ворушити пальцями й плеснами. Припавши вустами до стрільниці, Уа-та-Уа тихо, але виразно сказала:
— А чому б тобі не скотитися й не впасти на баржу? Чингачгук застрелить гурона, якщо він поженеться за тобою.
— Їй-бо, дівчино, ти міркуєш розумно, і я спробую це зробити, коли ваша баржа підпливе ближче. Поклади там сінник, аби мені м'якше падати.
Це було сказано у найзручнішу мить, бо, стомившись далі чекати, всі індіяни майже водночас розрядили рушниці, не заподіявши нікому шкоди, хоч деякі кулі влетіли в стрільниці. Уа-та-Уа розчула лише кілька Непосидиних слів, решту заглушив гуркіт пострілів. Делаварка відсунула засув на дверях, що вели на корму, але сама не зважувалась вийти з каюти. Ніс "ковчега" й досі чіплявся за палі, однак слабкіше й слабкіше, тим часом як корма, повільно розвертаючись, прибивалася до помосту.
Непосида, який лежав тепер лицем до "ковчега", весь час крутився й корчився з болю від тієї самої миті, коли його зв'язали. При цьому він пильно стежив за баржею. Нарешті побачивши, що судно звільнилося й тихо посунуло вздовж паль, Непосида вирішив діяти. Спроба була одчайдушна, але в ній був єдиний шанс урятуватися від тортур і смерті, й до того ж вона якнайкраще відповідала нестримно сміливій вдачі цієї людини.
Отож, дочекавшись моменту, коли корма ось-ось мала черкнути об поміст, Непосида знову почав крутитися мовби від пекельних мук, проклинаючи всіх індіянів узагалі й гуронів зокрема, а далі зненацька й швидко покотився до баржі. Як на біду, в плечах Непосида був багато ширший, ніж у ногах, через те він котився півколом і досяг краю помосту зовсім не там, де розраховував. А що швидкість руху та необхідність поспішати не дозволили йому розгледітися, то він упав у воду.
В цю мить Чингачгук, на вимогу своєї нареченої, знову відкрив вогонь по гуронах. А ті, гадаючи, що бранець їхній надійно зв'язаний, у розпалі бою не помітили, як він зник. Зате Уа-та-Уа вельми близько брала до серця успіх цього сміливого плану й стежила за кожним Непосидиним рухом, мов кішка за мишею. Тільки-но він покотився, вона вже вгадала, чим це скінчиться, бо баржа тепер посувалася доволі швидко. Делаварка гарячково думала, як врятувати безпорадного бранця. З інстинктивною меткістю вона розчахнула двері саме тоді, коли Чингачгуків карабін гримнув у неї над вухом, і під захистом стін каюти перебігла на корму. Тут вона побачила, як Непосида шубовснув у озеро. Нога її ненароком наступила на шкот, що ним було приторочено вітрило до краю корми. Схопивши вільний кінець довгої мотузки, Уа-та-Уа в пориві жіночої великодушності, хоча й вельми незграбно, кинула його Непосиді. Мотузка впала просто на голову бідоласі, і він, уже захлинаючись, все-таки встиг учепитись за неї не тільки пальцями, але й зубами.
Непосида був досвідчений плавець. Маючи пута на руках і ногах, він обрав найдоцільніший прийом, який лиш могли підказати знання законів фізики та тверезий розрахунок. Упавши на спину, Непосида не став борсатись, аби втриматися на поверхні, розуміючи, що всі його зусилля були б марні й він би тільки потопив себе. Замість цього він дав своєму тілові зануритись у воду й тієї миті, коли мотузка торкнулася його, вистромив на поверхню лише саме обличчя. В цьому положенні, ворушачи кистями рук, наче риба плавцями, Непосида мав би чекати, аж поки його витягли б гурони, коли б не наспіла допомога з іншого боку. Але "ковчег" поплив, мотузка напнулась і потягла його за собою. Тепер йому стало легше тримати обличчя над водою. Певне, в такий незвичайний, хоча й простий спосіб витривалу людину можна буксирувати не одну милю.
Як уже було сказано, гурони не помітили наглого зникнення Непосиди. Спочатку бранця ховав од їхніх очей сам поміст, далі, коли наповнилось вітрило й "ковчег" помалу рушив з місця, Непосиду заступив палісад. До того ж гуронам надто кортіло вбити свого ворога-делавара, і вони посилали кулю за кулею в стрільниці та щілини в стінах каюти, геть забувши про блідолицього, якого, на їхню думку, вони так міцно спутали. Найдужче їх турбувало те, що "ковчег" уже виривався з полону, хоч тертя об палі й досі уповільнювало його хід мало не на половину, і вони кинулися в північну частину "замку", аби скористатися з прорубаних там стрільниць. Чингачгукові теж не було коли глянути вгору, й він так само, як і гурони, нічого не знав про Непосидину долю. Коли "ковчег" пропливав уздовж палісаду, димки від пострілів раз у раз вихоплювалися з стрільниць каюти й будинку, але очі стрільців були не надто гострі, а рухи надто швидкі, тому кулі не досягали своєї мети. Та ось, на втіху одній стороні й незадоволення другій, баржа відірвалась од паль і, помітно набираючи швидкості, посунула на північ.
Тільки тепер Чингачгук довідався від Уа-та-Уа, в якому жахливому становищі опинився Непосида. Показатися на кормі баржі — значило неминуче загинути під ворожими кулями. На щастя, мотузку, що за неї вчепився потопаючий, було прив'язано до нижнього ріжка вітрила. Делавар якось примудрився розв'язати її, і Уа-та-Уа миттю заходилась підтягувати незвичайного плавця до борту. В цей час Непосида волікся на буксирі футів за п'ятдесят-шістдесят позаду корми, й на поверхні виднілося тільки його обличчя. Він уже був досить далеко від "замку", коли гурони нарешті помітили його. Вони огидно завили й почали обстрілювати свого недавнього бранця. Саме цієї миті Уа-та-Уа почала підтягувати мотузку, і це, та ще Непосидине самовладання, очевидно, й урятували його. Перша куля цьвохнула по воді достеменно там, де широкі груди молодого велета чітко проступали крізь прозору стихію. Куля пробила б йому серце, аби її було пущено не під таким гострим кутом. Зараз же вона не шурхнула в озеро, а тільки ковзнула по гладенькій поверхні, зрикошетила вгору й уп'ялася в колоду поблизу того місця, де хвилину тому стояв Чингачгук, одв'язуючи од вітрила мотузку. Друга, третя, четверта кулі наштовхнулися на ту ж перепону, хоч Непосиді була вельми відчутна вся сила їхніх ударів, що сипалися один за одним так близько від його грудей.
Збагнувши свою помилку, гурони змінили тактику й цілили тепер у нічим не захищене обличчя. Але Уа-та-Уа підтягувала й підтягувала мотузку, отже ціль переміщалася, і смертоносні шматочки металу знов сікли воду. Спливла ще хвилина, й Непосида опинився під бортом "ковчега", недосяжний для куль. Що ж до делавара та його нареченої, то їх добре захищали стіни каюти. Багато швидше, ніж ми оповідаємо про це, вони підтягли до себе здоровезне тіло Непосиди. Чингачгук стояв напоготові з гострим ножем і, перехилившись через борт, миттю перерізав личані пута.
Витягти Непосиду з води й допомогти йому залізти в "ковчег" було вельми нелегко, бо руки в молодого велета затерпли і майже не діяли. Але все було зроблено вчасно, й звільнений бранець нарешті опинився на палубі. Знесилений і безпорадний, він ступив крок уперед, похитнувся й важко впав на дно баржі. Тут ми й залишимо його набиратися сил та відновлювати кровообіг, № самі далі поведемо розповідь про події, які громадилися й заступали одна одну надто швидко, щоб ми могли дозволити собі найменше зволікання.
Загубивши з очей Непосиду, гурони розчаровано завили. По тому троє найпроворніших кинулися до трапа й ускочили в човна. Але тут вони трохи забарилися, бо треба було захопити зброю, розшукати весла й, кажучи суто технічною мовою, "вийти з доку". На цей час Непосида був уже на баржі, а делавар устиг набити всі рушниці, які лише мав під руками. "Ковчег" оддалився від "замку" принаймні на двісті ярдів і, гнаний погожим вітерцем, плив далі й далі, хоч так повільно, що ледь хвилював воду. Човник з дівчатами мрів за чверть милі північніше: очевидно, Джудіт цілком свідомо трималася оддалік. Вона не знала, що відбулося в "замкові" та в "ковчезі", й боялася підпливати ближче. Дівчата веслували до східного берега, намагаючись водночас триматися з навітряного боку щодо "ковчега". Отже вони власне опинилися між двома ворогуючими сторонами, хоча й не могли визначити, де ж їхні друзі, а де вороги. Маючи за плечима добру підготовку, дівчата напрочуд вправно орудували веслами. Джудіт частенько перемагала на веслових перегонах, змагаючись з молодиками, які принагідно відвідували озеро.
Випхавшись із палісаду, троє гуронів опинились у відкритому озері.