Вона, вжахнувшись, схопилась за голову.
— Як звуть твого сина?.. — повторив Рамзес.
— Ти ж знаєш, повелителю, що Сеті,— відповіла вона ледь чутним голосом.
— Глянь мені в очі...
— О Єгово!.. — прошептала Сара.
— Сама бачиш, що кажеш неправду. А зараз я тобі скажу: мого сина, сина наступника єгипетського трону, звуть Ісаак. І він — єврей... підлий єврей...
— Боже!.. Боже!.. Змилуйся!.. — заблагала вона, кинувшись до ніг царевича..
Рамзес не став кричати на неї, тільки обличчя його посіріло.
— Мене застерігали... — мовив він, — щоб я не брав у свій дім єврейки... Все переверталося у мене всередині, коли я бачив маєток, наповнений євреями... Але я стримував відразу, бо вірив тобі. А ти разом з своїми євреями украла в мене сина...
— Це жерці звеліли, щоб він був євреєм, — прошептала Сара, ридаючи біля ніг царевича.
— Жерці?.. Які?..
— Найдостойніший Гергор... і найдостойніший Мефрес... Вони сказали, що так треба, бо твій син мусить стати першим єврейським царем...
— Жерці?.. Мефрес?.. — повторив царевич. — Єврейським царем?.. Але ж я казав тобі, що твій син може стати начальником моїх лучників, моїм писарем... Я тобі це казав!.. А ти, нещасна, думала, що титул єврейського царя може рівнятися із званням мого лучника й писаря?.. Мефрес... Гергор!.. Хвала богам, що я нарешті викрив цих сановників і знаю, яку долю вони готують моєму сину...
Якийсь час царевич думав, кусаючи губи. Раптом він голосно гукнув:
— Гей!.. Слуги!.. Воїни!...
В одну мить кімната наповнилася людьми. З плачем увійшли Сарині прислужниці, писар і управитель її дому, потім раби, і, нарешті, з'явилось кілька воїнів з офіцером.
— Смерть!.. — скрикнула Сара розпачливим голосом.. Вона кинулась до колиски, вихопила сина і, забившись у куток кімнати, заблагала:
— Мене вбийте... але його не дам!.. Рамзес усміхнувся.
— Сотнику! — звернувся він до офіцера. — Візьми цю жінку разом з її дитиною і одведи в дім, де живуть мої невільники. Ця єврейка вже не буде панею, а слугою тієї, що її заступить. А ти, управителю, — додав він, звертаючись до урядовця, — пам'ятай, щоб єврейка не забула завтра вранці вимити ноги своїй пані, яка зараз сюди прийде. А якщо ця служниця виявить непокору, за наказом її пані повинна дістати різок... Одведіть цю жінку до челядників!..
Офіцер і управитель наблизились до Сари й зупинилися, не сміючи до неї доторкнутись. Але в цьому й не було потреби. Сара закутала покривалом дитину, що не переставала плакати, і вийшла з кімнати, шепочучи:
— Боже Авраама, Ісаака, Іакова, змилуйся над нами... Вона низько схилилась перед царевичем, з її очей котилися
тихі сльози. Ще в передпокої Рамзес чув її лагідний голос:
— Боже Авраама, Іса...
Коли все стихло, намісник сказав офіцеру й управителеві:
— Підіть із смолоскипами до будинку між смоковницями...
— Розумію, — відповів управитель.
— І негайно приведіть сюди жінку, яка там живе... — Буде зроблено так.
— Ця жінка буде відтепер ваша повелителька і повелителька єврейки Сари, яка щоранку повинна обмивати їй ноги, обливати водою і тримати перед нею дзеркало. Така моя воля й наказ.
— Буде так, — відповів управитель.
— А завтра вранці скажеш мені, як поводитиметься нова служниця...
Віддавши ці розпорядження, царевич повернувся до себе, але цілу ніч не спав. В його душі палав вогонь помсти.
Він відчував, що, навіть не підвищивши голосу, знищив Сару, нещасну, єврейку, яка осмілилась його обдурити. Він покарав її, як цар, що одним лише рухом вій скидає людей з вершини у прірву рабства. Але Сара була тільки знаряддям жерців, а царевич мав надто велике почуття справедливості, щоб, поламавши знаряддя, простити тих, хто був у цьому винен.
Найбільше лютило його те, що жерці були для нього недосяжні. Царевич міг вигнати Сару з дитиною серед ночі в дім для челяді, але не міг позбавити Гергора його влади, а Мефреса — його сану верховного жерця. Сара лежала біля його ніг, як роздавлений черв'як, а Гергор і Мефрес, які відняли в нього первородного сина, підносилися над Єгиптом і (о ганьба!) над ним самим, над майбутнім фараоном, мов піраміди...
І невідомо, котрий уже раз цього року царевич згадував кривди, яких він зазнав від жерців. У школі били його киями, аж спина тріщала, або морили голодом, що, здавалося, живіт приростав до хребта. На торішніх маневрах Гергор поламав йому весь план, а потім звалив вину на нього і позбавив його керівництва корпусом. Той же Гергор накликав на нього неласку фараона за те, що він узяв до свого дому Сару, і аж тоді прихилив до нього батька, коли упокорений царевич два місяці провів у добровільному вигнанні.
Здавалось, що, коли він стане начальником корпусу і намісником, жерці перестануть притискати його своєю опікою. Але саме тепер вони насідали на нього з подвійною силою. Жерці зробили його намісником, а для чого?.. Щоб усунути його від фараона й укласти ганебну угоду з Ассірією. Коли він схотів мати відомості про стан держави, вони змусили його покутником іти до храму: там залякували, морочили фальшивими чудесами і обдурювали, даючи неправдиві пояснення. Потім вони стали втручатися в його особисте життя, в стосунки з жінками, з фінікійцями, стали стежити за його боргами і, нарешті, щоб його принизити і зганьбити в очах Єгипту, зробили його первородного сина євреєм!..
Кожен селянин, невільник, в'язень з копалень, кожен єгиптянин мав право сказати йому: "Я кращий за тебе, наміснику, бо в мене нема сина єврея".
Відчуваючи тягар образи, Рамзес водночас розумів, що не зможе одразу ж за неї помститися. Тому вирішив відкласти це на майбутнє. В школі жерців він навчився володіти собою, при дворі навчився бути витриманим і лицемірним; ці властивості стануть його щитом і зброєю в боротьбі з жерцями... До певного часу він дуритиме їх, а як настане слушна хвилина, вдарить так, що вони не піднімуться більше.
Надворі почало розвиднюватись. Царевич міцно заснув, а коли прокинувся, першим, кого він побачив, був управитель палацу Сари.
— Ну, як єврейка? — спитав царевич.
— Вона помила ноги своїй новій пані, як ти наказав, повелителю наш, — відповів управитель.
— Чи була вона непокірна?
— Була сповнена покори, але не досить спритна, тому розгнівана пані вдарила її ногою в обличчя...
Царевич здригнувся.
— А що на це Сара?..— спитав він швидко.
— Впала додолу. А коли нова пані наказала їй іти геть,— вийшла, тихо плачучи...
Царевич почав ходити по кімнаті.
— А як же вона провела ніч?
— Нова пані?..
— Ні!.. — перебив царевич. — Я питаю про Сару...
— Як ти наказав, повелителю, Сара пішла з дитиною в дім для челяді. Там служниці з жалю дали їй свіжу циновку, але Сара не лягла спати, а просиділа цілу ніч з дитиною на руках.
— А дитина?.. — спитав царевич.
— Дитина здорова. Сьогодні вранці, коли єврейка пішла прислужувати новій пані, інші жінки скупали малого в теплій воді, а пастухова жінка, яка теж має немовля, погодувала
його.
Царевич зупинився перед управителем.
— Погано, — мовив він, — коли корова, замість того щоб годувати своє телятко, іде до плуга, а її ще й б'ють києм. Хоч ця єврейка вчинила великий проступок, я не хочу, щоб від цього терпіла її невинна дитина... І тому Сара не буде вже мити ноги новій пані і не терпітиме від неї штурханів. В домі для челяді дай їй окрему кімнату, деякі меблі і їжу, яка потрібна матері, що має немовля. І хай вона спокійно годує свого сина.
— Живи вічно, володарю наш, — відповів управитель і швидко побіг виконувати наказ намісника.
Всі слуги любили Сару і за кілька годин встигли зненавидіти примхливу і крикливу Каму.
Розділ тридцять дев'ятий
Фінікійська жриця небагато щастя принесла Рамзесові.
Вперше ідучи до неї в палац, де раніше жила Сара, він думав, що Кама зустріне його із захватом і вдячністю. Але вона прийняла його майже з гнівом.
— Що це таке? — закричала вона. — Не минуло й півдня, а ти вже повернув свою ласку нікчемній єврейці?!
— Хіба Сара не живе разом із служницями? — відповів царевич.
— Але мій управитель сказав, що вона вже не буде мити мені ноги...
Ці слова викликали в Рамзеса неприємне почуття.
— Я бачу, ти невдоволена,— сказав він.
— І не буду вдоволена!.. Поки не підкорю цю єврейку!.. — спалахнула Кама. — Поки, прислужуючи мені й стоячи на колінах біля моїх ніг, вона не забуде, що була колись твоєю першою жінкою і господинею цього дому! Поки мої слуги не перестануть дивитись на мене з жахом і недовірою, а на неї з жалем...
Рамзес відчув, як щодалі менше подобається йому фінікіянка.
— Камо, — мовив він, — слухай, що я тобі скажу! Якби в моєму домі слуга вдарив у зуби суку, що годує щенят, я вигнав би його... А ти вдарила ногою в обличчя жінку й матір... А в Єгипті, Камо, мати — святе слово. І справжній єгиптянин три речі найбільше шанує на землі: богів, фараона і матір...
— О горе мені! — заголосила Кама, кинувшись на ложе. — Це мені нагорода, нещасній, за те, що я зреклася своєї богині... Ще тиждень тому складали мені квіти до ніг і окурювали пахощами, а тепер...
Царевич тихо вийшов з кімнати й одвідав фінікіянку лише через кілька днів. Але знову застав її роздратованою.
— Благаю тебе, повелителю, — вигукнула вона, — подбай трохи більше про мене!.. Бо вже й слуги починають мене зневажати, і воїни дивляться спідлоба, і я боюся, щоб на кухні хтось не отруїв мені страву...
— Я був зайнятий військом, — відповів царевич, — і не міг одвідати тебе...
— Це неправда!.. — сердито сказала Кама. — Ти був учора біля мого ганку, а потім пішов до будинку для челяді, де живе та єврейка... Ти хотів мені показати...
— Годі! — перебив її наступник трону. — Я не був ні біля твого ганку, ні там. Якщо тобі здалося, що ти мене бачила, то це значить, що твій коханець, той мерзенний грек, не тільки не втік з Єгипту, але насмілюється навіть вештатися в моєму саду...
Фінікіянка слухала його з жахом.
— О Ашторет!.. — скрикнула вона раптом. — Рятуй мене! О земле, сховай мене!.. Бо коли той негідник Лікон справді повернувся, мене чекає велике лихо...
Царевич розсміявся, але в нього вже не було терпіння слухати базікання колишньої жриці.
— Заспокойся, — мовив він, виходячи, — і не дивуйся, якщо цими днями до тебе приведуть твого Лікона, зв'язаного, мов шакала. Терпець мій урвався.
Повернувшись до себе, царевич одразу викликав Гірама й начальника поліції Пі-Баста і, розказавши їм, що Лікон, схожий на нього грек, вештається біля палацу, наказав негайно схопити його.