Роза, немов про все здогадуючись, одвернулася від нього, а він надаремне шукав слів.
Коли це пан Паумгартнер міцно вдарив об стіл ножем і оголосив товариству, що шановний мейстерзингер заспіває пісню. Пан Фольрад одразу встав, відкашлявся й заспівав на золотий лад Ганеа Фогельгезанга таку прегарну пісню, що у всіх аж серце заколотилося, і навіть Фрідріхові трохи полегшало.
Після того, як пан Фояьрад заспівав ще кілька пісень на різноманітні лади, а саме: на так званий солодкий лад, на трубний лад, на лад квітучого раю, свіжих апельсинів тощо, він сказав, що коли хто з присутніх за столом розуміється на чудовому мистецтві мейстерзингерів, то нехай і собі заспіває пісню.
Тоді Райнгольд устав і сказав, що коли йому дозволено буде за італійським звичаєм супроводити снів грою на лютні, то й він заспівав би пісню на німецький лад. А що ніхто не суперечив, то він дістав свій інструмент і, взявши кілька милозвучних акордів, почав таку пісню: [115]
Джерельце в одне,
Вино в нім запашне
Замість води.
Сюди
Легкий блискучий струмінь
Запрошує гостинно.
-Джерельце дивне те,
Вино в нім золоте,
Чий задум то
І хто
Був майстер той,
Що зміг таке утяти?
Джерельце чарівне
Хлюпоче: хто збагне
Мене?!
На те лиш бондар здатний,
Сп'янілий від вина,
В чиїй душі вона —
Любов його.
Пісня всім сподобалась понад усяку міру, але найбільше майстрові Мартіну, у якого аж очі засвітилися. Не звертаючи уваги на Фольрада, що почав розводитись про глухий уривчастий спів Ганса Мюллера, якого челядник, мовляв, добре наслідував, не звертаючи на нього уваги, майстер Мартін устав зі свого місця й вигукнув, піднімаючи келих угору:
— Ходи сюди, славний бондарю і мейстерзингере, ходи, випий зі мною, зі своїм майстром Мартіном!
Райнгольд зробив, як йому наказано. Вертаючись на своє місце, він шепнув замисленому Фрідріхові на вухо:
— Тепер тобі треба заспівати. Заспівай учорашню пісню.
— Ти збожеволів? — розгнівано мовив Фрідріх.
Тоді Райнгольд голосно, звертаючись до гостей, сказав:
— Шановні панове й майстри! Мій любий побратим Фрідріх уміє співати ще кращі пісні, і голос у нього куди приємніший, як у мене, але в нього закурилося горло з дороги, тому вже він іншим разом заспіває чудових пісень.
Тоді всі почали вихваляти Фрідріха, наче він і справді співав. Деякі майстри врешті почали навіть схилятися до думки, що голос його таки й справді кращий, ніж голос челядника Райнгольда, а пан Фольрад, випивши ще добрий келих, переконано заявив, що Фрідріхові краще вдаються чудесні німецькі співи, ніж Райнгольдові, який забагато перейняв італійського.
А майстер Мартін, закинувши голову назад, ляснув себе по круглому череву, аж загуло, й сказав: [116]
__ Тепер вони мої челядники, мої, кажу, челядники майстра-бондаря Тобіаса Мартіна з Нюрнберга!
І всі майстри кивнули головами й сказали, допиваючи останнє вино із своїх келихів:
— Так, так, ваші, майстре Мартіне, ваші славні, браві челядники!
Нарешті всі розійшлися спочивати.
Райнгольдові і Фрідріхові майстер Мартін дав кожному по чистій світлій кімнаті.
ЯК ДО МАЙСТРА МАРТІНА ПРИЙШОВ ТРЕТІЙ ЧЕЛЯДНИК І ЩО ПІСЛЯ ТОГО СТАЛОСЯ
Коли Райнгольд і Фрідріх попрацювали кілька тижнів у майстра Мартіна, то він помітив, що як треба було вимірювати лінійкою, циркулем або вирахувати щось на око, то навряд чи хто міг зрівнятися з Райнгольдом, та інакше виходило, як він брався до фуганка, сокири, молотка. Тоді Райнгольд дуже швидко втомлювався, робота не йшла, хоч би як він старався. А Фрідріх, навпаки, стругав, гатив молотком — і хоч би що! Зате вже обидва добре поводились, та ще й Райнгольд умів завше додати щирої веселості й добродушної радості. До того ж вони частенько в розпалі роботи, особливо як, бувало, нагодиться чарівна Роза, не шкодували горла і гарними своїми голосами, що дуже добре пасували один до одного, співали різних чудових пісень. А коли Фрідріх, скоса поглядаючи на Розу, переходив на сумну мелодію, Райнгольд починав жартівливої пісні, яку сам видумав і яка починалася так:
Барило — то не цитра, А цитра не барило.
Слухаючи пісню, старий пан Мартін часто опускав молоток, яким уже був замахувався, і хапався за черево, що аж тряслося з веселого сміху. Взагалі обидва челядники, а особливо Райнгольд, цілком припали до вподоби майстрові Мартіну, а також було помітно, що й Роза вишукує різні причини, щоб частіше й довше, ніж раніше, побути в майстерні.
Якось пан Мартін прийшов до своєї майстерні перед брамою, де вони працювали ціле літо, дуже задуманий, Райнгольд і Фрідріх саме збирали невелику бочку. [117]
Майстер Мартін став перед ними, схрестивши руки на грудях, і сказав:
— Я просто-таки й висловити не можу, мої любі челядники, який я вами задоволений, а проте маю великий клопіт. З Рейна пишуть мені, що нинішній рік на виноград буде благословенний, як ніколи. Один мудрець сказав, ніби комета, що з'явилась на небі, своїм чудесним промінням запліднить землю і з найглибших її глибин витягне вгору весь жар, що топить благородні метали, і напоїть ним спраглі виноградні лози, які в буйному зрості родитимуть чудові грона за гронами і плинний вогонь свій, яким вони будуть напоєні, ввіллють у вино. Хіба, може, років через триста знов настане таке сприятливе розташування зірок. Отже, буде роботи по самий чуб. А до того ще й велебниіі пан епіскоп із Бамберга прислав мені замовлення на велику бочку— Ми з такою роботою не впораємося самі, треба буде пошукати ще одного челядника. Але я б не хотів брати когось просто з вулиці, хоч і треба, аж пече. Може, ви де знаєте доброго челядника, з яким би могли працювати в згоді, то лише скажіть, і я його візьму, хоч би на які видатки довелося піти.
Тільки-но майстер Мартін так сказав, коли це якийсь високий, кремезний юнак гукнув знадвору:
— Агов! Чи тут робітня майстра Мартіна?
— Авжеж, тут,— мовив майстер Мартін, виходячи до юнака,— авжеж, тут, але це ще не означає, що треба горлати й тупотіти, як навіженому. Так не приходять до добрих людей.
— Ха-ха-ха! — зареготав юнак.— То ви, мабуть, і є майстер Мартін, бо мені так вас і змалювали: гладке черево, чимале воло, червоний ніс, блискучі очі. Красненько вас вітаю, майстре Мартіне!
— Ну, а що вам треба від майстра Мартіна? — сердито зачитав господар.
— Я,— сказав юнак,— я бондар і хотів лише довідатись, чи не міг би найнятися до вас челядником.
Майстер Мартін аж сахнувся назад, такий був здивований, що саме тоді, як він подумав про челядника, той наче вродився. Він зміряв юнака з голови до ніг. Але той сміливо дивився на нього блискучими очима.
А коли майстер Мартін роздивився, які в юнака широкі груди, кремезне тіло, великі кулаки, то подумав про себе: "Саме такого дужого хлопця мені й треба",— і зажадав від нього ремісничих свідоцтв. [118]
— Я їх не маю з собою,— відповів той,— але невдовзі матиму, а тим часом даю вам слово, що працюватиму чесно й ретельно, і цього вам поки що досить.— І, не чекаючи на Мартінову відповідь, челядник зайшов до майстерні, скинув шапочку й клунок, ізняв куртку, надів фартушок і мовив:
— Ну, кажіть, майстре Мартіне, що мені робити. Майстер Мартін, зовсім спантеличений зухвальством
незнайомого юнака, якусь мить поміркував, а потім сказав:
— Ну, челяднику, тоді покажіть зараз же, що ви добрий бондар, беріть відбірку в руки і в отій бочці, що стоїть он там, зробіть утори.
Незнайомий челядник швидко і спритно виконав усе, що йому наказано, а потім гукнув, сміючись:
— Ну, майстре Мартіне, ви ще й тепер сумніваєтесь, що я добрий бондар? Але ж,— повів далі він, походжаючи по майстерні й розглядаючи інструмент та дошки,— чи маєте ви добрий бондарський інструмент? Що це у вас там за довбешечка, нею, мабуть, граються ваші дітки? А ця набивачка, мабуть, для хлопчиків? — Він схопив велику важкенну довбню, що нею Райнгольд і зовсім не міг працювати, а Фрідріх ледве орудував, потім важку набивачку, яку вживав сам майстер Мартін, і високо замахнувся ними в повітрі. Тоді відкотив убік, немов легенькі м'ячі, кілька величезних бочок і схопив товстенну, ще не обстругану дошку на клепки.
— Гей,— вигукнув він,— гей, майстре, це добра дубова дошка, вона повинна розскочитись, як скло! — і він так хряснув нею об точило, що вона, тріснувши, розлетілася на дві рівні частини.
— О, хоч би вам не заманулося,— сказав майстер Мартін,— хоч би вам не заманулося, дорогий челяднику, вишпурнути оту двофудерну бочку, або й ще гірше, розтрощити цілу майстерню! Замість довбні краще б узяли ви оту колоду, а за сокиру я принесу з ратуші Роландів меч три лікті завдовжки.
— О, той меч був би якраз для мене! — вигукнув юнак, і очі в нього заблищали, але вія зразу ж опустив їх і сказав, притишивши голос: — Я лише думав, дорогий майстре, що вам для великої роботи потрібен дужий челядник, от і хотів показати свою силу, та трохи перебрав міру. Але все-таки візьміть мене, я добре робитиму все, що ви забажаєте..— [119] Майстер Мартін глянув юнакові в обличчя і таки визвав, що, можливо, йому ніколи й не доводилось бачити шляхетніших і чесніших рис. Еге ж, йому навіть здалося, що юнакове обличчя викликає в нього невиразні спогади про іншого чоловіка, якого він уже давно любить і високо шанує, але ніяк не спадало на думку, про кого ж саме, проте бажання юнака він виконав одразу, наказавши йому днями принести вірогідні свідоцтва про ремесло.
А Райнгольд і Фрідріх тим часом закінчили збирати бочку й почали набивати перші обручі. Працюючи, вони завжди мали звичку співати пісень. Отож і тепер завели гарну пісеньку на щиглячий лад Адама Пушмана.
Тоді Конрад (так звався новий челядник) крикнув від верстата, до якого майстер Мартін його поставив:
— Гей, що це там за цвірінькання? Мені здалося, що то миші пищать під верстатом. Коли хочете співати, то співайте так, щоб у кожного серце підбадьорилося і веселіше пішла робота. Таке і я можу іноді втяти.— І він почав якусь несамовиту мисливську пісню з гейканням та ухканням, та ще й таким пронизливим, різким голосом наслідував гавкіт собак і дзвінкий перегук мисливців, що аж луна загула у великих бочках і вся майстерня задрижала. Майстер Мартін обома руками заткнув собі вуха, а діти пані Марти (Валентинової вдови), що гралися в майстерні, зі страху позалазили під верстати.
Тієї миті увійшла Роза, здивована й перелякана жахливим галасом, який зовсім не можна було назвати співом.