Наприклад, мене. Уявіть, що я не почув би через стіну того легенького звуку: це коли ви пішли до ванної по ножиці, щоб перерізати вени. Уявіть, що я спав би і, прокинувшись, знайшов би вас у калюжі крові. Спробуйте зрозуміти. Три дні тому я вийшов з в'язниці, за мною рахується злочин, кваліфікований як убивство, хай і з обставинами, що пом'якшують провину. І от сьогодні вранці мене виявляють тут, із трупом юнака, після розваги в товаристві жінок легкої поведінки, та ще ці сліди оргії на першому поверсі. Ви ще не знаєте, яка буйна фантазія в преси і яка недовірлива поліція. Пішов би поговір про наркотики, і мене, як дискваліфікованого лікаря, звинуватили б в організації розгнузданої пиятики, в постачанні героїну, кокаїну, піти, марихуани, мене, можливо, запідозрили б у сприянні самогубству: мовляв, хтось перерізав бідоласі вени, коли він поринув у наркотичний ступор. У залі суду завжди знайдеться адвокат, здатний вигукувати подібні фрази. Так я знову опинився б за ґратами і тоді вже пропав би навік. Отож послухайте мене: для вас я людина стороння, це правда, але я маю сестру двадцяти двох років з позашлюбною однорічною дитиною, і їхнє життя залежить тільки від мене. Якщо я працюватиму, вони їстимуть, їм не доведеться жебрати, як це було ввесь час, поки я сидів у в'язниці. Якби ця ваша дурна забаганка здійснилася, мене можна було б теж списати з рахунку. Знаю, вам зараз не до таких думок, але я не можу не думати про це, і якщо не задушив вас, коли побачив з перерізаним зап'ястком, то лише тому, що вмію ще панувати над самим собою.
У відповідь нарешті пролунало одне слово, єдине, коротке, безбарвне і все-таки зворушливе: "Пробачте". І хлопцеві очі при цьому трохи примружились — він теж панував над собою.
— Більше цього не робіть, Давіде! Я не можу пильнувати за кожним вашим кроком, бо той, хто вирішив укоротити собі віку, все одно доможеться свого, хоч пристав до нього десяток охоронців. Якщо вам набридло життя, почекайте завершення моєї роботи — через якийсь місяць ви питимете тільки мінеральну воду, а там я дам вам спокій, і можете робити, що вам заманеться. Але поки я тут з вами,— Дука вхопив хлопця за комір розстебнутої сорочки й, незважаючи на солідну вагу, однією рукою підняв мало не до самих своїх очей,— поки я тут з вами, ви більше не робитимете нічого подібного: я не допущу цього. А потім уже вб'ю вас сам, не пошкодую.
Кмітливий юнак не міг не зрозуміти, що в цій сцені багато театральності. Умовляючи втриматися від повторного замаху, лікар перебільшував значення моральної причини, явно драматизував, пояснюючи, що це самогубство жорстоко занапастило б іншу людину, ближнього, хай і непричетного до цього. Але іноді саме моральні причини найкраще впливають на двадцятидворічних.
— Більше такого не повториться.— Давіде сказав це, знову примружуючи очі; хоч який був його розпач, але хлопець зумів майже цілком його приховати.
Дука встав з ліжка. Він усе ще лишався в самих трусах.
— Я — по сигарети.
Повернувшись до своєї кімнати, він одягся: прегарна нова сорочка, ошатний синій костюм з найлегшої тканини, дуже дорога блакитна краватка,— все це вбрання дісталося йому при виході на волю від сестри Лоренци чи, точніше, від доктора Карруа, який дав їй гроші. Відросле на два міліметри волосся ще не потребувало гребінця. Вив'язуючи краватку перед дзеркалом шафи, Дука побачив, що треба поголитися. Він закурив і повернувся до кімнати Давіде.
Надворі розвиднялося, день барився з приходом, але світло стало вже непотрібне, і Дука погасив його. Хлопець і досі лежав, монументальний і нещасний, випроставшись на надто короткому й надто вузькому ліжку, мов на дошці. Дука взяв стільця і поставив поряд. Докурював свою сигарету, не пропонуючи закурити й Давіде.
— Про причину замаху на життя я вас не запитую, бо багато ви мені не розкажете.— Відповіді він не чекав, знаючи, що її й не буде, отож зробив ще кілька затяжок, а потім промовив: — Отож і я не стану допитуватися, бо ви не сказали б її самому собі.
Давіде й справді не відповів нічого. Але тепер Дуці стало ясно. Справа не в пиятиці, не в алкоголізмі, як думав імператор. Батьки завжди сюсюкають з дітьми. Щоб хопець такого віку прагнув з ясною свідомістю вмерти, потрібна була глибока причина. Давіде — всебічно здоровий хлопець, це підтвердила й Маріоліна, і коли такий кремезняк свідомо обрав смерть, для цього мав статися болісний розрив його власного "я". Конкретний факт, хоч би який серйозний, не міг би довести його до такого стану. Навіть якби Давіде вбив когось, пристрелив літню синьйору чи підклав заряд тротилу в закусочну міланського вокзалу, він не поводився б так. Давіде Аузері був чимось виведений з себе. Або кимось. Саме це й належало виявити, пияцтво — це не причина.
— А зараз, оскільки ви вже відпочили, їдьмо.
Він устав і викинув недокурка у вікно, побіліле від світанку, але це молочне світло ніяк не яснішало, ніби світанок зупинився. Крім того, через якусь дивну обставину, в цьому місці, де стояла вілла, не чулося вранішнього щебету птаства. Навколо досі панувала нічна тиша.
— Ця місцевість не підходить ні вам, ні мені. їдьмо звідси негайно. Я приготую валізу, пару днів вам краще не користуватися лівою рукою. Не думаю, щоб ви тут добре спали. Так само і я.
к >м Давши такі розпорядження, він знайшов прегарну м'яку валізу, звичайно, темно-синю, поклав туди все необхідне. Відтак туалетним папером ретельно повитирав криваві плями, які вели з кімнати до ванної. Щоб підтримувати сестру Лоренцу й небогу, треба було робити й це, й багато чого іншого. А коли все було готове, він сказав:
— Вставайте. Оскільки я міг не помітити якоїсь плями крові, то, перш ніж ми поїдемо, розбудіть покоївку, служника, будь-кого, й попередьте, що ми їдемо. Якщо вони потім виявлять якусь непомічену криваву пляму, то не подумають, що тут стався злочин, а злочинці позникали.
Давіде підкорився зі скрушною готовністю, розбудив служника, який учора ввечері з'явився був у нічній сорочці, звелів йому віднести валізу в машину, а сам спокійно сів поряд з кермом, знаючи, що вести доведеться лікареві.
З лагідних бріанцольських пагорбів вони спустилися до міланської рівнини і десь під Монцою зупинились біля відкритого шинку. Природно, віскі там не подавали, та й сам шинок скидався радше на стайню, проте мікеланджелівський Давід почав бліднути і потребував підкріплення. Дука замовив дві чарки виноградної. Юний Аузері вихилив душком, тоді Дука простягнув йому й свою чарку.
— Курс лікування починається від цієГмиті,— сказав він.— Щоразу, коли я вважатиму за потрібне вас почастувати, я це зроблю. Поза цим — ні краплі, і я доможусь цього правдою і неправдою.
Давіде випив і другу чарку; вони здавалися йому такими маленькими, просто мізерними. Дука сказав:
— і більше не вип'єте жодної: це наказ.
Він сів за кермо, а невдовзі глянув на хлопця: блідість минула, віддих став нормальним. Звичайно, йому дошкуляв не цей сміховинний відплив крові. Всередині нього сиділа і пожирала його якась гадюка.
— Якби ви розповіли мені, що з вами сталося, і якби попросили допомоги в мене, то це було б набагато краще,— сказав Дука.
Відповіді не було, та він її й не чекав.
4
Сонце час від часу вигулькувало і в Мілані, забарвлюючи червінню останні поверхи особняків, і вже від спеки стало важко дихати. Дука зупинив "джульєт-ту" на майдані Леонардо да Вінчі.
— Заскочимо до моєї сестри. Вона, мабуть, уже прокинулася, дитина
0 шостій їсть свою кашу.
Мастодонтський під'їзд був достоту з п'ятнадцятого століття, хоча особняк відзначався скромністю. Двері стояли замкнені, але Дука на під'їзд і не глянув, лише свиснув, і з вікна другого поверху висунулася Лоренца з дитиною на руках.
— Я думала — мені причулося, так рано я тебе не чекала,— сказала вона
1 кинула йому ключі.
— Це мій друг, звари нам кави.— Дука рушив слідом за Давіде сходами на другий поверх.— Квартира маленька, стара, з двома службовими ходами для тарганів, один з вулиці, а другий з двору. Ми тут недавно замешкали.
Лоренца стояла на сходовій площадці з дитиною на руках, стояла в піжамі, на щастя, темній, на плечі їй, перехоплений звичайною гумкою, спадав довгий кінський хвіст.
Дука взяв дитину на руки й відрекомендував сестрі гостя. Сара, як виявилося, була суха.
— Вона вже зробила піпі чи тільки збирається?— спитав він у Лоренци.
— Тільки що зробила, я її перевдягла.
Великі очі Лоренци сяяли; вона радо дивилась і на Давіде, інакше вона ніколи не дивилася; коли приходила до брата в тюрму, то теж так дивилася на нього і так само говорила радісним голосом: "Адвокат сказав, усе йде чудово".
— Я її потримаю і піду з тобою в кухню зварити каву.— Дука обернувся до гостя, який сидів нерухомо на хисткому стільчику.— Давіде, я ненадовго, пробачте.— В кухню він.пішов із Сарою: дівчинка була опокійноюи тільки в когось на руках, інакше здіймала крик.— У правій кишені піджака сигарети.—
Лоренца взяла пачку, припалила сигарету й стромила йому в рот.— У лівій кишені лежать чек і гроші. Всі гроші візьми собі, а чека залиш мені.
Добувши з кишені піджака таку грубу пачку, Лоренца задумалася. Поклала їх у шухляду кухонного столу і запалила під уже поставленою на плиту джезвою газ.
— Що це, Дуко?
— Аванс.— Він випустив дим убік від дитини.— Маю роботу, не хвилюйся, це те, що запропонував мені Карруа. Можливо, деякий час вона перешкоджатиме мені бачити тебе, от я й заскочив зараз.— А ще для того, щоб дати їй гроші: на високому дитячому столику лежала булочка, отже Лоренца не мала за що купувати печиво на плазмоні, як завжди.
— Але яка саме робота?— Ну от, і Лоренца стала трохи побоюватися, після того як він посидів за гратами, після того як помер їхній батько, після того як опинилася сама-самотою і лікар одного дня сповістив їй, що, на його думку, вона завагітніла. Від страху її пухкі гарні губки аж трохи запали.
Дука стисло пояснив їй характер його взаємин з хлопцем, який лишився в кімнаті, і вони, повернувшись туди з кавою, застали його там, де й залишили. Під час усього візиту дитина сиділа в Дуки на руках, це був ризик, оскільки візит затягувався, і часте "піпі" Сари могло занапастити його новий шикарний костюм, проте рученятко Сари, закинуте йому за шию, і друге, яке тяглося до його носа, її небесні усміхнені оченята, зворушливе белькотання щось та важили: це був виправданий ризик.