Почитайте-но!
І Мегре простяг йому папірця з відбитим текстом. Жан Метейє остовпів, наче громом вражений. Він витріщив очі на комісара й, здавалося, зараз плюне йому в обличчя.
— Якийсь… Ви кажете не якісь, а якийсь… Я вам не дозволю…
Комісар м'яко поклав йому на плече руку:
— Бідолашний мій хлопче, я ж іще нічого не сказав вам, саме вам! Де граф? Прочитайте папірця уважно, віддасте трохи згодом…
В очах Метейє блиснув переможний вогник.
— Граф сперечається з управителем про гроші… Ви знайдете його в бібліотеці!
Священик і лікар ішли попереду, і Мегре чув їхню розмову:
— Та ні, панотче, це гуманно! Навіть архігуманно! Якби ви хоч трохи зайнялися психологією замість текстів святого Августина…
Гравій рипів під ногами в чотирьох чоловіків, що неквапливо звернули до вкритих інеєм сходів під'їзду.
Розділ IV
МАРІЯ ВАСИЛЬЄВА
Мегре не був всюдисущий, а замок був чималий, тому комісар мав лише приблизне уявлення про події цього ранку.
Була та пора, коли в неділю та свято селяни, ошатно вбрані, не квапляться йти додому й хочуть якомога довше побути на людях, на сільському майдані або в корчмі. Дехто вже був напідпитку. Решта голосно розмовляли. А дітлахи в тісних костюмчиках із захопленням поглядали кожен на свого тата.
Блідий Жан Метейє піднявся на другий поверх замка, де за одними з дверей хтось ходив сюди й туди.
— Якщо бажаєте, можете приєднатися… — запросив священика лікар і повів його до кімнати небіжчиці.
Через весь перший поверх вів широкий коридор. До Мегре долинав приглушений гамір. Йому сказали, що граф де Сен-Ф'якр і управитель сидять у бібліотеці.
Він рушив туди, та штовхнув не ті двері й опинився у вітальні. Двері, що вели звідси до бібліотеки, були відчинені. У люстрі в позолоченій рамі він упізнав молодого графа, що сидів край робочого столу з пригніченим виглядом, і управителя, що впевнено й міцно тримався на своїх коротких ногах.
— Ви повинні вже були зрозуміти, що наполягати тут аж ніяк не варто, — мовив Готьє. — Сорок тисяч франків!
— Хто відповів мені по телефону?
— Звичайно, пан Жан!
— Нахаба! Навіть не переказав матері мого прохання!
Мегре кахикнув і зайшов до бібліотеки.
— Про яку телефонну розмову ви говорите?
Моріс де Сен-Ф'якр відповів не вагаючись:
— Про ту, що я мав позавчора з замком. Як я вже вам казав, мені потрібні гроші. Я хотів попросити в матері потрібну суму. Але отой… отой… Зрештою, отой пан Жан, як його тут усі називають…
— Відповів вам, що тут нічим не зарадиш? Одначе ви приїхали сюди…
Управитель дивився то на графа, то на Мегре. Граф зіскочив зі столу, на якому сидів досі.
— Я запросив сюди Готьє зовсім не для того, щоб говорити про це, — сказав він збуджено. — Я не приховав від вас реального стану речей, комісаре. Завтра на мене буде подано позов. Цілком зрозуміло, що після смерті матері я єдиний її спадкоємець. Отож я попросив Готьє знайти сорок тисяч франків до завтрашнього ранку… Та виходить, що це неможлива річ…
— Абсолютно неможлива! — підтвердив управитель.
— Інакше кажучи, я нічого не доб'юся, поки в цю справу не втрутиться нотаріус, який може зібрати зацікавлених осіб лише після похорону. Та Готьє каже, що все одно важко буде знайти позичку на сорок тисяч франків під заставу майна, яке лишилося. — Граф ходив сюди й туди. — Все ясно? Отож! Може статися й таке, що мені не дадуть закінчити жалобу… Справді… Іще одне запитання… Ви говорили про злочин… Отже…
— Офіційного звинувачення нема і, очевидно, не буде, — сказав Мегре. — Отже, судова палата у цю справу не втручатиметься…
— Залиште нас самих, Готьє!
Коли управитель вийшов, він сумно повторив:
— Ви говорили про злочин.
— Про злочин, який не стосується поліції!
— Поясніть… Мені починає здаватися…
Але тут із холу долинули жіночий голос і бас управителя. Граф нахмурився, підійшов до дверей і рвучко розчинив їх.
— Марія? То що тут сталося?
— Морісе, чому мене не пускають сюди?.. Я цього не потерплю! Цілу годину просиділа в готелі…
Марія Васильєва говорила з дуже помітним іноземним акцентом. Вона приїхала з Мулена в старенькому таксі, яке стояло зараз у дворі.
Це була висока, вродлива жінка. Волосся біляве, певно, фарбоване. Перехопивши допитливий погляд Мегре, вона легко перейшла на англійську мову. Граф теж відповідав їй по-англійськи.
Вона запитала, чи дістав він гроші. Той відповів, що про це вже не може бути й мови, що його мати померла і що Марії треба повернутися до Парижа, куди він незабаром теж приїде.
Це її розсмішило:
— А на які гроші? Я не маю навіть чим заплатити за таксі!
Моріс де Сен-Ф'якр ще дужче розгубився. Пронизливий голос його коханки лунав на весь замок і надавав їхній розмові скандального відтінку.
Управитель стояв у коридорі.
— Якщо ти лишаєшся тут, я також буду з тобою! — заявила Марія Васильєва.
Мегре наказав Готьє відпустити таксі й заплатити шоферові.
Безладдя дедалі посилювалося. І до того ж це було не матеріальне безладдя, що його можна якось усунути, а моральне. Воно здавалося заразливим. Навіть Готьє поступово втрачав свою звичайну рівновагу.
— Нам треба все ж таки поговорити, комісаре, — звернувся до Мегре молодий граф.
— Тільки не зараз!
І він показав йому на визивно елегантну жінку, яка походжала по бібліотеці й вітальні з таким виглядом, наче робила опис майна.
— Хто зображений на цьому безглуздому портреті, Морісе? — вигукнула вона й засміялася.
На сходах почулися чиїсь кроки. Перед очима Мегре майнула постать Жана Метейє, що встиг уже надягнути просторе пальто й тримав у руці саквояж. Метейє, мабуть, думав, що йому не дозволять піти, бо зупинився під дверима бібліотеки й чекав.
— Куди це ви зібралися?
— До корчми! З мого боку було б негідно…
Щоб здихатися коханки, Моріс де Сен-Ф'якр повів її до однієї зі спалень у правому крилі замка. Вони продовжували сперечатися — весь час англійською мовою.
— Це правда, що неможливо дістати позичку на сорок тисяч франків під заставу замка? — спитав Мегре управителя.
— Це не так просто.
— Гаразд! Однак зробіть усе можливе завтра вранці.
Комісар завагався — йти йому чи залишатися тут. Нарешті він вирішив піднятися на другий поверх, де його чекала несподіванка. Тим часом, як унизу всі безцільно метушилися, нагорі, в спальні графині де Сен-Ф'якр, було наведено бездоганний порядок.
За допомогою покоївки лікар уже спорядив небіжчицю.
Від вранішньої атмосфери — двозначної й нудотної — не зосталося й сліду. Покійниця теж, здавалося, була вже зовсім не та. Вона лежала на ліжку під балдахіном у білій нічній сорочці. На лиці в неї застиг вираз спокою й гідності.
Обіч неї горіли свічки, стояла свячена вода й самшитова гілка в чаші.
Бушардон подивився на Мегре з таким виглядом, наче запитував:
— Ну, як вам подобається? Майстерна робота, хіба ні?
Священик молився, беззвучно ворушачи губами. Він залишився біля небіжчиці, коли Мегре з лікарем пішли.
Люди порозходилися з-під церкви. Час уже було обідати.
Кілька хвилин сонце намагалося пробитися крізь хмари, але незабаром небо знову стало зеленкувато-сіре, і дерева захиталися під поривами вітру.
* * *
Жан Метейє вмостився в куточку біля вікна й машинально їв, дивлячись на безлюдну дорогу. Мегре зайняв місце у протилежному кутку корчми. Між ними сиділа родина з сусіднього села, що приїхала сюди на своєму "пікапі", прихопивши з дому запаси їжі. Марі Татен подавала їм вино.
Бідолашна Марі остаточно розгубилася й зовсім не розуміла вже, що відбувається. Звичайно, вона лише іноді здавала кімнату в мансарді якомусь робітникові, що приїжджав полагодити щось у замку або на фермах.
А тепер, крім Мегре, в неї з'явився ще один пожилець — секретар небіжчиці графині.
Вона не наважувалася нікого розпитувати. З самого ранку чула, як її відвідувачі розповідали моторошні речі. Вона почула, що говорили навіть про поліцію!
— Боюсь, що курча пересмажилося, — сказала вона, подаючи Мегре обід.
Вона сказала це тоном, яким інші висловлюють свій страх: "Ой лишенько, як страшно! І що воно робиться на світі? Рятуй мене, матінко божа!"
Комісар дивився на Марі розчулено. Вона завжди мала такий вигляд, наче її все лякає й непокоїть.
— Чи ти пам'ятаєш, Марі, про…
Марі витріщила очі. Здавалось, вона зараз підніме руку, щоб захиститися.
— … про тих жаб і про те, що було потім?
— Але ж…
— Мати послала тебе збирати гриби на лузі, по той бік ставка… А неподалік гралися троє хлопців… Вони скористалися з того, що ти на мить замислилася, й замість грибів поклали до кошика жаб… А потім, ідучи додому, ти тремтіла зі страху, бо в кошику щось ворушилося…
Марі якусь мить пильно дивилася на нього, а тоді промимрила:
— Мегре?
— Увага! Он у тебе ще сидить пан Жан — він упорався вже з курчам і чекає наступної страви.
Тепер Марі Татен була вже не та, і хоч збентежилася ще більше, час від часу вдоволено усміхалася.
Дивна річ життя! Минає рік за роком, і ніщо не приходить незвичайне, ніщо не перериває одноманітного плину часу. Та одного дня на людину зненацька звалюються несподіванки, драми, таке, про що не прочитаєш у жодній газеті!
Обслуговуючи Жана Метейє і селян, вона нишком співчутливо поглядала на Мегре. Коли він поїв, вона несміливо запропонувала:
— Може, вип'єте чарочку?
— Ти ж колись була зі мною на "ти", Марі?
Вона засміялася. Ні, тепер вона не наважиться!
— А сама ти так і не пообідала!
— Ну що ви! Я їм завжди на кухні, не присідаючи… Вхопиш шматочок… Потім іще…
Дорогою промчав мотоцикл. На ньому сидів юнак, одягнений чепурніше, ніж більшість мешканців селища.
— Хто це?
— Хіба ви не бачили його вранці? Це Еміль Готьє, управителів син.
— Куди він поїхав?
— Та до Мулена ж! Він майже городянин. Працює в банку…
На вулиці знов почали з'являтися люди, дехто просто гуляв, дехто йшов на цвинтар.
Мегре хилило на сон. Він почував себе страшенно стомленим. І не лише тому, що встав о пів на шосту, що промерз до кісток.
Його гнітила передусім сама обстановка, трагедія в графському замку глибоко вразила його особисто. Йому зробилося моторошно.
Так, моторошно! Він навіть гадки не мав, що знову опиниться в рідному селі за таких обставин. Батькова могила з почорнілим каменем; до того ж йому заборонили курити на цвинтарі!
Жан Метейє грав свою роль. Він знав, що за ним стежать, і їв, намагаючись зберегти спокій, ба навіть презирливо посміхатись.
— Чарочку спиртного? — запропонувала йому Марі Татен.
— Дякую, спиртного я не п'ю…
Він був добре вихований.