Одним лише: прийму на себе вигляд
Нікчемного обідранця, бродяги,
Що, як тварюка, між людьми живе,
Зневажений і гнаний. Я обличчя
Болотом закаляю, голе тіло
Покрию дрантям, дика розкуйовджу
Волосся — і блукатиму, нагий,
Під бурями небесними, на вітрі.
Я зустрічав таких бідах бездомних,
Що, виючи, втикають колючки
Та цвяхи у свої криваві руки —
І так тиняються по вбогих селах,
Ночують по хлівах, камінням биті,
І в люду то прокльонами страшними,
То просьбами скоринку добувають.
Проте ж і Терлігуд, і Том — це люди,
Це — щось. Один лише Едгар — ніщо.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Перед замком Глостера.
Входять Лір, блазень і дворянин з королівського почту. Кент у ко-
лодках.
Лір Дивуюсь я: поїхали вони,
А посланця мого не відіслали.
Дворянин Іще вночі, як певно я дізнався,
Вони не готувались від'їздити.
Кент Привіт тобі, володарю!
Лір Це що?
Комедія ганебна?
Кент Ні, королю!
Блазень Ха-ха-ха! Глянь, які шорсткі на ньому підв'яз-
ки! Коней прив'язують за голову,, собак та ведмедів — за шию,
мавп — за поперек, а людей — за ноги. І по заслузі! У людей часто
п'яти сверблять, так ось їм дерев'яні панчохи, щоб не чухались!
Лір Хто, хто зневажив так мого слугу,
Забивши в колодки? Хто він? Скажи!
Кент Королю, і вона, і він,: ваш зять і доня.
Лір Неправда!
Лір Я кажу: неправда!
Кент Відповідаю: правда!
Лір Ні. Вони
Так не могли зробити!
Кенії А зробили.
Лір Юпітером заприсягнусь, що "і!
Кент Заприсягнусь Юноншз, що так!
Лір Вони того не сміли, не могли
І не хотіли. Сан мій так зневажить —
Це гірше, ніж убивство. Розкажи,
Чим прогрішився ти і як набрались
Вони одваги, щоб мого гінця
Так покарати?
Кент Вашого листа
Я їм привіз, королю, опустився
Навколішки, як звичай нам велить,
Не встиг підвестись — інший посланець,
Задиханий, спітнілий, надбігає
І, ледве дух одводячи, дає
Листа своєї пані, Гонерільї.
Листа того негайно прочитавши,
Вони гукнули челядь — та й на коні.
Мені ж сказали їхати за ними
І відповіді, наче ласки, ждати.
Та й косо ж як дивилися на мене!
А тут ізнову я зустрів гінця,
Що цим листом від пані Гонерільї
Ваш лист, королю мій, зустрів. Поганця
Я вмить пізнав: це був той грубіян,
Який величність вашу розгнівив.
У мене серце, владарю, горує
Над розумом. Я вихопив меча,
А він — у крик і всіх підняв на ноги.
Ваш зять і доня ваша прирекли
За вчинок мій оцю мені відплату.
Блазень Ге! Видко, зима не минулася, якщо тут дикі гу-
си пролітають.
(Співає)
Батько грошовитий,
Діти так і скачуть.
Коли батько в дранті —
Діти і не бачать.
Ех, повії-долі
Не потрібні голі!
рік не перекажеш.
Лір О, як цей біль іде все вище й вище!
До серця йде! Я знаю цю хворобу!
Спустися нижче, туго нездоланна!
А де дочка?
Кент У графа, сер, у замку.
Лір
(до дворянина)
Не.йди зо мною, зоставайся тут.
(Виходить)
Дворянин Чи ти вчинив не більшу тут образу,
Як ту, що оповів нам?
Кент Ні. Чому
Прибув король із почтом невеликим?
Блазень От коли б тебе за це питання посадили в колод-
ки, то було б катюзі по заслузі.
Кент Чому, дурню?
Блазень Ми віддамо тебе в школу до комашні, аби ти
знав, що взимку не працюють. Всі, що звикли винюхувати, де ліп-
ше пахне, та ще й мають очі під лобом, знають, куди йти, опріч
хіба невидющих. Один, може, з двадцяти не почув би, що тут смер-
дить. Не хапайся за колесо, як воно котиться з гори, бо в'язи скру-
тиш. От коли воно йде на гору — тоді держись за нього, вивезе.
Коли хто розумний дасть тобі кращу пораду, віддай мені мою,
хай запоможе дурисвітам, бо вона від дурила.
Хто служить вам лише для зиску
Та заглядає в вашу миску —
Під дощик той майно складе,
А в бурю геть од вас піде.
Ну, що ж! Дурисвіт утікає,
А дурень пана не лишає.
Бувають шахраї дурні,
А дурні шахраями — ні.
Кент Де ти цього навчився, дурню?
Блазень Вже ж не в колодках сидячи, дурню.
Входять Лір та Глостер.
Лір Зі мною не бажають розмовляти?
Недужі? У дорозі знебулися?
А! Хитрощі, омана, непокора!
Піди ще раз!
Глостер Ви ж знаєте, королю,
Який на вдачу герцог запальний
Та впертий.
Лір Помста! Смерть! Чума! Прокляття!
Він запальний! Ти чуєш, пане Глостер?
Я Корнуела із його жоною
Побачить хочу.
Глостер Владарю ласкавий,
Я волю вашу їм ©голосив.
Лір Оголосив? Ти тямиш, чоловіче,
Про що ідеться?
Глостер Так, ясний королю.
Лір Король побачить Корнуела хоче,
Дочку свою — улюблений отець.
Бони це знають? А, клянусь життям
І кров'ю! Запальний він? Запальний?
Скажи ти герцогові запальному...
Стривай... А може, й справді він недужий.
Хвороба нас примушує ламати
Обов'язки; за себе ми не можем
Відповідать, як тілу і душі
Сама природа насилає муки.
Стримаюся. Я, може, помилився,
Пойнятий гнівом, як слабого мав
За дужого. А, смерть усій землі!
(Глянувши на Кента)
Чого ж то він... Ні, бачу, добре бачу,
Що той від'їзд і все це — ошуканство.
Звільніть мого слугу! Піди скажи
І Корнуелові, й Регані: я
Із ними розмовляти хочу зараз,
Негайно! Хай прибудуть і мене
Покірно вислухають, бо звелю я
В них під дверима бити в барабан,
Допоки він не крикне: спіть до смерті!
Глостер Хотів би я, щоб мир зайшов між вами!
(Виходить)
Лір О серце, серце! Тихше, заспокойся!
Блазень Крикни йому, як куховарка кричала в'юнам,
кладучи їх живими в пиріг; вона била їх качалкою по голові і при-
казувала: "Заспокойтесь, ледарі, заспокойтесь!" А брат у неї був
добріший — так любив свою конячину, що мастив їй сіно маслом.
Входять Корнуел, Регана, Глостер ! слуги.
Лір Вітаю вас обох!
Корнуел Привіт, королю!
Кента звільняють.
Регана Я рада вам, панотче.
Лір Вірю я,
Що рада ти, а то візьму розлуку
Я з чесним гробом матері твоєї,
Як з гробом непотребниці.
(До Кента)
Ага,
Тебе звільнили. Ну, про це пізніш.
Регано люба, знай: твоя сестриця —
Негідниця. Вона, Регано, яструб,
Вона злобу мені сюди вселила!
(Показує на серце)
Я ледве можу говорить об цім...
Така зіпсута вдача, о Регано!
Регана Прошу вас, заспокойтеся. Ви швидше
Ладні постерегти її недбалість,
Аніж вона — обов'язки забуть.
Лір Що кажеш ти?
Регана Повірити не можу,
Щоб свій обов'язок сестра забула.
Ну, може, їй хотілось почет ваш
Від п'яної розпусти відучити,-
Хіба ж то зле?
Лір Прокляття їй!
Регана О сер!
Ви вже старі, вже на краю життя ви,
Потрібна вам розсудлива рука,
Щоб вами керувала дбайливіше,
Ніж ви самі. Благаю вас вернутись
До Гонерільї, нашої сестри,
Сказать, що ви провинні перед нею..,
Лір Провинен я? Подумай, як це гідно:
"Кохана дочко, я уже старий,
Я непотрібний!..
(Стає навколішки)
На коліна ставши,
Прошу тебе, щоб з ласки ти своєї
Мені харчі давала та одежу?"
Регана Облиште, сер. На жарти ці дивитись
Занадто прикро. Ще раз я прошу:
Верніться до сестри.
Лір
(підводячись з колін)
Нізащо, дочко!
Вона удвоє почет мій зменшила,
Дивилась непривітно, язиком
Мене діймала, наче та гадюка.
Нехай поб'є її небесна кара!
Нехай чума їй надламає кості
Кульготою гидкою!
Корнуел Пху, пху, пху!
Лір Ви, бистрі блискавки, вогнем сліпучим
Зухвалі очі засліпіте їй!
Ви, сонцем розколихані тумани,
Спадіть на неї, і затруйте вроду,
І гордощі неситі оскверніть!
Регана Боги могучі! Таж мене так само
Ви можете у гніві проклинати!
Лір Ні, ні, Регано! Ти моїх проклять
Ніколи не заслужиш. Ти вродилась
Незлобною. У неї — очі люті,
У тебе — тихі, ніжні, миродайні.
Не здатна ти зменшити почет мій,
Розваг мене веселих позбавляти,
Перечити мені і на замок
Від мене замикатись. Розумієш
Ти свій обов'язок і те, що лучить
Отця з дочкою. Ввічлива ти, вдячна,
Ти пам'ятаєш, що тобі віддав
Свого я королівства половину.
Регана Що ж далі, сер?
Лір Хто смів мого слугу
Взять в колодки?
За сценою сурми.
Корнуел То що за сурми там?
Входить О с в а л ь д.
Регана Я знаю, це сестра. Вона писала,
Що буде тут.
(До Освальда)
Твоя це господиня?
Лір А! Підлий раб, чия дешева гордість
Заснована на милості примхливій
Його велительки! Геть, геть, падлюко!
Корнуел Що хочете сказати ви, королю?
Лір Хто в колодки слугу мого забив,
Регано? Сподіваюсь, ти не знала
Про це... Хто там іде?
Входить Гонерілья.
Боги небесні!
Коли людей ви любите старих,
Коли слухнянство миле вашій владі,
Коли самі старі ви,— оступіться
За мене, станьте на моєму боці.
(До Гонерільї)
Чи можеш ти на бороду оцю
Дивитися без сорому? Регано,
Невже ти здатна їй подати руку?
Гонерілья Чому ж би й ні, королю? В чім я винна?
Не все ж те злочин, що за злочин мають
На розум підупалі старики.
Лір О серце терпеливе! Як ти можеш
Це зносить? Чом слуга мій в колодках?
Корнуел Я закувать велів його, королю,
Хоч він на тяжчу заслужив науку.
Лір Ти? Як ти зважився?
Регана Панотче! Ви
Слабі тепер і кволі. Поверніться
До Гонерільї, доживіть у неї
Цей місяць і, зменшивши почет свій,
Тоді до мене прибувайте. Нині
Не в себе я, отож не маю змоги
Вас гідними запасами вбезпечить.
Лір До неї знов? Свій почет ізменшити?
Ні! Краще я під небом спати буду,
Боротимусь із вітром степовим,
Заприязнюся з вовком та совою!
Біда мені! До неї повернутись?
Та краще б я навколішки упав
Перед палким Французьким королем,
Що взяв дочку без посагу від мене,
Упав би, як звичайний зброєносець,
Щоб він прийняв на хліб мене ласкавий!
До. неї повернутись? Краще ти-
Порадь мені, щоб став, я за раба,
За в'ючака у цього от лакузи!
(Дивиться на Освальда)
Гонерілья Як знаєте, панотче.
Лір Не доводь
Мене ти до шаленства, дочко! Більше
Не буду вже тебе я турбувати.
Дитя моє, навіки попрощаймось.
Але згадай: моя ти плоть і кров,
Мдаг дочка, тяжка моя недуга,
Сердечна рана —а проте, моя!
Пощо" корити? Хай несвітський сором
До тебе прийде сам,— його твій батько
Не кличе, ї в1 Зевеса-гроиовержця
На тебе грому карного не просить,
І вічному не скаржиться судді.
Подумай, на дозвіллі" схаменися,
Стань кращою. Терпіти. вмію я.
Яз рмщафіями житиму в Регани.
Регана Стривайте; я на вас не сподівалась
І ще те можу вас прийняти гідно.
Послухайтеся Гонерільї. Ви
Старі вдіє,, пане, й розум, ваш не завжди
У згоді з пристрастями. А до того ж...
Повірте, що сестра вам зла не зичить.
Лір Що ти сказала?
Регана Я. сказала правду:
Півсотні рицарів — хіба ж не досить?
Та й' то багато. Тільки— клопіт зг— ними
Та небезпека. Задумайте самі,-
Чиж то годиться мать в одному домі
Даа почти, різким двом панам підлеглі?
Чи ж.