Не потребую аж підкреслювати, яке велике задоволення і честь припали мені від особистого знайомства з вами, пане сенаторе. Хотілося б ще мати нагоду, пане сенаторе, відновити нашу перервану розмову про становище американського флоту, а тоді знову ж перервати ту розмову з такої приємної нагоди.
— Покищо вистачає мені цього одного небожа, — відповів жартома сенатор. — А тепер прийміть моє найсердечніше спасибі за вашу люб'язність і будьте здорові. Зрештою, зовсім не виключене, що ми, тут він розчулено притиснув Карла до себе, — за нашої наступної подорожі до Європи зійдемося з вами, можливо, на довший час.
— Чому я сердечно був би радий, — відповів капітан.
Обидва панове потиснули собі руки, Карл ледве встиг мовчки лише на мить простягнути капітанові руку, бо вже капітана оточило щось з п'ятнадцятеро людей, які під керівництвом Шубаля увійшли дещо зніяковіло, але досить галасливо. Матрос вибачився перед сенатором, що йтиме попереду, й розсунув для нього й Карла натовп, і вони легенько пройшли між людьми, схиленими в поклоні перед ними. Здавалося, що ці, назагал доброзичливі люди суперечку Шубаля з шмаровозом сприймали як жарт, комізм якого не пригас і в їх зустрічі з капітаном. Серед них Карл зауважив дівчину з кухні Ліну, яка весело йому підморгнула й підперезалася фартушком, що його кинув матрос, то й був її фартушок.
Слідуючи далі за матросом, вони залишили канцелярію й повернули в невеличкий прохід, який за пару кроків привів їх до маленьких дверцят, з яких короткий трап спадав до човна, приготованого для них. Матроси в човні, до яких одним скоком приєднався їх провідник, підвелися, вітаючи прибулих. Саме як сенатор висловив Кардові пересторогу, щоб той сходив до човна обережно, Карл ще на найвищому щаблі вибухнув голосним плачем. Сенатор поклав свою праву руку на Карлове підборіддя й, міцно притиснувши до себе, гладив його лівою рукою. Так рухалися вони поволі щабель за щаблем униз і, тісно притиснувшись один до одного, вступили до човна, де сенатор вибрав Кардові зручне місце якраз проти себе. На знак сенатора матроси відштовхнулися від корабля й негайно запрацювали веслами. Ледве вони на яких пару метрів віддалилися від човна, як Карл зробив відкриття, що вони були саме на тому боці корабля, куди виходили вікна головної каси. Усі троє вікон були обсаджені свідками Шубаля, які доброзичливо вітали й махали руками, так що навіть дядько дякував їм, а один з матросів викинув штуку: не переставши навіть рівномірно веслувати, віддав поцілунок рукою. Зробилося так, що наче б шмаровоза й зовсім не було. Карл подивився пильно в очі сенаторові, коліна якого дотикалися до його колін, і йому в душу закрався сумнів: чи ця людина зможе колись заступити йому шмаровоза? Дядько ж відвів від нього погляд й задивився на хвилі, на яких похитувався човен.
Переклад: Іван Кошелівець