Арктичні птахи гніздилися на них тисячами. Фульмари і буревісники оглушали нас своїм лементом. Інші, сприймаючи наше судно за кита, сідали па нього відпочивати і ретельно довбали залізну обшивку його корпуса, що дзвеніла під їхнім дзьобом.
Під час нашого плавання серед льодів капітан Немо часто виходив на палубу. Він пильно вдивлявся в безкраю льодову пустелю. Часом його погляд загорявся. Що думав він у такі хвилини? Чи не почувався він володарем цих антарктичних вод, цього краю суцільної криги, недоступного людині? Можливо. Але він уперто [291] мовчав. Він годинами стояв, поринувши у свої думки, поки інстинкт мореплавця не брав гору над споглядальником. Тоді вій сам ставав до штурвала і, майстерно маневруючи, уникав зіткнення з льодовими торосами та айсбергами, що сягали іноді кількох миль у довжину при висоті надводної частини в сімдесят — вісімдесят метрів. Часто суцільна крижана стіна, здавалося, перепиняла шлях. Під 60° широти чиста вода зникла. Але капітан Немо невдовзі відкривав яку-небудь вузьку щілину між льодами і сміливо входив у неї, знаючи добре, що слідом за судном льоди відразу ж зімкнуться.
Так, під вмілою рукою керманича, "Наутилус" долав льоди, точна класифікація яких у залежності від форми і розмірів захоплювала Конселя: айсберги, або крижані гори, крижані поля, льоди, що дрейфують, пак, або розбиті поля, круглі або подовжені.
Температура повітря була досить низька. Термометр показував два-три градуси нижче нуля. Але у нас були теплі ведмежі дохи, куртки із тюленячої шкіри, що чудово захищали від холоду. "Наутилус" опалювався електричними приладами, що підтримували в приміщенні рівну температуру, незалежно від температури повітря. До того ж, варто лише було судну зануритися на кілька метрів від рівня моря, як ми потрапляли в звичні температурні умови.
Якби ми були під цими широтами два місяці тому, тут цілодобово стояв би день; але полярна ніч уже вступала у свої права, віднімаючи щодень три-чотири години і готуючись на шість місяців окутати своєю запоною ці краї.
П'ятнадцятого березня ми пройшли на широті Південних Шотландських і Південних Оркпейських островів. Капітан Немо розповів мені, що колись у цій водоймі водилося безліч тюленів; але англійські й американські китобої по-хижацькому перебили дорослих самців і самок, винищивши геть чисто тюленів у цих колись сповнених життя водах, де нині панує могильна тиша.
Шістнадцятого березня десь о восьмій годині вечора "Наутилус", простуючи уздовж п'ятдесят п'ятого меридіана, перетнув Південне полярне коло. Льоди насувалися на нього зусібіч, звужуючи лінію обрію. Однак капітан Немо неухильно йшов на південь.
— Куди він іде? — дивувався я.
— Куди очі дивляться, — відповів Консель. — Розіб'є собі лоба, зупиниться.
— Ну, я за це не поручуся! — сказав я. [292]
I, говорячи відверто, сповнена небезпек експедиція припала мені до душі. Не умію висловити як слід моє замилування величною красою полярних країв! Льоди набували величних форм. То перед очима поставали ансамблі східних міст із мінаретами і мечетями. Не встигла уява сприйняти цю картину, "а вона уже розпадалася, і па цьому місці поставало місто в руїнах! Видіння міняло барви: під косими променями сонця, що заходило, усе вдягалося в пурпур і золото; і раптом сіра завіса туману застеляла обрій, і усе щезало в сніговій завії! Раптово, з усіх боків, лунав пекельний гуркіт, обвали, зіткнення крижин — і декорація мінялася, як пейзаж у діорамі! Якщо в той момент, коли порушувалася рівновага льодів, "Наутилус" виявлявся під водою, гуркіт обвалів передавався крізь водне середовище з жахним наростанням, і падіння крижаних гір породжувало небезпечні вири в самісіньких глибинах океану. Тоді "Наутилус" жбурляло з хвилі на хвилю, і він поринав носом, як вітрильник, захоплений бурею на морі.
Часто, замкнені в льодах, ми не бачили виходу; але, керований своїм дивовижним інстинктом, капітан Немо за найменшими ознаками виявляв рятівні тріщини в льодах. Тонкі струмки синюватої води, що борознили крижані поля, указували йому шлях. І він ніколи не помилявся у виборі дороги. Безсумнівно, йому вже доводилося плавати в льодах антарктичних морів!
Однак 16-го березня пас усе-таки затерло льодами. Це ще не була смуга вічної мерзлоти, а всього лише широкі крижані простори, зцементовані морозом. Але перепона не зупинила капітана Немо, і він із усього розгону урізався в крижане поле. Сталевий корпус "Наутилуса" трощив цю ламку масу, і крижини з тріском розколювалися на шматки. Він діяв, як таран, але пущений з неймовірною силою. Осколки криги, зметнувшись догори, градом падали навколо нас. Своєю навальною силою наше судно прокладало собі шлях. Захоплене інерцією розбігу^ воно часом злітало на крижину і розчавлювало її своєю вагою. А подеколи, урізавшись у крижину, розколювало її рухом бічної хитавиці, і ми йшли далі широким проходом, що утворився в льодовому полі.
У ці дні на. морі бушували шквали. Густий туман оповивав крижані поля, і з одного кінця палуби не видно було іншого. Вітер різко змінював напрямок. Сніг, що випав за ніч, укривав палубу крижаною кіркою, що її доводилося збивати киркою. Узагалі, як тільки температура повітря опускалася до п'яти градусів нижче нуля, уся поверхня "Наутилуса" покривалася льодом. Вітрильник не міг би маневрувати в таких умовах, адже всі блоки і талі [293] обмерзли б. Тільки судію з електричним двигуном, що обходиться без вітрил і кам'яного вугілля, могло пуститися в плавання під такими широтами.
Стрілка барометра стояла дуже низько. Показання компаса не вселяли ніякої довіри. Стрілка компаса розгублено металася як божевільна, даючи суперечливі показання в міру наближення до магнітного південного полюса, що не збігається з географічним полюсом Південної півкулі.
Справді, за Ганстеиом, південний магнітний полюс знаходиться під 70° широти і 130° довготи, а за спостереженнями Дюпере — під 135° довготи і 70°30' широти. Доводилося вести контрольні спостереження, переносячи компаси в різні частини судна, і брати середні показання. Але часто ми були змушені визначати пройдений шлях на підставі показань лага, далеко не точних, оскільки в звивистих тріщинах льодів судно постійно змінювало курс.
Нарешті, 18 березня, після численних марних спроб пробити собі дорогу, "Наутилус" був остаточно затертий у льодах. Це були вже не тороси, і не льоди, що дрейфують, не крижані поля, а суцільний неподоланний бар'єр із крижаних гір.
— Суцільні льоди, — сказав похмуро канадець.
Я зрозумів, що Нед Леид, як і всі колишні мореплавці-поляр-ники, вважає крижану перешкоду нездоланною. Близько полудня виглянуло сонце, і капітан Немо установив координати місцевості. Виявилося, що ми знаходимося під 5Г30' довготи і 67°39' південної широти. Отже, ми зайшли уже всередину Антарктики!
Ні ознаки чистого моря, пі найменшого натяку на чисту воду! Перед "Наутилусом" розстелялася безкрая торосиста рівнина, хаотичне нагромадження льодів, величезні брили у вигляді паралелепіпедів з вертикальними гранями — одне слово, нагадувало поверхню ріки, коли скресає крига, але в гігантських масштабах. Тут і гам крижані обеліски, шпилі стрімчаків здіймалися на висоту двохсот футів; а ще далі круті береги, оповиті легким серпанком, як дзеркало, відбивали сонячні промені, що проривалися крізь туман. Сумовита природа, занурена в суворе мовчання, яке порушувалося зрідка ляскотом крил буревісників або пуффінів! Усе захолонуло, навіть звук.
"Наутилус" змушений був зупинити свій сміливий біг серед льодових полів.
— Пане професоре, — сказав мені в той день Нед Ленд. — Якщо ваш капітан пройде і далі...
— Ну то й що ж?
— Він буде молодець! [294]
— Чому, Неде?
— Тому що нікому ще не щастило здолати суцільні льоди. Він сильний, ваш капітан. Але тисяча чортів! Не сильніший же він від природи! А там, де самою природою покладена межа, хоч-не-хоч а треба зупинитися.
— Правда ваша, Неде Ленде! Але все-таки я хотів би знати, що знаходиться за цими льодами! Оця стіна мене самого дратує!
— Пан професор правий, — сказав Коисель. — Стіни на те й існують, щоб псувати нерви вченим. Стіни усюди — перешкода!
— Е-е! — сказав канадець. — Усім відомо, що знаходиться там, за цими суцільними льодами.
— Що ж саме? — запитав я.
— Лід, і тільки лід!
— Ви в цьому упевнені, Неде? — заперечив я. — А я ні. От чому я хотів би подолати ці льоди.
— Послухайтеся мене, пане професоре, відмовтесь від цієї витівки! — схвильовано почав канадець. — Ми дійшли до суцільних льодів, і з пас досить! Ні ви, ні ваш капітан Немо, ні його "Наутилус" далі кроку не зроблять. Хочете ви чи ні, але ми повернемося на північ, тобто в краї, де живуть порядні люди.
Я змушений був визнати правоту Неда Ленда щодо одного: поки кораблі не будуть пристосовані до плавання серед крижаних полів, їм доведеться зупинятися коло межі суцільних льодів.
І справді, попри всі наші зусилля і запеклі спроби розколоти льоди, "Наутилус" був приречений на бездіяльність. У звичайних умовах, якщо судно не може продовжувати шлях своїм маршрутом, воно повертається назад. Але тут повернення було так само неможливе, як і просування вперед, адже ми були затерті в льодах! І якби нам довелося стояти на місці, наше судно вмерзло б у лід! Так воно і сталося близько двох годин пополудні: розводдя, у якому стояв "Наутилус", з неймовірною швидкістю стало затягуватися свіжою кригою. Доводилося визнати, що дії капітана Немо були верхом безрозсудності.
Я знаходився в цей момент на палубі. Капітан, що спостерігав якийсь час за утворенням крижаного покриву, звернувся до мене:
— Ну, пане професоре, що ви скажете про наші обставини?
— Я вважаю, що пас затерло в льодах, капітане.
— Затерло! Як накажете вас розуміти?
— Я хочу сказати, що ми не зможемо рушити ні вперед, ні назад, ні в який би то не було бік. От що означає слово "затерло", принаймні в цивілізованих країнах. [295]
— Отже, пане Ароиаксе, ви гадаєте, що "Наутилус" неспроможний вибратися з льодів?
— Важка справа, капітане! Пора року не та, і навряд чи можна розраховувати на танення льоду.
— Ах, пане професоре, ви вірні собі! — відповідав капітан Немо трохи іронічно. — Вам усюди уявляються пастки і перешкоди! Я ж запевняю, що "Наутилус" не тільки вийде з крижаного затору, але і піде далі!
— Себто на південь? — запитав я ошелешено.
— Так, пане, до самого полюса.
— До полюса? — вигукнув я, приголомшений його словами.
— Так, — холоднокровно відповів капітан, — до антарктичного полюса, до тієї невідомої точки, де сходяться всі меридіани земної кулі.