А що було до того — зовсім не пам'ятаю.
— Пам'ятаєш, що спускалася в колодязь? Після того, як я звідти вибрався.
— Це пам'ятаю. І ще — що там заснула. А що ж було потім — не пригадую.
— Тобто ти зовсім не пам'ятаєш, як вибралася з колодязя?
— Анітрохи. У моїй пам'яті посередині розрив. Ось такий, — і Крита розставила вказівні пальці обох рук сантиметрів на двадцять. Скільки часу це означало, я не здогадувався.
— А що сталося з драбиною, що висіла в колодязі? Також не пам'ятаєш? Адже вона пропала.
— Про драбину взагалі нічого не знаю. Не пам'ятаю навіть, вилізала по ній з колодязя чи ні.
— Можеш показати п'ятки? — запитав я, уважно розглядаючи чашку з кавою, яку тримав у руці.
— Так, звичайно, — сказала Крита. Сівши поряд на стілець, вона витягнула ногу й показала п'ятки. Тримаючи її за кісточки, я оглянув їх. Вони були абсолютно чисті й гарної форми. Без подряпин і грязюки.
— Нема ні грязюки, ні подряпин, — сказав я.
— Так.
— Учора цілий день падав дощ, і якщо ти йшла звідти боса, ноги твої, гадаю, мали б забруднитися. Оскільки ти проходила через сад, то на веранді мали б залишитися твої сліди, чи не так? Однак п'ятки в тебе чисті, а на веранді жодних слідів.
— Так.
— А це означає, що ти не йшла босоніж.
Наче вражена таким відкриттям, Крита на мить задумалася.
— У ваших словах є логіка.
— Можливо, є, але поки що ми ні до чого не прийшли, — сказав я. — Так де ж ти загубила одяг і туфлі та як сюди добралася?
— Не маю уявлення, — і Крита похитала головою.
Поки Крита старанно мила в раковині посуд, я сидів за кухонним столом і про все це думав. Та, звісно, ні до чого не додумався.
— З тобою таке часто відбувається? Скажімо, ти не можеш пригадати, куди ходила, — спитав я.
— Це вже не вперше. Не часто, але іноді таке буває. Ніяк не можу пригадати, куди ходила й що робила. Якось одного разу я десь забувала свій одяг. І тільки цього разу загубила все — і одяг, і туфлі.
Крита вимкнула воду, витерла ганчіркою стіл.
— Послухай, Крита-сан! — сказав я. — Минулого разу я так і не дослухав до кінця твоєї розповіді. Тоді ти перервала її на півдорозі й кудись зникла. Пам'ятаєш? Може, розкажеш до кінця? Про те, що сталося з тобою після того, як тебе спіймали якудза, змусили займатися проституцією, як ти зустрілася з Нобору Ватая і переспала з ним.
Спершись на умивальник, Крита глянула на мене. Краплі води скапували з її рук і падали на підлогу. З-під білої майки на її грудях чітко випиналися соски. Позираючи на них, я знову виразно уявив собі її голе тіло, побачене вночі.
— Гаразд. Розповім усе, що потім сталося.
Вона знову сіла навпроти.
— Минулого разу я раптом утекла посеред нашої розмови, бо не була готова все вам розповісти. Вважала, що треба вам, Окада-сан, усе чесно викласти, якщо вдасться, але не змогла дійти до кінця. Ви, напевне, здивувалися, що я зникла так несподівано?
Поклавши руки на стіл, Крита дивилася мені прямо в очі.
— Звичайно, здивувався, але серед того, що сталося останнім часом, це не було найдивнішим.
— Як я вам уже казала, моїм останнім "фізичним клієнтом" як повії був Нобору Ватая. Коли за робочим дорученням Мальти я зустрілася з ним удруге, то відразу його впізнала. Навіть якби намагалася забути, все одно не змогла б. Однак чи згадав він мене, не знаю. Бо Ватая-сан не з таких, чиї почуття можна прочитати на обличчі.
Та, гадаю, краще розповісти все по порядку. Спочатку про те, коли Нобору Ватая став моїм клієнтом. Це було шість років тому.
Як я вже казала, тоді я зовсім перестала відчувати біль. І не лише біль — я взагалі нічого не відчувала, абсолютно нічого не сприймала. Звісно, це не означає, що я не відчувала жару, холоду, болю… Але всі ці відчуття, здавалось, належали іншому, далекому світові, ніяк зі мною не пов'язаному. А тому ніщо в мені не чинило опору, коли я спала з чоловіками за гроші. Хоч би що зі мною робили, мені було байдуже, бо все, що я відчувала, мене не стосувалося. Бо моє оніміле тіло мені навіть не належало. У той час якудза повністю втягли мене в проституцію. Вони змушували мене спати з чоловіками — я це робила, давали мені гроші — я брала. Ми на цьому минулого разу зупинилися?
Я кивнув.
— Того дня мене послали на шістнадцятий поверх одного готелю в центрі. Номер було зарезервовано на прізвище Ватая. Прізвище рідкісне — з тих, що не часто трапляються. Постукавши, я відчинила двері й побачила чоловіка, що, сидячи на дивані, пив замовлену в номер каву й начебто щось читав. На ньому була зелена теніска і брунатні бавовняні штани. Волосся коротко стрижене, на носі — окуляри в брунатній оправі. На низькому столику перед диваном стояв кавник і чашка, лежала книжка. Видно, він зосереджено читав, бо в його очах ще не погасло збудження. Обличчя без особливих прикмет, тільки очі світилися небуденною енергією. Побачивши ці очі, я на мить подумала, що зайшла не в той номер. Та ні, я не помилилася. Чоловік сказав, щоб я зайшла й замкнула двері.
Усе ще сидячи на дивані, він мовчки розглядав мене з ніг до голови. Так завжди буває, коли приходиш до клієнта. Вибачте, Окада-сан, ви коли-небудь купували повію?
— Ні, — відповів я.
— Це як купівля товару. До такого погляду швидко звикаєш. Бо клієнт купує тіло за гроші й, природно, перевіряє товар. Але цей чоловік дивився якось особливо — ніби розглядав крізь моє тіло щось поза мною. Я почувалася незручно: начебто стала напівпрозорою.
Здається, я розгубилась і випустила з рук сумочку. Вона легко стукнулась об підлогу, але я так збентежилася, що відразу цього не помітила. Урешті-решт я все-таки нагнулась і підняла її. Впавши, вона розстебнулася, і з неї висипалася моя косметика. Підібравши олівець для брів, крем для губ і маленький флакончик туалетної води, я поклала їх назад у сумочку. Увесь цей час він не спускав з мене очей.
Коли я зібрала в сумочку всі свої речі, він велів мені роздягтися. "Можна спочатку прийняти душ? Бо я спітніла", — спитала я. День був спекотний, і в метро по дорозі до готелю я вкрилася потом. Він сказав, що його це не хвилює, що в нього обмаль часу і щоб я негайно роздягалася.
Коли я роздяглася, він сказав, щоб я лягла на ліжко долілиць. Я послухалася. Він наказав не ворушитися, заплющити очі й мовчати, поки не запитає.
Одягнений, він сів поряд — тільки сів, не торкнувшись мене пальцем. Просто сидів і споглядав моє оголене тіло. Так тривало хвилин десять. Я до болю відчувала його пронизливий погляд на потилиці, на спині, на сідницях, на ногах. Подумала, може, він імпотент. Іноді трапляються такі клієнти. Куплять повію, роздягнуть і просто дивляться. А деякі з них роздягають дівчат і кінчають у них перед очима. Різні люди з різних причин купують повій. Тож я подумала, що, може, цей з таких.
Та незабаром він простягнув руку і почав мене обмацувати. Його пальці чогось шукали, неквапливо переміщаючись від плечей до спини, від спини до попереку. Це було не загравання і, звісно, не масаж. Його пальці рухалися сторожко, ніби прокладаючи маршрут на карті. Торкаючись мене, він, здавалось, постійно про щось думав. Не просто думав, а міркував зосереджено й серйозно.
Пальці, що досі невпевнено блукали по тілу, раптом зупинялись і завмирали. Було таке враження, ніби вони то збивалися з дороги, то знову знаходили її. Ви розумієте, що я кажу? Мені здавалося, наче кожен палець жив і думав сам по собі, підкоряючись власній волі. Від такого дивного відчуття на душі ставало моторошно.
А проте дотик його пальців збуджував мене. Уперше в житті. Перед тим, як я стала повією, статевий акт завдавав мені тільки біль. Від самої думки про нього мене переповнював страх, що буде боляче. Та все різко змінилося, коли я звикла до нового заняття, — я взагалі перестала будь-що відчувати. Біль пропав, і разом з ним пропали інші відчуття. Щоб задовольнити клієнта, я стогнала і вдавала, що шаленію від збудження. Та все це було обманом, професійним трюком. А от під його пальцями я стогнала по-справжньому. Цей стогін виривався невимушено з глибини мого єства. Я зрозуміла, що в мені щось заворушилося — здавалось, начебто центр ваги тіла переміщався то сюди, то туди.
Невдовзі його пальці перестали рухатися. Обхопивши мене за талію обома руками, він, здавалося, про щось думав. Через кінчики його пальців я відчула, що він намагається вирівняти дихання. Потім він почав повільно роздягатися. Заплющивши очі, я занурила обличчя в подушку й чекала, що буде далі. Оголившись, він розсунув мені руки й ноги.
У кімнаті панувала глибока тиша. І тільки слабо шумів кондиціонер. Чоловік не видавав жодного звуку. Навіть його дихання я не чула. Він поклав долоні мені на спину. Я обм'якла. Його прутень торкнувся моїх сідниць, але все ще залишався м'яким.
У цю мить в узголів'ї ліжка задзвонив телефон. Я розплющила очі й зиркнула на обличчя клієнта. Однак він наче й не чув дзвінка. Продзвонивши разів вісім-дев'ять, телефон затих, і в номер знову повернулася тиша.
Повільно зітхнувши, якийсь час Крита мовчки дивилася на власні руки.
— Вибачте, — сказала вона, — дозвольте перепочити. Ви не проти?
— Звичайно. — Я долив собі кави й зробив ковток. Крита випила холодної води. Хвилин десять ми сиділи мовчки.
— Його пальці знову взялися обгладжувати мене геть-чисто всю, — вела далі Крита. — Не було місця, якого б вони не торкнулися. Я вже ні про що не думала. Серце калатало під вухами на диво рідко й голосно. Я вже не могла себе стримувати й раз по раз скрикувала під його руками. Намагалась приглушити той крик, але замість мене стогнав і кричав хтось інший. Здавалось, ніби всі гвинтики мого тіла ослабли. Згодом, через досить довгий час, я, все ще лежачи долілиць, відчула, як щось увійшло в мене ззаду. І зараз не знаю, що це було. Щось тверде і величезне, але, в усякому разі, не його прутень. Це точно. Я тоді подумала: "А все-таки він справді імпотент".
Незалежно від того, що це було, я відчула біль — уперше після невдалої спроби накласти на себе руки. Відчула сама, а не хтось інший. Неймовірний біль — такий, ніби щось розривало мене зсередини надвоє. Але разом із страшним болем на мене наринула насолода. Насолода й біль злилися воєдино. Ви розумієте? Біль викликав насолоду, а насолода — біль. Ці два відчуття я сприймала як щось одне.