наступник трону. Він хоче сюди зайти, мабуть, щоб віддати тобі шану.
Перше ніж Саргон устиг щось відповісти, у дверях з'явився царевич. Відштовхнувши велетня ассірійця, що стояв на варті, він швидко підійшов до повстяного ложа, в той час як зніяковілий посол, широко розкривши очі, не знав, що йому робити: втекти голим до іншого покою чи заховатися під постіль?
На порозі стало кілька ассірійських офіцерів, дуже здивованих цим вторгненням наступника трону, всупереч усякому етикетові. Але Істубар дав їм знак, і вони зникли за завісою.
Царевич був сам; його почет лишився на подвір'ї.
— Вітаю тебе, — сказав він, — посол великого царя і гість фараона. Я прийшов одвідати тебе й спитати, чи не потребуєш ти чогось? Якщо ти матимеш час і бажання, я хотів би, щоб ти разом зі мною на коні зі стайні мого батька проїхався по місту в оточенні нашого почту, як і належить послові могутнього Ассара, хай він живе вічно!
Саргон слухав, лежачи, і не розумів ні слова. Та коли Істубар розтлумачив йому сказане царевичем, посол виявив такий захват, що почав битися головою об повстину, повторюючи: "Ассар і Рамзес".
Заспокоївшись, він вибачився перед царевичем за непристойний вигляд, у якому застав його такий знаменитий і достойний гість, і додав:
— Не гнівайся на мене, о володарю, що я, земляний черв'як і підніжок твого трону, таким незвичайним способом виявляю свою радість від твого прибуття. Але я втішений подвійно: по-перше, що на мене спала така неземна ласка, а подруге, я мислив у своїй дурній і нікчемній душі, що це ти, володарю, був причиною мого вчорашнього лиха. Здавалось мені, що між киями, які падали на мою спину, я відчував твій кий, який лупцював найдужче!..
Незворушний Істубар слово за словом переказав усе царевичеві. На це наступник трону із істинно царською гідністю відповів:
— Ти помилився, Саргоне. І якби ти сам не визнав своєї помилки, я б наказав зараз дати тобі п'ятдесят київ, щоб ти запам'ятав, що такі, як я, не нападають на одиноку людину цілим гуртом, та ще й уночі.
Ще святий Істубар не скінчив перекладати цю відповідь, як Саргон підповз до царевича і, обнявши його ноги, вигукнув:
Великий володар!.. Великий цар!.. Слава Єгиптові, що він має такого владику! А царевич на це відповів:
— І ще скажу тобі, Саргоне. Якщо й справді на тебе напали вчора, запевняю, що не вчинив цього ніхто з моїх придворних. Адже такий велетень, як ти, мусив не одному із своїх напасників розвалити череп. Тим часом усі з мого почту здорові.
— Він каже правду і дуже мудро! — тихо мовив Саргон Істубарові.
— Але хоч цей недостойний вчинок стався не з моєї вини і не з вини моїх придворних, — сказав царевич, — я все-таки вважаю за свій обов'язок пом'якшити твою образу на місто, де тебе так негоже прийняли. Саме тому я особисто відвідав тебе в твоїй опочивальні і тому двері мого дому будуть відкриті для тебе в будь-яку пору, коли схочеш мене відвідати. І тому... я прошу тебе прийняти від мене цей невеличкий подарунок...
Кажучи це, царевич витяг з-під туніки золотий ланцюг, прикрашений рубінами й сапфірами.
Велетень Саргон аж заплакав, що зворушило царевича, але не розчулило байдужого Істубара. Жрець добре знав, що Саргон має для всякого випадку сльози, гнів і радість, як і годиться послові мудрого царя.
Намісник посидів ще трохи і попрощався з послом. Виходячи, він подумав, що ассірійці, незважаючи на свій варварський вигляд, все-таки непогані люди і вміють оцінити великодушність.
Саргон був такий зворушений, що звелів негайно принести собі вина і пив від полудня аж до вечора.
По заході сонця Істубар на хвилину вийшов з кімнати Саргона й одразу ж повернувся назад, але вже потайними дверима. За ним увійшли двоє чоловіків у темних плащах. Коли вони відкинули з обличчя капюшони, Саргон упізнав в одному верховного жерця Мефреса, а в другому — пророка Ментезуфіса.
— Ми принесли тобі, достойний посол, добру новину,— сказав Мефрес.
— Хотів би й я вам відповісти тим же! — вигукнув Саргон. — Сідайте, святі й достойні мужі, і, хоч у мене почервонілі очі, говоріть зі мною так, ніби я цілком тверезий... Бо в мене і в п'яного розум, може, навіть світліший... Правда, Істубаре?..
— Говоріть!.. — підтримав його халдеєць.
— Сьогодні, — почав Ментезуфіс, — ми отримали листа від найдостойнішого міністра Гергора. Він пише нам, що його святість фараон (хай він живе вічно!) чекає на ваше посольство у своєму чудовому палаці під Мемфісом та що його святість (хай він живе вічно!) прихильно ставиться до угоди з вами.
Саргон хитався, сидячи на повстині, але очі в нього були майже тверезі.
— Я поїду, — відповів він, — до його святості фараона (хай він живе вічно!), покладу від імені володаря мого печатку на угоду, аби тільки вона була написана на глиняних таблицях клинописом... бо вашого письма я не розумію... Буду лежати хоч би й цілий день на животі перед його святістю (хай він живе вічно!) й підпишу угоду... Але як ви там її будете дотримуватися... ха-ха-ха... цього я вже не знаю... — Він голосно розреготався.
— Як ти смієш, слуго великого Ассара, заперечувати добру волю й наміри нашого володаря? — обурився Ментезуфіс.
Саргон трохи протверезився.
— Я кажу не про його святість, — відповів він, — а про наступника трону...
— Наш царевич — сповнений мудрості юнак, він без вагання виконає волю батька й найвищої ради жерців, — мовив Мефрес.
— Ха-ха-ха!.. — знову зареготав п'яний варвар. — Ваш царевич!.. О боги, повикручуйте мені руки й ноги з суглобів, коли я кажу неправду, що хотів би для Ассірії такого наступника трону... Наш ассірійський наступник трону — це мудрець і жрець. Він, перше ніж розпочати війну, подивиться на небо, потім зазирне курям під хвости... А ваш подивився б, скільки в нього війська, довідався б, де розташувався ворог, і впав би йому на голову, мов орел на барана. Оце полководець!.. Оце цар!.. Він не з тих, які слухають поради жерців... Він питатиме поради у власного меча, а ви будете виконувати його накази... І тому хоч я й підпишу з вами угоду, але, повернувшись додому, розповім своєму володарю, що в вашій країні за хворим фараоном і мудрими жерцями стоїть молодий наступник трону — лев і бик в одній особі... у якого на устах мед, а в серці громи...
— І скажеш неправду, — перебив Мефрес — Бо наш царевич хоч і нестриманий, і трохи гультяй, як і всі молоді, але вміє шанувати поради мудреців та найвищих сановників країни.
Саргон похитав головою. — Ех ви, мудреці!.. Грамотії!.. Знавці руху зірок!.. — мовив він глузливо. — Я невчений чоловік, звичайний собі воєначальник, який без печатки не завжди зумів би видовбати своє ім'я. Ви мудреці, а я простак, але, присягаюсь бородою мого царя, я не помінявся б з вами мудрістю... Бо ви люди, для яких відкритий світ таблиць і папірусів, але замкнений той справжній світ, в якому ми всі живемо... Я неук! Але в мене собачий нюх. Як собака здалека чує ведмедя, так і я своїм червоним носом чую справжнього полководця. Ви будете радити царевичу!.. Та він уже сьогодні зачарував вас, мов змія голуба! Я принаймні не обманюю самого себе, і хоч царевич добрий до мене, мов рідний батько, я відчуваю крізь шкіру, що він мене і моїх ассірійців ненавидить, як тигр слона... Ха-ха-ха!.. Дайте йому тільки військо, і за три місяці він стане під Ніневією, аби тільки в дорозі його воїни народжувались, а не гинули.
— Хоч би це й була правда, — перебив його Ментезуфіс, — хоч би царевич і справді хотів іти на Ніневію, він не піде.
— А хто ж його стримає, коли він буде фараоном?
— Ми.
— Ви? Ви!.. Ха-ха-ха!.. — сміявся Саргон. — Ви думаєте, що цей юнак навіть не догадується про нашу угоду... А я... А я... Ха-ха-ха!.. Я готовий, щоб з мене здерли шкуру й посадили на палю, якщо він уже не знає про все! Невже фінікійці були б такі спокійні, якби не були певні, що молодий єгипетський лев захистить їх від ассірійського бика?
Ментезуфіс і Мефрес крадькома перезирнулись. Їх вразила прозорливість цього варвара, який сміливо виказав їм те, чого вони зовсім не враховували.
І справді, що б то було, якби наступник трону розгадав їхні наміри і, може, навіть схотів їм перешкодити?..
Але з цього хвилинного замішання вивів їх жрець Істубар, який досі мовчав.
— Саргоне, — мовив він, — ти втручаєшся не в свої справи. Твій обов'язок — укласти з Єгиптом угоду, якої хоче наш володар. А що знає й чого не знає, що зробить і чого не зробить наступник трону — це вже не твоя справа. Якщо найвища.
рада жерців — хай вона живе вічно! — запевняє нас, то ця угода буде виконана. Як вона це зробить, нас не повинно обходити.
Сухий тон Істубара прохолодив бурхливу веселість ассірійського посла. Саргон похитав головою й буркнув:
— В такому разі шкода хлопця!.. Великий це воїн і великодушний володар...
Розділ тридцять сьомий
Одвідавши Саргона, святі мужі Мефрес і Ментезуфіс, щільно закутавшись у плащі, замислені поверталися додому.
— Хто його знає, — сказав Ментезуфіс, — може, цей п'яниця Саргон правду каже про нашого царевича?
— В такому разі в словах Істубара ще більша правда, — твердо відповів Мефрес.
— Не допускаймо упередженості. Треба спершу розпитати самого царевича, — порадив Ментезуфіс.
— То ти й зроби це.
На другий же день обидва жерці з дуже поважним виглядом з'явилися до наступника трону, просячись на серйозну розмову.
— Що сталося? — спитав царевич. — Може, достойний Саргон знову виконував якусь нічну місію?
— На жаль, цього разу йдеться не про Саргона, — відповів Мефрес — Але... в народі ходять чутки, що ти, найдостойніший повелителю, підтримуєш близькі стосунки з невірними фінікійцями...
Із цих слів царевич почав догадуватись, чого прийшли пророки, і кров у ньому закипіла. Він збагнув, що це початок гри між ним і станом жерців, і, як І належить царському синові, вмить опанував себе. На його обличчі з'явився вираз наївної зацікавленості...
— А фінікійці — небезпечний народ, споконвічні вороги нашої держави!.. — додав Мефрес.
Наступник трону усміхнувся.
— Якби ви, святі мужі, — сказав він, — позичали мені гроші й тримали при своїх храмах вродливих дівчат, я не розлучався б з вами. А так я мимоволі змушений дружити з фінікійцями!
— Кажуть, що ти, достойний володарю, одвідуєш уночі ту фінікіянку...
— Я мушу так робити, поки ця дівчина не набереться розуму і не перейде до мого дому.