Голова в нього сива, і я вірю, що слова його не розвіються, мов дим. Хай він підійде до моєї оселі й голосно вигукне ім'я Твердого Серця. Жоден пауні не буде глухий. Потім хай мій батько попросить, щоб йому дали молодого коня, на якому ще ніхто не їздив, але який гладший за оленя і прудкіший за лося.
— Я розумію тебе, розумію, — перепинив уважливий старий. — Я зроблю все, що ти скажеш, еге ж, і добре зроблю — або ж я зовсім не тямлю, яка буває остання воля вмирущого індіанця.
— А коли мої молоді воїни передадуть моєму батькові повід цього коня, чи приведе він його покрученою стежкою до могили Твердого Серця?
— Чи приведу! Авжеж, приведу, хоробрий юначе, хай навіть зима вкриє ці рівнини сніговими кучугурами і сонце сховається за дня, як за ночі. Я приведу коня до священного місця і поставлю його так, щоб він дивився на захід.
— І мій батько поговорить з ним, і скаже, що він потрібен своєму господареві, який годував його ще відтоді, коли він був маленьким лошам?
— І це я зроблю; хоч, бог свідок, я казатиму це коневі, не тішачись марнославною думкою, що він зрозуміє мої слова, а тільки, щоб усе було зроблено так, як вимагають індіанські звичаї. Гекторе, песику, а що ти думаєш про розмову з конем?
— Хай сивобородий говорить до нього мовою пауні, — урвав його молодий стражденець, зачувши, що старий звернувся до собаки незнайомою мовою.
— Я вволю все, що заповідає мій син. Ось цими старими руками я заб'ю коня на твоїй могилі, хоч я й сподівався, що не доведеться їм проливати більше ні людської, ні звіриної крові.
— Добре, — відповів молодий пауні, і по його обличчю майнув відблиск утіхи. — Тверде Серце поскаче на своєму коні до блаженних прерій і стане перед Володарем Життя як вождь!
Раптом індіанець так разюче змінився на виду, що трапер озирнувся і побачив: тетони закінчили радитись, і Маторі в супроводі двох чи трьох найповажніших воїнів неквапом іде до приреченого.
РОЗДІЛ XXVI
Не схильна я до сліз, як ті жінки…
Але у серці благородне горе,
Що спалить швидше у своїм огні
Мене, ніж сльози втоплять.
Шекспір
Футів за двадцять від бранців тетони зупинились, і їхній вождь зробив знак старому підійти ближче. Трапер скорився і, лишаючи молодого пауні, виразно глянув на нього, і той зрозумів цей погляд як підтвердження — а так воно й було, — що старий не забуде своєї обіцянки. Як тільки він підійшов досить близько, Маторі простяг руку і, поклавши долоню на плече уважливого старого, з хвилину дивився йому просто в вічі, ніби бажав проникнути в глибину його потаємних думок.
— У блідолицих завжди два язики? — запитав він, переконавшись, що трапера його гнівний погляд турбує так само мало, як і страх за своє майбутнє.
— Чесність не в шкірі, а значно глибше.
— Це так. Тепер хай мій батько вислухає мене. У Маторі лише один язик, у сивої голови — багато. Може, вони всі прямі і не роздвоєні. Сіу — це всього-на-всього сіу, а блідолиций — це хто завгодно! Він може розмовляти з пауні, і з конзами, і з омагами, і зі своїм народом.
— Еге ж, а в поселеннях є люди, які знають ще більше мов. Але що з того? Володар життя має вухо для кожної мови!
— Сива голова зробив зле. Він сказав одне, а думає інше. Він дивиться очима вперед, а думкою — назад. Він загнав коня сіу; він друг пауні й ворог мого народу.
— Тетоне, я твій бранець. Хоч мої слова — це слова блідолицього, але ти не почуєш в них скарги. Роби що хочеш.
— Ні. Маторі не зробить білого волосся червоним. Мій батько вільний. Прерія відкрита для нього — він може йти куди йому заманеться. Але перш ніж сива голова повернеться спиною до сіу, хай він добре подивиться на них, щоб він міг сказати своєму вождеві, який могутній дакота!
— Я не поспішаю на свою стежку. Ти бачиш мужчину з білою головою, тетоне, а не жінку; отож я не побіжу щодуху розповідати народам прерії, що роблять сіу.
— Це добре. Мій батько палив люльку на багатьох радах, — відповів Маторі, вирішивши, що прихилив уже старого до себе й може говорити напрямки. — Маторі промовлятиме язиком свого дорогого друга та батька. Молоді блідолиці дослухатимуться до слів старої людини одного з ними племені. Отож мій батько зробить зрозумілим для білого вуха те, і що скаже бідний індіанець.
— Кажи голосно! — мовив трапер, який одразу ж зметикував, що тетон натякає, аби він був його тлумачем. — Кажи, мої молоді друзі слухають. Ну, капітане, і ти, друже бортнику, приготуйтесь мужньо, як личить білим воїнам, зустріти всі диявольські витівки цього дикуна. Якщо ви відчуваєте, що піддаєтеся його погрозам, озирніться на он того шляхетного пауні, що йому відміряно час такою скупою рукою, як рука торговця в містах, котрий, аби задовольнити свою пожадливість, жалюгідними крихтами продає плоди господні. Один лише погляд на цього юнака збадьорить вас.
— Мій брат спрямував свої очі на хибну стежку, — перепинив його Маторі поблажливо, ніби не хотів образити старого, який буде його перекладачем.
— Дакота говоритиме до моїх молодих друзів?
— Після того, як він заспіває пісню на вухо Квітці Блідолицих.
— От негідник, прости його бог! — вигукнув старий по-англійському. — Для його ненажерливості не існує ні ніжності, ні юності, ні невинності! Але з суворих слів та холодного погляду мало пожитку; отож розумніше балакати з ним по-доброму… Хай Маторі розтулить вуста.
— Хіба став би мій батько кричати, аби жінки й діти чули мудрість вождів? Ми ввійдемо до вігвама й розмовлятимемо пошепки.
По цій мові тетон владно показав на намет, прикрашений яскравими малюнками, що звеличували один з найвідважніших та найславніших подвигів вождя; це житло стояло трохи осторонь від решти, аби всім було зрозуміло, що тут мешкає вельми шанована плем'ям особа. Щит і сагайдак, що висіли біля входу, були багатші, ніж звичайно, а карабін посвідчував, що його власник обіймає високу посаду. Але все інше промовляло швидше про бідність, аніж про добробут. Хатнього начиння було небагато, й воно було значно простіше, ніж те, що лежало перед дверима найбідніших жител; не було тут і жодного з тих предметів цивілізації, які високо цінували індіанці, купуючи їх у торговців, котрі мали неабиякий зиск із темної людності прерій. Коли такі речі потрапляли до рук вождів, він щедро обдаровував ними своїх підлеглих, купуючи собі вплив та владу над їхніми тілами й душами, — безперечно, куди благородніше й миліше його честолюбству багатство.
Старий знав, що це помешкання Маторі, й, скорившись жестові вождя, повільно та неохоче рушив до намету. Але були й ще люди, не менш цікаві до тих близьких переговорів і неспроможні приховати своїх страхів. Мідлтон, пильно до всього придивляючись і прислухаючись, зрозумів досить, щоб його душу сповнили тяжкі передчуття. З неймовірним зусиллям він зіп'явся на ноги і голосно крикнув до трапера:
— Благаю тебе, старий, коли любов до моїх рідних — не просто порожні слова; коли ти любиш бога, як справжній християнин, — не прохопись ані слівцем, що могло б образити слух моєї…
Йому забракло сил, зв'язані ноги підломились, і він упав, наче зрубане дерево, на землю й застиг у мертвій непорушності.
Пол, однак, підхопив його думку й закінчив благання на свій штиб.
— Слухай, старий трапере, — закричав він, марно силкуючись погрозити кулаком, — якщо ти зголосився тлумачити, то кажи тому клятому дикунові таке, що личить білому говорити, а поганинові — слухати. Скажи йому від мого імені, що коли він дією чи словом образить дівчину на ймення Еллен Уейд, то я прокляну його своїм останнім подихом; я молитимусь, щоб усі добрі християни в Кентуккі проклинали його сидячи й стоячи, за їжею і за питвом, у бійці, в церкві і на перегонах, у хаті й надворі, взимку, влітку та в березні, коротше кажучи — авжеж, це так і буде, — я переслідуватиму його, коли тільки привид блідолицього вийде з могили, що її вирили своїми руками червоношкірі!
Після оцієї найстрашнішої погрози, яку він тільки міг придумати, і єдиної, яку, зважаючи на своє становище, міг здійснити, чесному бортникові лишалося тільки чекати наслідків своїх слів з тією покірністю, що на неї здатен житель західного пограниччя, дивлячись, зв'язаний по руках і ногах, в обличчя смерті. Ми не затримуватимемо нашої оповіді, наводячи тут ті чудернацькі напучування, якими він намагався збадьорити дух свого вразливішого товариша, або ті виразні й незвичайні благословення, що їх він накликав на всі зграї дакот, починаючи з тих, котрих він звинувачував у вбивствах та пограбуваннях на берегах далекої Міссісіпі, й закінчуючи, в дуже енергійних виразах, плем'ям тетонів. На долю останніх припало особливо багато проклять з його вуст, не менш красномовних і складних, аніж та знаменита церковна анафема, знайомство з якою неосвічені протестанти завдячують благочестивим дослідженням превелебного Трістрама Шенді[51]. Але Мідлтон, трохи повагавшись, вирішив угамувати розлюченого товариша. Він нагадав йому, що всі ці прокльони марні й можуть лише прискорити те нещастя, якому він прагнув запобігти, бо він лише розпалить гнів індіанців, жорстоких і свавільних навіть тоді, коли вони в мирному настрої.
Тим часом трапер і вождь сіу наближалися до намету. Вслід їм лунали слова Мідлтона й Пола, і старий з напруженою цікавістю вдивлявся в очі Маторі, намагаючись розгадати їхній вираз; але обличчя індіанця було непорушне й стримане — він надто добре володів собою, аби дати волю своїм почуттям так, як ото звичайно проривається вулкан людських пристрастей. Погляд його був спрямований на невеличке житло, до якого вони підходили, а думав він, здавалося, тільки про мету цієї незвичайної розмови.
Зсередини намет був не набагато пишніший, ніж іззовні. Щоправда, він був трохи просторіший, привабливішої форми і з кращих шкур, ніж решта; а проте, оце і всі його переваги. Не можна уявити простішого й невибагливішого побуту, ніж той, яким хизувався цей честолюбний і можновладний тетон перед своїм народом. Чудовий набір мисливської зброї; три-чотири медалі, якими його нагородили канадські торгові чи політичні агенти, вшановуючи чи, швидше, визнаючи його високе становище; та ще декілька найнеобхідніших речей повсякденного вжитку — оце і вся обстановка. Не було тут великих запасів оленячого чи бізонячого м'яса — хитрий господар добре розумів, що щедрість його відплатиться сторицею — щоденними дарунками одноплеменців.