Містер Уеллс сказав мені – я повторюю його слова, – що ваша доброта зворушила його до глибини душі. Він, звичайно, відразу розгадав вашу хитрість, бо чоловік він вельми спостережливий.
– Так, я вже зрозуміла це, – сказала Крістіна.
До кабінету, постукавши, ввійшов Сем Якубець. Побачивши групу людей, він пробурмотів "Пробачте!" й хотів вийти, але Пітер покликав його.
– Я прийшов, щоб перевірити одну чутку, – сказав Якубець. – Вона шириться в готелі, як пожежа в прерії. Базікають, ніби цей літній добродій, містер Уеллс…
– Це правда, – відповів Пітер і відрекомендував Демпстерові завідуючого відділом кредиту.
Якубець схопився за голову.
– Господи! А я перевіряв його кредитоспроможність! Я взяв під сумнів його чек! Я навіть дзвонив у Монреаль!
– Я чув про ваш дзвінок, – удруге всміхнувся містер Демпстер. – Мушу сказати, що в нашому банку давно так не сміялися. Але банк має сувору інструкцію: не розголошувати ніяких відомостей про містера Уеллса. Взагалі, очевидно, мені слід було б розповісти вам хоча б коротко про стиль і методи діяльності мого хазяїна. – Він глянув на свій годинник. – Незабаром сюди прийдуть банкір містер Дюмер і кілька адвокатів, але, гадаю, ми ще маємо час…
Його мову перебила поява старшого ревізора Ройолла Едвардса. Коли Пітер відрекомендував свого колегу, містер Демпстер потиснув йому руку й сказав:
– У мене до вас буде кілька запитань, а крім того, я попрошу вас взяти участь у нараді, яка розпочнеться о пів на дванадцяту. І, до речі, вас теж, міс Френсіс. Це бажання містера Трента, і містер Уеллс – я знаю – буде радий бачити вас.
"А як же я? Виходить, на мені поставили хрест?" – подумав Пітер Макдермот.
– Отож я хотів розповісти вам про деякі звички містера Уеллса. – Містер Демпстер зняв окуляри, хукнув на скельця й знову протер їх. – Хоч містер Уеллс – людина дуже багата, до розкошів він так і не звик.
– Слухайте, це ж як у казці братів Грімм! – вигукнув Ройолл Едвардс.
– Можливо. Але дозвольте запевнити вас, що в ділових питаннях містер Уеллс – реаліст і в казки вірить не більше, ніж я.
"Ну, от, нарешті ви показуєте зуби, – подумав Пітер Макдермот. – Цікаво, чи зрозумів ще хто-небудь з присутніх, що під овечою шкурою – вовк?"
– Я знаю містера Уеллса багато років, – вів далі містер Демпстер. – За цей час я навчився поважати його як бізнесмена й знавця людської натури. Він наділений тією природною гостротою розуму, якої не може дати навіть диплом Гарвардської школи бізнесу.
Ройолл Едвардс, який був випускником Гарвардської школи бізнесу, почервонів. Пітер подумав: "Цікаво, цей Демпстер влучив випадково чи вже встиг переглянути особові справи адміністративного персоналу готелю? Якщо переглядав – то йому вже відоме моє минуле, він знає, що мене вигнали з "Уолдорфа" й занесли до чорних списків. Може, саме тому мене й не запрошено на нараду?"
– Тепер, очевидно, слід чекати багатьох змін, – сказав Ройолл Едвардс.
– Авжеж. – Містер Демпстер знову зняв і протер окуляри. – І перша полягатиме в тому, що я стану президентом готельної компанії. Цю посаду я обіймаю майже в усіх корпораціях містера Уеллса.
– Отже, віднині ви будете нашим постійним гостем? – спитала Крістіна.
– Ні, гостюватиму я у вас дуже рідко, міс Френсіс. Функції президента – чисто номінальні. Всю ж повноту влади буде надано віце-президентові.
Досі Пітер ладен був фаталістично покладатися на долю: хай буде, що буде, виженуть – теж не помру. Але тепер він раптом відчув, що йому теж хочеться залишитись у "Сейнт-Грегорі": якщо новий керівник виявиться людиною широких поглядів, то з ним можна буде гори перевернути!
– Містере Демпстер, – сказав він, – якщо це не дуже великий секрет, чи не назвете ви нового віце-президента?
Монреалець здивовано звів брови, якось чудно подивився на Пітера, потім обличчя його проясніло.
– Пробачте, – сказав він, – я гадав, що вам це вже відомо. Віце-президентом будете ви.
4
Протягом цілої ночі – тих повільних годин, коли мешканці готелю спокійненько спочивають у своїх зручних ліжках, – Букер Т. Грем працював при світлі сміттєспалювальної печі. Нічого дивного в цьому не було б, якби не той факт, що працював він дуже й дуже повільно. Звичайно, задовго до закінчення свого робочого часу Букер Т. встигав спалити все звезене до підвалу сміття, розсортувати знайдені речі, а потім ще й посидіти з півгодинки, покурюючи цигарку-самокрутку. Але сьогодні вранці, незважаючи на те, що зміна його давно скінчилася, роботи лишалося ще дуже багато: цілих дванадцять напханих сміттям контейнерів.
Причина, звісно, полягала в тому, що Букер Т. шукав папірець, потрібний Пітерові Макдермоту. Він шукав його дуже ретельно – і не знаходив.
Букер Т. з жалем повідомив про це адміністратора нічної зміни, чия несподівана поява в підвалі ще раз засвідчила, що містерові Макдермоту папірець той страшенно потрібний.
Отож Букерові Т. вже давно слід було загасити піч і йти додому. Тим більше, що начальство готелю не заохочувало понаднормової праці. Але він знав: якщо вдень хтось помітить залишки сміття, то до підвалу пошлють якогось робітника, щоб той спалив його. Якщо ж цього не зроблять, то залишки лежатимуть до ночі – аж поки Букер Т. знову прийде на роботу. Але річ у тім, що, в першому випадку, надія знайти папірець буде остаточно втрачена, а в другому, навіть якщо Букер Т. знайде його, для містера Макдермота це буде запізно.
Якби в нього спитали, чому він так хоче зробити цю послугу містерові Макдермоту, Букер Т., певно, не зміг би пояснити, бо йому забракло б слів. Просто в присутності молодого заступника головного адміністратора він почував себе людиною. Такою ж людиною, як усі.
Він вирішив шукати далі.
Щоб не було неприємностей, Букер Т. піднявся з підвалу на прохідну і на контрольному годиннику відбив у своїй картці час, коли він закінчив роботу. А потім повернувся вниз. Він знав, що його повернення навряд чи помітять. Сміттєспалювальна піч мало кого цікавить.
Він перебирав сміття ще три з половиною години – повільно, методично, розуміючи, що, можливо, папірець той у сміття і не потрапив, або згорів ще перед тим, як Макдермот прийшов до нього із своїм проханням.
Над полудень він ледве стояв на ногах від утоми, але йому лишалося ще два контейнери.
Витрусивши сміття з передостаннього, він майже зразу побачив зіжмаканий воскований папір, у який звичайно загортають сніданки. Розгорнувши його, він знайшов усередині зім'ятий готельний бланк – точну копію залишеного Макдермотом. Він переконався в цьому, піднісши обидва до лампочки.
Знайдений папірець був у масних плямах і трохи підмочений. В одному місці написане розпливлося – власне, одне-два слова. Решту слів можна було прочитати.
Букер Т. надів свій брудний, заяложений піджак і рушив нагору.
5
В просторому кабінеті Уоррена Трента містер Демпстер закінчив свою конфіденційну розмову із старшим ревізором. Поки Ройолл Едвардс збирав розкладені на столі фінансові звіти й акти ревізій, до кабінету почали сходитися учасники наради. Першим з явився схожий на Піквіка банкір Еміль Дюмер – надміру врочистий і надміру серйозний. Слідом за ним увійшли худий, незграбний адвокат, що вів усі юридичні справи "Сейнт-Грегорі", і його молодший колега з іншої новоорлеанської контори, який мав репрезентувати інтереси Олберта Уеллса.
Пітер Макдермот увійшов разом з Уорреном Трентом – вони зустрілися перед дверима кабінету. Хоч на цій нараді Уоррен Трент мав зректися своїх прав на готель, він був веселий і жвавий – таким його не бачили вже давно.
Олберт Уеллс прибув останнім.
Нараду відкрив, значущо відкашлявшись, Еміль Дюмер.
Банкір зазначив, що умови продажу загалом уже погоджено. Метою ж наради, на якій він головує на прохання містер Трента й містера Демпстера, є обговорення процедурних питань, зокрема – дата переоформлення готелю на нового власника. Ніяких труднощів тут не передбачається. Термін чинності заставної, який мав скінчитися сьогодні, продовжений Промислово-комерційним банком після одержання відповідних гарантій від містера Демпстера, фінансового уповноваженого містера Уеллса.
Пітер перехопив іронічний погляд Уоррена Трента, який протягом кількох місяців безуспішно добивався пролонгації заставної.
Потім Пітер Макдермот, а за ним Ройолл Едвардс відповіли на запитання, що стосувалися діяльності адміністрації й фінансових сярав.
Двічі Крістіна виходила й поверталася з документами з готельного архіву.
Нарешті містер Демпстер сказав:
– Нам лишається обговорити останнє питання. Недавно, перебуваючи в Нью-Йорку, я читав сенсаційні повідомлення, що кидають тінь на репутацію "Сейнт-Грегорі". Я хотів би мати гарантію, що такі інциденти більше не повторяться, принаймні, до зміни керівництва.
В кімнаті запала тиша.
Літній адвокат зачудовано звів брови. Молодший голосним шепотом пояснив:
– Готель відмовився прийняти кольорового.
– Так-так, – покивав головою літній адвокат.
– Я хочу внести ясність у це питання. – Містер Демпстер скинув окуляри й заходився їх протирати. – Я зовсім не наполягаю на якихось докорінних змінах у характері діяльності готелю. Як бізнесмен, я гадаю, що місцеві звичаї й тенденції треба поважати. Я зацікавлений лише в одному: щоб можливе повторення згаданої ситуації не призвело до аналогічних небажаних наслідків.
Слова його знов були зустрінуті мовчанням.
І тут Пітер Макдермот відчув, що загальна увага зосереджена тепер на ньому. Він аж похолов, усвідомивши, що раптом, цілком несподівано, сталася криза – перша криза і перше випробування його в новій ролі. І від того, як він поведеться, залежатиме, можливо, майбутнє готелю – і його власне. Він помовчав, збираючи думки, і заговорив тільки після того, як зважив кожне слово своєї відповіді.
– Сказане хвилину тому, – неголосно почав він, кивнувши вбік молодшого адвоката, – на жаль, правда. Делегатові з'їзду, який наперед зарезервував номер у нашому готелі, показали на двері. Він був стоматологом, заслуженим ученим і негром. Із соромом мушу признатися, що на двері показав йому я особисто. Після того я дав собі слово, що більше ніколи цього не робитиму…
– Навряд чи вам, як віце-президентові, доведеться особисто… – втрутився Еміль Дюмер.
– Більше ніколи не робитиму цього сам і не дозволятиму це своїм підлеглим.
Банкір стулив губи.
– Це вельми широкомовна заява.
А Уоррен Трент, кисло скривившись, докинув:
– З приводу цього ми вже не раз товкли воду в ступі.
– Джентльмени, – промовив, надіваючи окуляри, містер Демпстер, – дозвольте повторити: я зовсім не наполягаю на якихось докорінних змінах.
– Але я наполягаю на них, містере Демпстер.
"Якщо вже давати бій, то зараз, – вирішив Пітер.