– Бене, налийте, будь ласка, містерові Макдермоту чарку абсенту "Сюїс-сес".
Вона взяла Пітера під руку.
– Багато не наливайте, Бене, – попросив Пітер. – Я знаю, що в Новому Орлеані сніданок – не сніданок без абсенту "Сюїс-сес", але в мене новий хазяїн, і я не хочу прийти до нього п'яний.
– Ясно, сер! – усміхнувся слуга.
Коли вони сіли за стіл, Марша спитала:
– То через це ви…
– Ні, втік я вчора не через це. – І він розповів їй, не називаючи ніяких прізвищ, усе, що, на його думку, можна було розповісти про слідство в справі вбивства на дорозі. Вона слухала, широко розкривши очі, потім почала розпитувати про деталі, але він відповів тільки, що про все інше вона довідається сьогодні з газет.
Кажучи це, він міркував так: Огілві, очевидно, вже привезли в Новий Орлеан і зараз допитують. З-під варти його, звісно, не звільнять, а це означає, що його приведуть у суд, щоб пред'явити якесь обвинувачення. Газетні репортери зразу ж ухопляться за цю справу. А що без згадки про "ягуара" на суді не обійдеться, то це, в свою чергу, виведе на світло денне герцога з герцогинею.
Пригублюючи абсент, Пітер думав: чи зможе ясновельможне подружжя і після свідчень Огілві наполягати на своїй невинності? Це питання теж, очевидно, буде вирішене сьогодні.
Одне тепер не викликає сумніву: записка герцогині зникла. Якби Букер Т. Грем знайшов її, то з готелю неодмінно повідомили б про це. А робочий час його давно скінчився.
Бен поставив перед Пітером і Маршею креольський сир з фруктами.
– Ви сказали, що у вас в готелі якісь зміни? – спитала Марша.
– О, ще й які! – жуючи, Пітер розказав їй про Олберта Уеллса, потім додав: – Про зміну влади буде офіційно оголошено сьогодні. Мене повідомили про це вранці.
Він уже виходив, коли подзвонив Уоррен Трент. Старий сповістив, що з Монреаля прибуває фінансовий уповноважений нового власника готелю містер Демпстер. Для нього треба зарезервувати люкс. Зустріч з новим хазяїном призначено на одинадцять тридцять.
– Яке у вас цікаве життя, – сказала Марша. – Я б вас слухала і слухала… Моєму татові за сніданком завжди кортіло побалакати, але матері було байдуже. А мене все цікавить!
Усміхнувшись, Пітер розповів про свої плани на сьогоднішній день.
Поки вони розмовляли, Бен приніс яйця – пашот з артишоками в. шпинатово-вершковому соусі, а перед Пітером поставив келих з рожевим вином.
– Тепер я розумію, що ви мали на увазі, кажучи, що будете зайняті, – зауважила Марша.
– А я нарешті розумію, що таке традиційний новоорлеанський сніданок.
Коли ж прибули біфштекси з грибами, гарячі французькі булочки й мармелад, Пітер із сумнівом похитав головою й пробурмотів:
– Боюся, що…
– Ще будуть хрустики й кава з молоком, – оголосила Марша. – Така вже тут традиція: багаті плантатори сміялися з аристократичних грінок. Кожен сніданок у них ставав святом.
– Для мене це справді було святом, – сказав Пітер. – І не тільки сніданок, а все – і знайомство з вами, і уроки з історії, і наші розмови. Я цього ніколи не забуду.
– Ви наче прощаєтеся зі мною…
– Я й справді прощаюся з вами, Маршо, – він глянув їй просто в очі, усміхнувся. – Зразу ж після хрустиків.
Вона не зразу спромоглася на слово:
– А я гадала…
Він поклав долоню на її руку.
– Ми просто фантазували, Маршо. Хоч, слово честі, це була найпрекрасніша фантазія в моєму житті.
– Що ж нам заважає здійснити її?
Пітер лагідно відповів:
– Деякі речі пояснити неможливо. Голос серця не повинен брати гору над голосом розуму…
Він побачив, що Марша ледве стримує сльози.
– Пробачте, – прошепотіла вона і, підхопившись, вибігла геть.
Пітер вилаяв себе за те, що не зумів знайти інших, лагідніших слів.
Минуло кілька хвилин. Марша не поверталася. А потім на галерею вийшла Анна.
– Схоже на те, що закінчувати сніданок вам доведеться самому, сер. Марша, видно, сюди не повернеться.
– Що вона робить?
– Плаче в своїй кімнаті. – Анна знизала плечима. – 3 нею це не вперше і, мабуть, не востаннє. Коли щось виходить не так, як їй хочеться, вона одразу в сльози. – Зібравши тарілки, економка сказала: – Бен зараз принесе солодке.
Пітер похитав головою.
– Дякую, не треба. Мушу вже йти.
– Тоді я принесу вам тільки каву.
Поставивши перед ним чашку кави з молоком, Анна всміхнулася:
– Не беріть цього близько до серця. Хай вона трошки виплачеться, а потім я її заспокою. Міс Марша має багато вільного часу, звідси і всілякі забаганки. Якби її тато сидів дома, цього, мабуть, не було б. Але він весь час їздить. От і маєте.
– Ви як у воду дивитеся, Анно.
Пітер згадав, що розповідала про свою економку Марша: замолоду Анну майже силоміць одружили з незнайомим чоловіком, але потім вони сорок років прожили душа в душу. Чоловік Анни помер рік тому.
– Мені розповідали про вашого чоловіка, – сказав Пітер. – Гарна, кажуть, була людина.
– Якого ще чоловіка? – пирснула Анна. – Та я ж ніколи не була одружена! Все життя в дівках ходила і, можна сказати, дівкою й зосталася.
А Марша ж казала: "Вони обоє працювали у нас. Добрішого, лагіднішого чоловіка я зроду не бачила. І це було справді ідеальне подружжя". Це був один з її аргументів, коли вона освідчувалася Пітерові!
Анна все ще хихотіла.
– Господи! Господи! Міс Марша вам ще й не таке вигадає. Це вона вміє! Справжня тобі актриса! Через це я ж і кажу вам – не беріть цього близько до серця.
– Ясно, – кивнув Пітер.
Хоч він і не міг би сказати, що саме стало ясно, йому раптом полегшало.
2
Ліфт номер чотири знову капризував. Саю Льюїнові, літньому ліфтерові, який працював на ньому в денну зміну, вибрики номера четвертого вже насточортіли.
Минулої неділі ліфт кілька разів відмовлявся працювати, хоч двері кабіни й шахти були щільно зачинені. Нічний ліфтер сказав Саю, що таке вже було в понеділок уночі, коли ліфтом їхав заступник головного адміністратора містер Макдермот.
А потім, у середу, номер четвертий на кілька годин зовсім вийшов з ладу. Ремонтники пояснили це "розладнанням зчеплення". А наступного дня, незважаючи на ремонт, номер четвертий тричі відмовлявся спускатися вниз із п'ятнадцятого поверху.
Сьогодні ж ліфт наче зовсім здурів: перше, ніж зупинитись, він судорожно смикався.
Сая Льюїна не цікавила причина поганої роботи ліфта. Але він вважав, що, як ветеран, який прийшов у "Сейнт-Грегорі" двадцять сім років тому – коли, до речі, дехто з теперішнього начальства ще пішки лід стіл ходив, – він заслуговує на те, щоб його перевели на нормальний підйомник. Сай вирішив завтра ж написати заяву. А з номером четвертим хай морочиться хтось інший.
Наближалася десята ранку, гаряча пора в готелі. Набравши у вестибюлі пасажирів – здебільшого делегатів – Сай Льюїн розвіз їх по всіх поверхах аж до п'ятнадцятого, цебто останнього. Бажаючих спуститися було так багато, що вже на дев'ятому поверсі кабіна заповнилася, і Сай більше не зупинявся аж до вестибюля. Під час цього спуску він помітив, що ліфт перестав смикатися. "Що ж, – подумав він, – яка б не була причина цієї несправності, вона усунулася сама собою".
Але він помилявся.
Високо над Саєм Льюїном, на даху готелю, містилися підйомні механізми. Там, в електричному серці ліфта номер чотири доживало останні хвилини маленьке реле. Причиною несправності, про яку ніхто навіть не догадувався, був маленький стрижень-штовхач, завбільшки з невеличкий цвяшок.
Цей стрижень був угвинчений у денце мініатюрного поршня, що приводив у дію три вимикачі. Один вимикач живив гальмо ліфта, другий подавав струм на двигун, третій замикав і розмикав електроланцюг генератора. При трьох справних вимикачах ліфт, ясна річ, працює нормально, слухняно реагуючи на повороти важеля в кабіні. Але якщо функціонують тільки два вимикачі, а з ладу виходить той, що вмикає електродвигун, – ліфт обривається під власною вагою. Єдиною причиною такої аварії може бути видовження стрижня-штовхача. А протягом останніх кількох тижнів цей стрижень розслаблявся. Рухаючись настільки непомітно, що сто таких рухів дорівнювали б, може, поворотові на волосинку, денце поршня повільно, але безнастанно сходило з різі штовхача. Внаслідок цього загальна довжина штовхача і поршня збільшувалася, і вимикач електродвигуна вже майже не функціонував.
Так само, як одна піщинка виводить з рівноваги терези, – ще один майже непомітний поворот поршня мав вивести з ладу вимикач електродвигуна.
Саме через цей дефект ліфт номер чотири працював погано, але ремонтники так і не виявили причини. Та й не дивно: на кожен ліфт припадає понад шістдесят реле, а в готелі працювало аж двадцять ліфтів…
Не помітив ніхто і того, що два запобіжні пристрої на кліті ліфта частково зіпсовані.
Вранці, о десятій десять, у п'ятницю, ліфт номер чотири, і фігурально кажучи, і буквально, висів на волосинці.
3
Містер Демпстер з Монреаля прибув до готелю о пів на одинадцяту. Пітера Макдермота повідомили про його появу, і він зійшов у вестибюль, щоб офіційно привітати гостя.
Фінансовий уповноважений Олберта Уеллса, солідний, поважний чоловік, мав вигляд типового адміністратора великого банку. На Пітерове зауваження про стрімке розгортання подій, він відповів:
– Містер Уеллс – людина ділова.
Коридорний провів бізнесмена до його номера на одинадцятому поверсі, а через двадцять хвилин містер Демпстер увійшов до кабінету Пітера Макдермота.
Він сказав, що вже побував у містера Уеллса й мав телефонну розмову з містером Трентом. Домовлено, що зустріч між ними відбудеться, як планувалося, об одинадцятій тридцять. А тим часом містер Демпстер хотів би де з ким побалакати, зокрема із старшим ревізором готелю. Для цих розмов містер Трент надав у його розпорядження свій робочий кабінет.
Видно було, що містер Демпстер звик командувати людьми.
Пітер провів його до кабінету Уоррена Трента й відрекомендував йому Крістіну. Цього ранку Пітер зустрівся з Крістіною вдруге. Прийшовши до готелю, він насамперед відшукав її. Навколо були люди, він міг тільки торкнутися пальцями її руки, і вона відповіла йому тим же, але в цьому дотику була і радість і жага.
– Міс Френсіс? – Монреалець уперше за весь час усміхнувся. – Містер Уеллс розповідав мені про вас. І, знаєте, з великою симпатією.
– Мене тепер трохи турбує одна річ, яка сталася вчора ввечері.
Містер Демпстер дістав окуляри у масивній оправі, протер їх і надів.
– Якщо ви маєте на увазі історію з ресторанним рахунком, міс Френсіс, то вам абсолютно нема чого турбуватися.